03 квітня 2024 року
м. Київ
справа №160/19809/23
адміністративне провадження № К/990/10636/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Білак М. В., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі №160/19809/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат,
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 319 080,61 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
Судами встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 травня 2018 року №37-РС згідно рапорту та на підставі протоколу Вченої ради ІНФОРМАЦІЯ_1 №7 від 28 лютого 2018 року солдата ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів «у зв'язку з розірванням контракту».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 травня 2018 року №106 курсанта третього навчального курсу солдата ОСОБА_1 відраховано з навчання у ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 25 травня 2018 року виключено зі списків особового складу академії та зі всіх видів забезпечення.
Згідно із довідкою-розрахунком від 25 травня 2018 року №1/55/490, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 загальний розмір витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 319 080,61 грн. Відповідно із вищевказаною довідкою ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання відшкодувати витрати на його утримання.
Позивач направив вимогу-пропозицію від 14 липня 2023 року №26/1/49 ОСОБА_1 , в якій просив протягом 10 днів з моменту отримання даної вимоги, сплатити суму заборгованості на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (м. Одеса) витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 319 080,61 грн.
З позовом про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 319 080,61 грн ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 07 серпня 2023 року
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду документа про сплату судового збору та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із цим позовом, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
18 серпня 2023 року на адресу суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору. Також позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку позивач зазначив, що ОСОБА_1 з 25 травня 2018 року не здійснив жодних заходів щодо відшкодування заборгованості. У зв'язку зазначеним військова академія здійснила заходи досудового порядку вирішення спору шляхом направлення 14 липня 2023 року вимоги пропозиції від 14 липня 2023 року №26/1/49. Оскільки відповідач не здійснив жодних заходів, що були запропоновані у вимозі, позивачем подано позов про стягнення сум витрат в судовому порядку, тому просить причини пропуску строку визнати поважними, поновити строк та відкрити провадження у справі.
Суди виходили з того, що оскільки спірні відносини пов'язані із публічною службою, то позивач мав звернутися за вирішенням спору у місячний строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України, який необхідно обраховувати з моменту відрахування відповідача з ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки саме з цього моменту позивач повинен був дізнатись про порушення особою (відповідачем) договірних умов (умов контракту), відтак про набуття права на звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним із видів військової служби - є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.
Частиною п'ятою статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.
За приписами частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 (далі - Порядок №964), пунктом 7 якого визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 КАС встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Застосовуючи приписи частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в контексті спірних правовідносин, суди зазначили, що у вищого військового навчального закладу виникає право на стягнення з курсанта витрат на навчання після відрахування курсанта з військового навчального закладу у випадках, передбачених цією нормою права.
Суди виходили з того, що починаючи з 28 травня 2018 року розпочався перебіг місячного строку звернення позивача до суду з вимогами, пов'язаними з проходженням, звільненням з публічної служби відповідача, а позивач звернувся до суду лише 07 серпня 2023 року, тобто із порушенням строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними і допустимими доказами.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку, а обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів, зокрема, звернення позивача до відповідача із вимогою-пропозицією від 14 липня 2023 року про відшкодування витрат не змінює момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Повертаючи позовну заяву, суди дійшли висновку, що відсутні докази повного усунення позивачем недоліків позовної заяви, оскільки позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, однак без обґрунтування, що мали місце непереборні обставин, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду із цим позовом, та без належних доказів на їх підтвердження.
Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судами норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі №160/19809/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
М. В. Білак