03 квітня 2024 року
м. Київ
справа №300/1118/20
адміністративне провадження № К/990/10129/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2024 року у справі №300/1118/20 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
28 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення Другої кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року №109к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури;
поновити його на посаді заступника прокурора Луганської області з 30 квітня 2020 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
стягнути з Прокуратури Луганської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 квітня 2020 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20 скасовано та ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року №109к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Луганської області та в органах прокуратури з 01 травня 2020 року. Стягнуто з прокуратури Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 505965,72 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць в сумі 45620,03 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання.
Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційні скарги Луганської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі №300/1118/20 скасовано, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 02 лютого 2021 року - залишено в силі.
05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №300/1118/20, у якій просив за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким його адміністративний позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2024 року, відмовлено у задоволенні заяви позивача про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №300/1118/20.
Не погодившись з оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусовому виконанню, а тому, у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, не може переглядатися за виключними обставинами.
Суд виснував, що рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції під час ухвалення постанови, про перегляд якої просить заявник.
Відповідно до положень статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є:
1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;
2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення;
3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цьому зв'язку висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. У тій самій постанові значиться також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
У подальшому наведена позиція була підтримана в ухвалах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшовши висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд рішення за виключними обставинами, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2024 року у справі №300/1118/20 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько