02 квітня 2024 року Справа № 160/3068/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/3068/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимог,-
І. ПРОЦЕДУРА
02.02.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій з урахуванням уточнень від 21.02.2024 року просить:
- визнати противоправними дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які ведуть незалежну професійну діяльність (код бюджетної класифікації 71040000) у сумі 37788,74 гривень стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- скасувати вимоги про нарахування єдиного соціального внеску №Ф-3110-51/62У від18.11.2020 року на суму 21030,90 грн. та №Ф-3110-51/62 від 17.02.2021 на суму 16757,84 грн. стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка виникла внаслідок противоправних дій ГУ ДПС у Дніпропетровській області та зобов'язати відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом повернення зобов'язання на суму неправомірно нарахованої заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788.74 копійок
Ухвалою суду від 07.02.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимог, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 122,123,160,161 КАС України.
16.02.2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.02.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 20.02.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-51/62У від 18.11.2020 року на суму 21030,90 грн. та №Ф-3110-51/62 від 17.02.2021 на суму 16757,84 грн.;
- інтегровану картку платника зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за весь період її ведення;
- пояснення із підтверджуючими доказами, чи подавалась позивачем податкова звітність;
- розрахунок суми боргу до оскаржуваними вимогами про сплату боргу (недоїмки) із зазначенням періодів та підстав нарахування;
- усі наявні документи, на підставі яких була сформована оскаржувана у цій справі вимога;
- пояснення із підтверджуючими доказами, на якій системі оподаткування перебував позивач;
- відомості/інформацію щодо сплати позивачем спірного боргу та інші докази щодо суті спору.
21.02.2024 року позивачем долучені додаткові докази по справі.
08.03.2024 року відповідач через підсистему Електронний суд подав відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі. У відзиві відповідач заявив клопотання про залишення позову без руху, з огляду на належне обґрунтування позивачем строків звернення.
Щодо клопотання відповідача про залишення позову без руху, слід зазначити про таке.
Слід вказати, що ухвалою суду від 07.02.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимог, судом вже було залишити без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду, у тому числі заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вимог ухвали суду від 07.02.2024 року ,позивачем, у тому числі було надано заяву про поновлення строків із обґрунтуванням причин такого пропуску.
За результатами розгляду поданих позивачем документів, на виконання вимог ухвали суду від 07.02.2024 року про залишення позову без руху, у тому числі враховуючи заяву про поновлення строків, суд дійшов до висновку про відкриття провадження у справі, тому ухвалою суду від 20.02.2024 року було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Враховуючи наведене, доводи відповідача щодо залишення позову без руху, з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду такого клопотання відповідача.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 02.04.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позовних вимог позивачем зазначено, що контролюючим органом необґрунтовано було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-51/62У від 18.11.2020 року на суму 21030,90 грн. та №Ф-3110-51/62 від 17.02.2021 на суму 16757,84 грн., оскільки позивач перебуває в трудових відносинах і сплату ЄСВ провадить роботодавець.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Представником відповідача до суду надано відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на таке.
Згідно з даними інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 з 11.07.2005 по 14.02.2022 перебував на обліку в ГОЛОВНОМУ УПРАВЛІННІ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, ШЕВЧЕНКІВСЬКА ДПІ на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон №2464) є платником єдиного внеску.
Стан платника 0 - Платник податків за основним місцем обліку.
З метою контролю за своєчасною Сплатою єдиного внеску па центральному рівні в інтегрованих картках платників (далі - ІКІІ) в автоматичному режимі по коду платежу 71040000 щоквартально нараховуються квартальні нарахування.
За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_2 відображені такі автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн., а саме:
- автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 року за 2017 рік - у сумі 8448,00 грн.:
автоматичні нарахування но строку сплати 19.04.2018 року за 1 кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн. :
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн.:
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 року за ІІІ кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн..;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.01.2019 року за IV кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн.;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2019 року за 1 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2019 року за II кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн.:
автоматичні нарахування по строку сплати 21.10.2619 року за 111 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн.;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.01.2020 року за IV кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн.;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.04.2020 року за І кв. 2020 року - у сумі 2078,12 грн.;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.07.2020 року за II кв. 2020 року - у сумі 1039.06 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2020 року за ІІІ кв. 2020 року - у сумі 3178,12 грн.;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.01.2021 року за IV кв. 2020 року - у сумі 2200,00 гривень.
Відповідач також вказує, що в межах виконавчого провадження згідно платіжного доручення № 4964 від 08.12.2022 року з ФОП ОСОБА_2 стягнуто 16757,84 грн.
Станом на 08.03.2024 року за даними ІТС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахується борг у сумі 21030,90 гри за період з 2019-2020 роки.
Згідно даних ІС «Податковий блок» Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно з таблицею 1 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від №454 (із змінами та доповненнями) (далі - Порядок №454) ФОП ОСОБА_1 за 2013, 2014 роки не надано.
