03 квітня 2024 р.Справа № 160/8343/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Євгена Анатолійовича, Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріарху в місті Дніпрі" про визнання протиправним та скасування рішення , -
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Є.А. від 10.08.2023 року № 68814905.
Позовні вимоги обгрунтовані наступним.
Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (станом до 10.08.2023 року) та правовстановлюючих документів Релігійній організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріарху в місті Дніпрі" (далі - релігійна організація) на праві приватної власності належить виключно будівля храму за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, буд. 2д, з наступним описом: будівля храму загальною площею 301,05 кв.м., яка складається з: основної площі 265,39 кв.м., допоміжної площі 30,96 кв.м. та площі літніх приміщень 4,70 кв.м. (реєстраційний номер 768017712101).
Державним реєстратором за заявою вказаної вище релігійної організації протиправно, на думку позивача, внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та внесений в описову частину об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, буд. 2д, наступний опис: будівля храму А-2, навіс а1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові) И,К,Л, вбиральні (тимчасова) З, № 1-11,І,ІІІ,ІІ-спорули.
Зазначені зміни внесені на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора на підставі розгляду заяви релігійної організації про виправлення технічної помилки.
Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення порушені права та охоронювані законом інтереси позивача на розпорядження від імені територіальної громади земельною ділянкою, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать до комунальної власності без жодних правових підстав: без правовстановлюючих документів.
Ухвалою суду від 02.04.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (дана правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 23.11.2021 у справі №175/1571/15, від 27.03.2019 у справі №638/14011/16-ц, від 19.06.2019 у справі №826/5806/17, від 13.03.2019 у справі №202/30/17).
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Порівняльний аналіз змісту статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Метою звернення з позовом у даній справі органу місцевого самоврядування є захист порушених інтересів територіальної громади у сфері земельних відносин, оскільки реєстрація за релігійною організацією права власності на нежитлові споруди, розташовані на земельній ділянці, власником якої є позивач і яка у встановленому законом порядку релігійній організації не передавалася та відсутність у релігійної організації правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, свідчить, як зазначає позивач, про порушення інтересів органу місцевого самоврядування, яким є позивач, як власника такої земельної ділянки.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зазначила, що, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто, останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Суд зазначає, що оскільки позивач не був учасником публічно-правових відносин з державним реєстратором (не звертався за наданням і не отримував адміністративної послуги у вигляді виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірне майно), а спірні правовідносини у даній справі пов'язані з необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку (на земельній ділянці, на думку позивача, розташоване нерухоме майно релігійної організації без правовстановлюючих документів), тобто, права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
До того ж, прийняте державним реєстратором оскаржуване рішення стосувалося реєстрації прав іншої особи (релігійної організації), а не Позивача.
Таким чином, спірні правовідносини пов'язані із захистом права комунальної власності позивача на земельну ділянку, який (позивач) не є учасником публічно-правових відносин, цей спір не є публічно-правовим з огляду на суб'єктний склад сторін та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
При цьому, участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (даної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).
Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року у cправі № 926/54/22 та у постанові від 21.12.2022 року у справі № 263/18985/19.
За вказаних обставин суд доходить до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі.
Керуючись ст. 238, 256 КАС України, суд -
Провадження у справі № 160/8343/24 за позовом Дніпровської міської ради до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Євгена Анатолійовича, Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріарху в місті Дніпрі" про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.В. Златін