Справа № 206/1684/24
Провадження № 2-о/206/304/24
03.04.2024 Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.
присяжних: Горобця Г.С., Хасанова В.О.
за участю секретаря с/з Лукінова Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги,
за участю:
прокурора Паська Д.Д.
представника заявника лікаря-психіатра ОСОБА_2
захисника-адвоката Шамети І.В.
особи, стосовно якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку у судовому засіданні ОСОБА_1
Заявник звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.
В обґрунтування заяви зазначено, що 01.04.2024 ОСОБА_1 була госпіталізована до психіатричного стаціонару у зв'язку із наявністю у неї тяжкого психічного розладу (діагноз): шизофренія, параноїдна форма, галюцінаторно-параноїдний синдром F20.0.
За думкою комісії лікарів, хвора становить небезпеку для себе та оточуючих, є безпорадною і становить неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби.
ОСОБА_1 письмової згоди на госпіталізацію до КП «ДБКЛПД» ДОР не надала, що стало підставою для звернення до суду із даною заявою.
У судовому засіданні представник заявника лікар - психіатр просив задовольнити заяву з наведених у неї підстав.
Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви.
Особа, стовно якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти госпіталізації, вважала себе здоровою та пояснила, що мешкає разом з матір'ю, сином та невісткою, які постійно сваряться з нею, щодо побутових питань, вона з ними не конфліктує. Окрім того вказала, що раніше вона була позбавлена батьківських прав відносно її доньки, але наразі доньці вже 30 років, вона їй допомагає матеріально та спілкується з нею. Має захворювання вуха, тому ходить у шапці.
Захисник-адвокат Шамета І.В. в судовому засіданні під час вирішення заяви покладалась на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника заявника лікаря - психіатра, заінтересованої особи, думку прокурора, захисника, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню за наступних підстав.
В силу ст. 14 Закону України від 22.02.2000р. № 1489-ІІІ «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
У судовому засіданні було встановлено, що 01.04.2024 ОСОБА_1 була госпіталізована до психіатричного стаціонару КП «ДБКЛПД» ДОР лікарем КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР ОСОБА_3 , у зв'язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу (діагноз): шизофренія, параноїдна форма, галюцінаторно-параноїдний синдром F20.0.
В заяві зазначено, що при обстеженні психічного стану особи в приймальному відділенні КП «ДБКЛПД» ДОР черговий лікар-психіатр ОСОБА_4 підтвердив наявність психічних розладів та встановив попередній діагноз.
Згідно приписів ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», наявність в особи психічного захворювання чи психічного розладу не може слугувати підставою для госпіталізації в примусовому порядку. Єдиними підставами для госпіталізації особи є вчинення нею чи виявлення реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможність самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Статтями 12,81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження передбачені вищезазначені підстави для госпіталізації хворої.
Зокрема, представником заявника будь-яких належних доказів того, що ОСОБА_1 являє собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих та неспроможність самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність - суду надано не було.
Окрім того, як вбачається із заяви матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , на підставі якої ОСОБА_1 було госпіталізовано до психіатричного закладу зазначено, що остання не спить, ходить в шапці вдома, затикає вуха ватою, розмовляє сама с собою, миє підлогу, харчується за її рахунок, багато їсть та п'є багато кави, а коштів на її утримання ОСОБА_6 не має, оскільки є пенсіонеркою.
Однак вказані обставини не є підставою для підставою для госпіталізації в примусовому порядку у відповідності до вимог ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Особа, стосовно якої розглядається заява ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджувала, що почуває себе нормально, а тому необхідності в госпіталізації не має, зазначила. Протилежного в судовому засіданні встановлено не було.
Без встановлення того факту, що особа є небезпечною для себе та оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, виходячи із засад пріоритету забезпечення прав і свобод людини і громадянина при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку та зважаючи на відсутність будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є небезпечною особою для себе та оточуючих та неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, суд правових підстав для задоволення заяви не вбачає.
Крім того, суд під час вирішення порушеного лікарнею питання, звертає увагу, що стаття 8 Конвенції передбачає право людини на повагу до приватного життя та умови, за яких втручання в приватне життя є виправданим, серед яких, зокрема: законна підстава, законна ціль (мета), та додаткова умова, за якою втручання має бути «необхідним в демократичному суспільстві». Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (справа «Кутцнер проти Німеччини», п.60, та рішення від 18.12.2008 року «Савіни проти України»). Поняття «приватне життя» у практиці ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, в т.ч. здоров'я людини, медичне втручання.
Пунктом 2 Конвенції передбачено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положень принципу 15 «Принципи госпіталізації» додатку до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року №46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» передбачено, що «…Коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації…».
Це є неприпустимим порушенням прав та свобод особи, оскільки метою примусового лікування є надання своєчасної допомоги за наявності виключних підстав (наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку, нездатність самостійно задовольняти основні свої потреби, можливість завдання значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги),наявність психічного захворювання як такого за відсутності відповідних підстав та їх доказів не може виправдовувати обмеження свободи особи.
Згідно з частиною першою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України.
Стаття 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" передбачає, що особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.
Враховуючи вищевикладене та даючи оцінку доказам, що були зібрані в ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви КП «ДБКЛПД» ДОР щодо надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 допомоги в примусовому порядку слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 212, 259, 263-265, 268, 339-342 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні заяви Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (місцезнаходження 49115, м. Дніпро, вул. Бехтерева, 1) для надання психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди - відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя О.В. Поштаренко
Присяжні: Г.С. Горобець
В.О. Хасанова