Справа №:755/3175/24
Провадження №: 2-о/755/170/24
про повернення заяви
"03" квітня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали спільної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла спільна заява ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя залишено без руху та надано заявникам строк для усунення недоліків - два дні з дня отримання копії даної ухвали.
Частиною п'ятою статті 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення..
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року про залишення заяви без руху направлено на поштову адресу ОСОБА_1 , яка вказана у заяві, рекомендованим відправленням із штрихкодом ідентифікатором 0600252404640, а саме: АДРЕСА_1 . Також ухвалу про залишення заяви без руху
від 27 лютого 2024 року надіслано на електронну адресу заявника ОСОБА_1 , вказану у заяві про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року про залишення заяви без руху направлено на поштову адресу ОСОБА_2 , яка вказана у заяві, рекомендованим відправленням із штрихкодом ідентифікатором 0600252405590, а саме: АДРЕСА_2 . Клопотань чи заяв заявників про надсилання поштової кореспонденції на інші адреси до позовної заяви не додано.
Крім того, ухвалу про залишення позову без руху від 27 лютого 2024 року було своєчасно внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому позивач у вільному доступі мав можливість ознайомитись з її змістом.
Ухвала про залишення заяви без руху отримана ОСОБА_1 19 березня 2024 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року про залишення заяви без руху було вручено ОСОБА_1 19 березня 2024 року.
Конверт з ухвалою про залишення позову без руху, що направлявся за адресою місця проживання заявника ОСОБА_2 , повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Як вбачається з трекінгу відстеження вказаного поштового відправлення, останнє надійшло до місця вручення 06 березня 2024 року, знаходилось у місці вручення до 20 березня 2024 року, після чого було повернуто за зворотною адресою.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі
№ 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня
2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Верховний Суд в ухвалі від 17 листопада 2022 року по справі № 560/5541/20 висловив позицію, що суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»
від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії»
04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема у неотриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно. Однак поки що не обов'язкове.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Таким чином, суд вважає, що заявники були повідомлені належним чином про залишення заяви без руху.
Станом на 03 квітня 2024 року, з урахуванням достатнього строку, встановленого судом для надходження до суду поштової кореспонденції, у разі направлення заявниками на виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху документів засобами поштового зв'язку - недоліки заявники не усунули, ухвалу суду не виконали.
Вказані недоліки заяви про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя є суттєвими і такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі до їх усунення.
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Частиною п'ятою статті 185 ЦПК України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського Суду з прав людину у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заявники не усунули вказані в ухвалі недоліки, що є підставою для повернення заяви, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.
Водночас, суд роз'яснює заявникам, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Пунктом другим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених частиною першою цієї статті, судовий збір повертається повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 14, 175, 177, 185, 258-260, 293, 353 ЦПК України, суддя,
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя - вважати не поданою та повернути заявникам.
Роз'яснити заявникам, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова