01 квітня 2024 року № 320/4498/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, ВДВС у м. Біла Церква, ідентифікаційний код: 34846021, адреса: 09112, Київська обл., м. Біла Церква, б-р Олександрійський, 94), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо» (далі по тексту також третя особа, ТОВ «ФК Інвест-кредо», ідентифікаційний код 39671587, адреса:01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літ. Б), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна, що належить позивачу;
- зобов'язати відповідача вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з нерухомого майна, власником якого є позивач, накладеного постановою про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер АК № 698864 від 30.04.2009 та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №42583743 від 20.03.2014, видавник Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на примусовому виконанні у відповідача перебував у межах ВП №42583743 виконавчий напис нотаріуса №2237 від 02.09.2013. В межах означеного виконавчого провадження державним виконавцем постановою від 20.03.2014 накладено арешт на майно боржника. 22.10.2014 виконавче провадження було завершено на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом 2 означеної постанови державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення.
Позивач стверджує про відсутність на примусовому виконанні жодних виконавчих проваджень, боржником в яких є ОСОБА_1 як і відсутні відомості стосовно неї в реєстрі боржників.
Проте, на звернення позивача відповідачем відмовлено у знятті арешту з її майна з огляду на неможливість встановлення факту сплати нею заборгованості та зазначено про зняття арешту на підставі судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2022 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 ухвалу суду від 24.05.2022 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у справі №320/4498/22 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 13.10.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та поданням представником позивача клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження суд, керуючись положеннями частини третьої статті 194 КАС України, завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міжрайонного управління юстиції від 20.03.2014 ВП №42583743 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №2237 від 02.09.2013 Новозаводського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта-Банк» суми 571367,93 грн.
Постановою від 22.10.2014 ВП №42583743 на підставі пункту 9 частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
З листа відповідача від 06.03.2021 №51576, адресованого ПАТ «Дельта Банк» вбачається, що відповідно до даних спецрозділу АСВП у період з 20.03.2014 по 22.10.2014 в Білоцерківському ВДВС перебував на примусовому виконанні виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Паракуда І.В. №2237 від 02.09.2013 про звернення стягнення на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 22.10.2014 виконавчий документ повернуто стягувачу. ВП №42583743 знищено за терміном зберігання.
Договором від 15.07.2021 про врегулювання заборгованості за договором про надання споживного кредиту №11317909000 від 20.03.2008, укладеним між позивачем та ТОВ «ФК Інвест-кредо» сторони домовились врегулювати заборгованість за кредитним договором шляхом оплати частини заборгованості одним платежем у розмірі 274000 грн.
Довідкою ТОВ «ФК Інвест-кредо» від 15.07.2021 №1890721 засвідчено, що станом на 15.07.2021 у нього відсутні претензії до ОСОБА_1 .
Повідомленням від 15.07.2021 №1900721 ТОВ «ФК Інвест-кредо» просить приватного нотаріуса КМНО Антипову І.В. зняти заборону відчуження, накладену 20.03.2008 Мельничук І.М., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області за №1034 та вилучити запис про іпотеку та обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
15 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Антиповою І.В. знято заборону відчуження означеного вище об'єкта нерухомого майна.
Заявою від 18.02.2022 позивач звернувся до відповідача про вчинення дій із зняття арешту з нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Листом відповідача від 23.02.2022 №27292 позивача повідомлено, що відповідно до даних АСВП на примусовому виконанні відносно боржника ОСОБА_1 перебували ВП №№ 40069359, 20053025, 40069096, 42583743, 27442445, 25220461, 13701500, 259182237, 12509728.
Арешт накладений на майно ОСОБА_1 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №698864 від 30.04.2009 (номери запису про обтяження 18329927 та 8692258, дата реєстрації - 05.05.2009) було накладено за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів (при примусовому виконанні ВП №12509728 з примусового виконання ухвали №2-2909, виданої 18.03.2009 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ про накладення арешту на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 35094,21 грн, а саме: нерухоме майно, за знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , інше нерухоме майно, за знаходиться за місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_4 , грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача, автомобіль ВАЗ модель 21099. Відповідно до АСВП у період з 24.04.2009 по 18.12.2009 у Білоцерківському МВ ДВС перебувало ВП №12509728 з примусового виконання означеної ухвали, яке завершено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з фактичним виконанням).
Арешт, накладений на майно ОСОБА_1 постановою про арешт від 20.03.2014 ВП №42583743 (номер запису про обтяження 6063035, дата реєстрації - 19.06.2014) було накладено при примусовому виконанні ВП №42583743 з примусового виконання виконавчого напису №2237 від 02.09.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» боргу у розмірі 571367,93 грн. Відповідно до АСВП у період з 20.03.2014 по 22.10.2014 в Білоцерківському МВДВС на виконанні перебувало ВП №42583743 з примусового виконання виконавчого напису №2237 від 02.09.2013, яке завершено на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, підстава: квартира АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 , являється предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк».
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.01.2022 №296835654 вбачається про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №42583743, виданий 20.03.2014, видавник - Міський ВДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Кравченко О.Г.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо незняття арешту з майна, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV, чинний на момент накладення арешту на нерухоме майно позивача, втратив чинність 02.06.2016).
Відповідно до статті 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 2 Закону №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 24 Закону №606-ХІV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 59 Закону №606-ХІV майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.
За наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належить те, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 1 статті 38 Закону №606-ХІV).
Згідно із статтею 39 Закону №606-ХІV якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до статті 25 Закону №606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII зазначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Згідно з частиною 5 статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28.01.2022 №296835654 вбачається про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №42583743, виданий 20.03.2014, видавник - Міський ВДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Кравченко О.Г.
В свою чергу, позивачем долучено до матеріалів справи копію постанови від 22.10.2014 ВП №42583743 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 2 якої вказано про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання.
Крім того, з відповіді відповідача вбачається, що арешт накладений на майно ОСОБА_1 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №698864 від 30.04.2009 (номери запису про обтяження 18329927 та 8692258, дата реєстрації - 05.05.2009) було накладено за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів (при примусовому виконанні ВП №12509728 з примусового виконання ухвали №2-2909, виданої 18.03.2009 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ про накладення арешту на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 35094,21 грн, а саме: нерухоме майно, за знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , інше нерухоме майно, за знаходиться за місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_4 , грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача, автомобіль ВАЗ модель 21099. Відповідно до АСВП у період з 24.04.2009 по 18.12.2009 у Білоцерківському МВ ДВС перебувало ВП №12509728 з примусового виконання означеної ухвали, яке завершено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з фактичним виконанням).
При цьому, листом відповідача від 23.02.2022 №27293 повідомлено позивача, що зняти арешт з майна можливо у випадках, встановлених статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» або за рішенням суду.
Відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту та зазначено, що із відомостей, які містяться у спецрозділі доступних користувачам Системи у вигляді інформації по завершеному ВП неможливо встановити факт сплати позивачем заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Водночас суд зауважує, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надав також жодних пояснень та доказів щодо наявності відносно позивача відкритих виконавчих проваджень, у тому числі зі стягнення виконавчого збору, чи витрат виконавчого провадження.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АК №698864 від 30.04.2009 та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №42583743 від 20.03.2014, такий за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавчі провадження, в межах яких на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебувають.
Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
Таким чином, з огляду на відсутність у державного виконавця можливості винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у скасуванні раніше накладеного арешту на майно позивача задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АК №698864 від 30.04.2009 та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №42583743 від 20.03.2014.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивачки на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн згідно квитанції про сплату від 16.05.2022 №ПН3100743, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АК №698864 від 30.04.2009 та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №42583743 від 20.03.2014
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34846021, адреса: 09112, Київська обл., м. Біла Церква, б-р Олександрійський, 94).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 01.04.2024
Суддя Панченко Н.Д.