01 квітня 2024 року № 320/12899/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ у Київській області, ідентифікаційний код: 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40), в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову від 16.06.2021 №104450004908 ГУ ПФУ у Київській області у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 29.09.2021, виходячи з розміру 90 від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 16.04.2021 №21-502зп без обмеження її максимального розміру.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має необхідну вислугу років та, відповідно, право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 29.09.2021, тобто з дати звернення.
На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує його право на призначення та отримання пенсії, що змусило її звернутися до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 відкрито провадження у справі №320/12899/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 02.11.2021.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 17.11.2021.
27 вересня 2022 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у прохальній частині якої позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову від 16.06.2021 №104450004908 ГУ ПФУ у Київській області у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію та проводити розрахунок пенсії за вислугу років позивачу з 29.09.2021, виходячи з розміру 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 12.09.2022 №21-278зп без обмеження її максимального розміру, відповідно до статті 51-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).
Відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З аналізу вищенаведених статей можна дійти висновку, що в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви не пізніше ніж за п'ять днів до початку розгляду справи по суті.
Тобто в разі призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно зі статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви не пізніше ніж за п'ять днів до початку розгляду справи по суті, а саме не пізніше двадцяти п'яти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід зазначити, що підставою позову є обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не дають йому можливості задовольнити свої інтереси.
Суд звертає увагу, що із поданням заяви про уточнення позовних вимог позивач фактично змінює частину позовних вимог після закінчення законодавчо встановленого строку для подання такої заяви, що, свою чергу, свідчить про наявність підстав для повернення означеної заяви без розгляду.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 26.08.2010.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 , заповненої 28.10.2001, позивач з 29.10.2001 по 13.04.2006, та з 18.04.2006 працює в органах прокуратури.
Відповідно до довідки Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого від 07.05.2021 №Б-171/158 ОСОБА_1 наказом №119-С від 31.07.1997 була зарахована студенткою 1-го курсу денного факультету №1 з 01.09.1997. Наказом №250-С від 26.06.2002 ОСОБА_1 була відрахована з академії у зв'язку з закінченням навчання і отриманням повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуттям кваліфікації юриста з 30.06.2002.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 16.06.2021 №104450004908 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки частина перша статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 втратила чинність). Позивач матиме право на пенсійну виплату 30.04.2045.
У рішенні зазначено, що вік заявника становить 41 рік, необхідний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років становить 21 рік 05 місяців 29 днів, стаж роботи на посадах прокурорів становить 19 років 05 місяців. За доданими документами зараховано до страхового стажу всі періоди.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у справі, яке підлягає з'ясуванню, є протиправність (правомірність) відмови відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії був чинним Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, ст. 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Згідно зі ст. 86 Закону №1697-VI прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Як вбачається з матеріалів справи, загальний трудовий стаж позивача станом на час звернення до пенсійного органу становить 21 рік 05 місяці 21 день, із них на прокурорських посадах - 19 років 05 місяців.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Разом з тим, суд з такими доводами позивача не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 22, 58 Конституції України, наявні підстави стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставин, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній вище редакції).
Оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10 травня 2018 року у справі № 358/1830/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 310/7064/16-а.
Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог як таких, що не підтверджені документально та нормативно.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 01.04.2024
Суддя Панченко Н.Д.