Згідно даних ІС «Податковий блок» Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно з таблицею 1 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 №435 (із змінами та доповненнями) ФОП ОСОБА_2 за 2015 - 2020 рр. звіти не подавались,
Звітність по єдиному внеску згідно інструкції щодо заповнення декларації про майновий стан та доходи, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 02 жовтня 2015 року №859 (зі змінами та доповненнями) відповідно до пункту 179.9 статті 179 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", та додаток відомості про суми нарахованого єдиного внеску фізичних осіб - підприємців (крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування), осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, членів фермерських господарств, осіб, які беруть участь у добровільному страхуванні ФОП ОСОБА_1 не надано.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Згідно матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 з 11.07.2005 по 14.02.2022 в ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до ст..4 Закону №2464 був платником єдиного внеску.
Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3110-51/62У від 18.11.2020 року відповідно до якої ОСОБА_1 виставлено до сплати борг у сумі 21030,90 гривень.
Також, Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-51/62 від 17.02.2021 року відповідно до якої ОСОБА_1 виставлено до сплати борг у сумі 16757,84 гривень.
Загальна сума боргу становить 37788,74 гривень.
Заборгованість з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн. виникла за даними інформаційної системи податкового органу за період з 2018р. по 2020р.
Згідно з матеріалів справи, в межах виконавчого провадження згідно платіжного доручення № 4964 від 08.12.2022 року з ФОП ОСОБА_2 стягнуто 16757,84 гривень.
Станом на 08.03.2024 року за даними ІТС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахується борг у сумі 2 1030,90 грн. за період з 2019-2020 роки.
ОСОБА_1 , окрім того, що мав реєстрацію як ФОП, був офіційним працівником, про що свідчать записи в трудовій книжці, а саме:
- з 16.07.2003 року по 26.08.2003 року, охоронник на ТОВ «Спортленд»;
- з 04.06.2007 року по 31.12.2008 року, охоронник на Закритому акціонерному товариству Страхова компанія «ДАСК» з іноземними інвестиціями;
- з 08.01.2009 року по 31.03.2010 року, охоронник Акціонерного товариства закритого типу страхова компанія «ДІСКО»;
- з 01.11.2010 року по 30.04.2011 року, двірник Акціонерного товариства закритого типу страхова компанія «ДІСКО»;
- з 11.07.2011 року по сьогодення, молодшої медичної сестри у відділ судової медичної експертизи трупів ОКЗ «Бюро судової медичної експертизи».
Згідно з довідки форми ОК-5, наявної в матеріалах справи, у період з 2018р. по 2020р. за позивача відбувалась сплата ЄСВ.
Позивач не погоджується із вказаними вище вимогами податкового органу, вважаючи їх протиправними, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» у спірний період за позивача було сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування роботодавцями.
Таким чином, у вказаний період, згідно долученого до матеріалів справи податковим органом розрахунку податкового боргу, який включає строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за позивача до бюджету, що підтверджується наданою суду довідкою.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у спірний період, який включено у період нарахування єдиного внеску оскаржуваними вимогами, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою, відтак, оскаржувані вимоги, підлягають скасуванню в повному обсязі.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 березня 2021 р. за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Згідно із главою 2 Розділу II Порядку, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:
реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;
реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;
реєстр контролю наявності ІКП без ознаки "Платник відсутній в реєстрі" відкритої платнику, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку;
Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:
у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;
у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку, - здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою "Платник відсутній в реєстрі".
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.
Враховуючи те, що судом визнано протиправною та скасовано спірні вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) відповідач зобов'язаний внести актуальні відомості в особову картку позивача.
У зв'язку з чим, суд доходить висновку про необхідність зобов'язати відповідача виключити з інформаційної системи відомості про суму заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхуванння ОСОБА_3 у загальному розмірі 37788,74 грн.
Щодо вимоги позивача про повернення неправомірно стягнутої/нараховано суми з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Згідно ч.5 ст.9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Відповідно до п.2 ч.2 ст.11 Закону №2464-VI із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції повернення безпідставно стягнених сум єдиного внеску (абзац другий частини третьої статті 26 цього Закону).
Згідно абз.2 ч.3 ст.26 Закону №2464-VI суми коштів, безпідставно стягнені податковими органами з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків податкового органу в триденний строк з дня прийняття рішення податковими органами або судом про безпідставність їх стягнення з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вищезазначене, суд зауважує, що у разі скасування вимоги про сплату боргу недоїмки безпідставно стягнені податковими органами з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків податкового органу в триденний строк з дня прийняття відповідного рішення, а отже вказана вимога є такою, яка фактично заявлена на майбутнє, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо інших заявлених позивачем позовних вимог, то суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки останні не відповідають ефективному способу захисту порушених прав позивача та задоволення даних позовних вимог не призведе до захисту прав позивача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1453,44 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимог - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-51/62У від 18.11.2020 року відповідно до якої ОСОБА_1 виставлено до сплати борг у сумі 21030,90 гривень.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-51/62 від 17.02.2021 року відповідно до якої ОСОБА_1 виставлено до сплати борг у сумі 16757,84 гривень.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інформаційної системи відомості про суму заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхуванння ОСОБА_1 у загальному розмірі 37788,74 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1453,44 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 02.04.2024 року.
Суддя В.В. Ільков