Справа № 761/4908/22
Провадження № 2/761/1377/2024
31 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, 3-я особа: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в спільному майні та визнання права власності в порядку спадкування,-
У лютому 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви, в якій позивач просить:
встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживали однією сім'єю в період з 01.01.2004 до часу відкриття спадщини;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні, набутому за час спільного проживання з ОСОБА_3 і яке належить на праві спільної часткової сумісної власності, а саме на частину автомобіля марки КІА, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
визнати за ОСОБА_1 , право власності на частину автомобіля марки КІА, реєстраційний номер НОМЕР_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З квітня 1997 року вона з ОСОБА_3 почали жити разом. Оскільки у них у кожного був досвід попередніх шлюбів, вирішили не реєструвати їх стосунки. Прожили разом як подружжя 24 роки, любили один одного, піклувалися один про одного, мали спільний побут, спільний бюджет, вели спільне господарство, мали стосунки, повністю притаманні подружжю, мали взаємні права та обов'язки, як подружжя, спільно дбали про утримання житла, придбання речей, продуктів, меблів, товарів, за взаємною згодою вирішували усі побутові питання, відносини були усталеними і притаманними саме відносинам подружжя. Вони проживали разом в квартирі позивачки за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ними проживав син позивачки ОСОБА_4 , а після того як син одружився, то його дружина ОСОБА_5 та їх дитина.
У 2008 році ними спільно було вирішено придбати автомобіль KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, чорного кольору, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який оформили на ОСОБА_3 як на чоловіка, який вміє керувати автомобілем і у якого в їх сім'ї було посвідчення про право керування транспортним засобом.
Після смерті ОСОБА_3 вона прийняла спадщину, подавши заяву до 15 КДНК про прийняття спадщини, як спадкоємець 4 черги, як особа яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність документів, що підтверджують родинні відносини спадкоємця із померлим або заповіту.
З огляду на вказане позивачу необхідно встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з метою одержання права на спадкування після його смерті, а також для визначення належної позивачці частки у спільному майні подружжя, яке було набуте ними сумісно під час спільного проживання без реєстрації шлюбу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою суду від 16.02.2022 відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та витребувано з П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи №1295/2021, номер у Спадковому реєстрі 68460297, щодо майна померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11.10.2022 до канцелярії суду надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи №1295/2021.
Ухвалою суду від 14.06.2023 задоволено клопотання сторони позивача та витребувано у Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві витяг з актів цивільного стану про розірвання шлюбу ОСОБА_3 , 1950 року народження, з ОСОБА_6 , що був розірваний на підставі рішення суду від 25.03.1987 (довідка №2-679).
27.04.2023 до канцелярії суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволені позиву, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, а відтак вимоги про визнання за позивачем права спільної часткової власності, як похідної вимоги від встановлення факту, також є не доведеними та задоволенню не підлягають.
14.11.2023 до канцелярії суду надійшла відповідь Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві на виконання ухвали суду від 14.06.2023.
В судовому засіданні позивач та її представник позовну заяву підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у відсутність представника відповідача.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. В матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.
Суд вислухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, встановив наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Деснянським районним у мсті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ), актовий запис № 797.
З 15.11.2007 ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою №70 від 18.01.2008, виданою ЖБК «Квазар».
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина.
12.10.2021 ОСОБА_1 звернулась до Органів нотаріату України з заявою про прийняття спадщини (спадкова справа №1295/2021, зава № 3358 від 12.10.2021).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 22.04.2021 ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 з 12.06.2008.
13.11.2021 державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , оскільки до спадкової справи не надано документів, що підтверджують родинні зв'язки спадкоємиці із померлим або заповіт.
З витягну з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу від 09.11.2023 № 00042216779 вбачається, що до реєстру внесено реєстраційний запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на підставі рішення місцевого суду Комсомольського району м. Херсона від 25.03.1987 № 2-679/1987 (актовий запис № 290 від 19.07.2007).
17.06.2008 між ТОВ «Український автомобільний холдинг» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу № 039/04 автомобіля KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, чорного кольору, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , для купівля якого був укладений кредитний договір між ОСОБА_3 та ТОВ «Просто Фінанс» (копія кредитного договору № 01012205909 від 17.06.2008 міститься в матеріалах справи).
В тексті кредитного договору зазначено, що ОСОБА_1 проживає однією сім'єю з ОСОБА_3 , а тому надає згоду на укладення вказаного кредитного договору.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 право власності на автомобіль KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, чорного кольору, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, позивачка, окрім наданих в судовому засіданні пояснень, також посилається на те, що в період з квітня 1997 року по квітень 2021 року вона з ОСОБА_3 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , спільно виховували її сина, вели спільне господарство, відпочивали разом, купували машину разом та виплачували за неї кредит.
Крім того, вказані позивачем обставини, підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 .
Так, свідок ОСОБА_5 судовому засіданні пояснила, що є колишньою невісткою позивачки. За сина позивачки вона вийшла заміж в 2004 році та до 2016 року жили всі разом в квартирі позивачки. Знає ОСОБА_3 з 15 років. Також разом відпочивали на свята та їздили на море. ЇЇ діти називали його дідусем. Коли ОСОБА_3 не працював все купувала позивачка. Відносини у позивачки та ОСОБА_3 були шлюбно-сімейні, сварок не було.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що є сином позивачки. З 1996 року ОСОБА_3 проживав з ними, на той момент йому було 15 років. З позивакою вони познайомились на дні народження сестри позивачки. Жили як чоловік та дружина, разом продали стару машину та купили нову. Бюджет у них був спільним та господарство також. Всі разом жили як одна родина. Його син називає ОСОБА_3 дідусем. У ОСОБА_3 була дружина, з якою він розлучився. Похованням ОСОБА_3 займався він з позивачкою.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона є подругою невістки позивачки ( ОСОБА_5 ). Вона часто приходила в гості додому до позивачки. ОСОБА_3 проживав разом з позивачкою. Їй відомо, що у них був автомобіль. Вони їздили відпочивати на море. ОСОБА_3 оплачував операцію позивачки, у них була одна спільна кімната. Те, що вони живуть разом знала з 2010 - 2011 року.
З урахуванням вищенаведеного та зважаючи на те, що показання свідків не протирічать іншим зібраним по справі доказам, суд оцінює вказані показання як достовірні.
Також, відповідно до декларації ОСОБА_3 №0000-Н7А5-К58К про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 05.06.2018, вказано, що його фактичною адресою місця проживання є АДРЕСА_1 , його довіреною особою є ОСОБА_1 .
Крім цього, судом встановлено, що організацією поховання ОСОБА_3 займалась ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням на надання ритуальних послуг від 22.04.2021, договором-замовленням на організацію проведення поховання від 24.04.2021 № 1.152527К.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки - складають сім'ю.
Головною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. Такими особами можуть бути й інші родичі спадкодавця, причому ними можуть бути також особи однієї статі зі спадкодавцем, або особи, які взагалі не пов'язані спорідненням зі спадкодавцем.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловив свою думку Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.
Згідно вимог ч.4 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачка дійсно проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та дружина, вони були пов'язані спільним побутом, а також мали взаємні права та обов'язки.
Суд, враховуючи те що Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України набрали законної сили з 01.01.2004, а Кодексом про шлюб та сім'ю України не передбачалося права встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд, керуючись ч.1 т. 58 Конституції України, вважає за можливе встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 по день відкриття спадщини, як і заявлено позивачкою в позовній заяві.
Що стосується позовних вимог про визнання права власності на частку у спільному майні, а саме на частину автомобіля марки КІА, реєстраційний номер НОМЕР_1 , слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу
Суд, задовольнивши вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю прийшов до висновку про те, що позивачка та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, хоч не перебували у шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Отже, аналізуючи наведені вище норми суд прийшов до переконання про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду25.02.2021 у справі № 335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження №61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
З огляду на зазначене, надавши правову оцінку поданим учасниками доказам, суд прийшов до висновку про те, що автомобіль KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, чорного кольору, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що за позивачем необхідно визнати право власності на частку у спільному майні, набутому нею та ОСОБА_3 за час спільного проживання однією сім'єю, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме на частину автомобіля марки KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, кольору чорного, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Що стосується позовних вимог про визнання права власності на частину автомобіля в порядку спадкування.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з частинами першою, третьою та п'ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).
Оскільки матеріали справи містять переконливі, належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 2014 року по день смерті ОСОБА_3 - 22.04.2021, доводи позивачки щодо віднесення її до четвертої черги у праві на спадкування за законом є обґрунтованими, а відтак вимоги про визнання за позивачкою права власності на частину автомобіля марки KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, кольору чорного, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , підлягають задоволенню.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини у справі, оцінивши надані в силу положень ст. 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги та дійшов висновку про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, 3-я особа: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в спільному майні та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживали однією сім'єю в період з 01.01.2004 по день відкриття спадщини.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні, набутому нею та ОСОБА_3 за час спільного проживання однією сім'єю, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме на частину автомобіля марки KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, кольору чорного, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля марки KIA CERATO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1582, кольору чорного, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: