Справа №:182/6187/23
Провадження №: 2/755/3182/24
про повернення позовної заяви
"03" квітня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого
2024 року справу передано до Дніпровського районного суду міста Києва для розгляду за підсудністю, оскільки відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 06 лютого 2024 року № 437261 останнім відомим зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: АДРЕСА_1 .
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків - два дні з дня отримання копії даної ухвали, шляхом подачі до суду оригіналу платіжного документу про сплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн із зазначенням у платіжному документі відомостей про сплату судового збору із призначенням платежу: «за подачу позовної заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості».
Частиною одинадцятою статті 272 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до довідки про доставку електронного документа від 07 березня 2024 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року було вручено позивачеві 08 березня 2024 року.
08 березня 2024 року позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено про дотримання позивачем норм закону при оформленні платіжного доручення при зверненні з позовом до суду, посилаючись на дані сайту «Судова влада».
Вивчивши матеріали вказаної заяви суд зазначає таке.
Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договором позики, яка є позовною вимогою майнового характеру. Таким чином, з урахуванням положень підпункту першого пункту
1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», пункту першого частини першої статті 176 ЦПК України, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 2 684,00 грн та надати суду відповідні підтверджуючі документи.
Судом встановлено, що долучена до матеріалів позовної заяви платіжна інструкція
від 03 жовтня 2023 року № 45361 є копією відповідного документа та не містить відомостей про те, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір. При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що позивачем сплачено судовий збір саме за подачу позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , відсутня, а тому додана позивачем копія платіжної інструкції не є належним доказом сплати судового збору за даною позовною заявою.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті
9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).
Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Вказаний висновок також підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, та постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20.
Колегією суддів у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20 зазначено, зокрема: «Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд перед прийняттям заяви про видачу судового наказу самостійно перевіряє сплату заявником належної суми судового збору, оскільки в платіжному дорученні від 11 лютого 2020 року № 1061 відсутня будь-яка інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу даної заяви сплачено судовий збір.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що реквізит «призначення платежу» у платіжному дорученні від 11 лютого 2020 року № 1061 було оформлено заявником у повній відповідності до прикладу, наведеному на сторінці суду першої інстанції офіційного сайту Судова влада України, оскільки заповнення платіжного доручення повинно відбуватись відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених вище та з розумінням того, що подаючи заяву про видачу судового наказу, необхідно зазначати інформацію, яка б ідентифікувала, за що саме сплачено судовий збір, зважаючи і на те, що на офіційному сайті суду, зазначено лише загальний приклад.»
Разом з тим, слід зазначити, що суд не може піддавати сумніву зарахування коштів судового збору за платіжною інструкцією від 03 жовтня 2023 року № 45361 до бюджету Держави. Однак матеріали позовної заяви, а також копія платіжної інструкції не містять жодних даних про те, що такі кошти зараховано саме за позовом до ОСОБА_1 , а не в тому числі і за іншими позовами Товариства, поданими до того ж суду.
При цьому, як суд так і учасники процесу зобов'язані керуватися нормами Закону, а не даними інтернет-сайтів, на що судом вказано в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року, однак проігноровано позивачем.
Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Частиною п'ятою статті 185 ЦПК України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського Суду з прав людину у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене вище, суддя приходить до висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - вважати такою, що не подана та повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова