Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
02 квітня 2024 р. справа № 520/2991/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 та 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з лав Національної поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з лав Національної поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 2016 року по день фактичної виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 та 2020 роки.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
У відзиві відповідач вказав, що права на компенсацію відпустки як учасник бойових дій позивач не набув. Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III Закону України «Про відпустки» (далі - Закону України № 504/96-ВР), тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
У відповіді на відзив позивач вказав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а положення Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Щодо строків звернення до суду, суд зазначає, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду було предметом дослідження судом на стадії відкриття провадження у справі.
Відповідно до позиції Верховного Суду від 28 вересня 2023 року по справі № 140/2168/23 до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 проходив службу в Національній поліції України.
Наказом ГУНП в Харківській області від 16.03.2021 № 183 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 20.03.2021.
Проходячи службу в органах внутрішніх справ, позивач отримав статус учасника бойових дій, про що у 2015 році видано посвідчення серії НОМЕР_2 .
Позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016 та 2020 роки, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до інформації, яка міститься в відповіді УКЗ ГУНП в Харківській області від 12.02.2024 № 773вс/119-12/01-2024, ОСОБА_1 додаткові оплачувані відпустки згідно з п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 та 2020 роки не використав (за кожен рік по 14 діб).
Позивач звернувся до відповідача з зазначеного питання, відповідач листом від 12.01.2024 повідомив, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за попередні роки нормами чинного законодавства не передбачена.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.
Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06.04.2016 (далі - Порядок №260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, припиняється.
Разом із тим, суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Вказана норма закону фактично встановлює право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Тому, суд аналізуючи положення чинного законодавства приходить до висновку, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою учасника бойових дій, гарантованою державою.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Вказані вище норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом також враховані правові висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19; від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20; від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.
Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 роки.
Щодо вимог адміністративного позову про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Під час розгляду цієї справи судом вирішено на користь позивача спір про виплату невиплаченої йому суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки. Тобто, таку компенсацію на час розгляду цієї справи по суті відповідачем виплачено не було.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після виплати відповідачем компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 роки позивачу не буде виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.03.2021.
Приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на таке суд вважає інші аргументи учасників справи такими, що не вимагають детального аналізу, оскільки вони не спростовують висновків суду, зроблених у цій справі.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 та 2020 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 роки.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 02 квітня 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