печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13918/24-к
02 квітня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
представника заявника - ОСОБА_3 ,
прокурора - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_5 , яке подано в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2023 р. у справі №757/55955/23-к, в рамках кримінального провадження №62023000000000549 від 26.06.2023, на майно, -
26.03.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 , яке подано в інтересах ОСОБА_6 , яке передано слідчому судді ОСОБА_1 28.03.2024, згідно вимог якого просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва у справі № № 757/55955/23-к від 07.12.2023 на квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 511531112101.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує, на відсутність підстав для накладення арешту на майно та відсутність на даний час будь-яких доказів того, що майно є предметом злочину чи отримано незаконним шляхом, а відтак наявні підстави з якими законодавець зумовлює скасування накладеного арешту.
Представник заявника в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо вимог клопотання та просив відмовити у його задоволенні.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що слідчими другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000549, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 26.06.2023 за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.
30.11.2023 о 13 годині 28 хвилин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано в порядку статті 208 КПК України, за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 368 КК України.
30.11.2023 о 20 годині 56 хвилин ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 07.12.2023 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт у кримінальному провадженні № 62023000000000549 від 26.06.2023, із забороною відчуження, розпорядження, на майно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , окрім іншого на квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 511531112101.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2023, при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що арешт є необхідним з метою забезпечення можливої конфіскації майна та недопущення його відчуження.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Мотивуючи подане клопотання заявник вказує, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.03.2013, між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено шлюб.
Однак, квартира, на половину якої було накладено арешт, не є спільним сумісним майном, а в повному обсязі належить ОСОБА_6 .
Так, згідно Договору дарування квартири, укладеного 27.11.2015 року у м. Дніпропетровськ, ОСОБА_9 (Дарувальник) та ОСОБА_6 (обдаровувана) домовилися про таке: Дарувальник безоплатно передає у власність, а Обдаровувана приймає в дар квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідна інформація також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Отже, майно, на частину якого було накладено арешт, зокрема квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки належить особисто ОСОБА_6 .
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України, Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Відповідно до ч.1 ст. 59 Сімейного кодексу України, той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.
Таким чином, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 511531112101 є особистою приватною власністю особи ОСОБА_6 , яка не має процесуального статусу у провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.
Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.
Статтею 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За встановлених обставин слідчий суддя приходить до висновку, що сторона обвинувачення не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що майно заявника є речовим доказом у провадженні, може бути об'єктом спеціальної конфіскації, оскільки ОСОБА_6 не вчиняла протиправних дій, також може бути конфіскована як вид покарання за тією ж причиною, і може бути використана в якості відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, оскільки ОСОБА_6 не вчиняла кримінальних правопорушень.
Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Разом з тим, приймаючи принцип диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, так як кримінальне провадження закрито, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, що накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2023 року у справі № 757/55955/23-к на квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 511531112101.
Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_1