Справа №:755/18649/23
Провадження № 2/755/708/24
"18" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А.
за участю: представника позивача - Хмарук Н.І.
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів, зобов'язання вчини певні дії та відшкодування моральної шкоди, -
Позивачка, ОСОБА_3 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:
1) визнати дії відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо збільшення вартості оплати технічного обслуговування системи СКД згідно договору від 27.12.2019 незаконними;
2) зобов'язати відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 належним чином виконувати умови договору з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019, а саме видати позивачу ОСОБА_3 ключі в кількості 3 шт. (з оплатою) від системи обмеження доступу (домофон) за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) стягнути з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.;
4) стягнути з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 - витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4000,00 грн.;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2019 між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з технічного обслуговування і ремонту встановленої виконавцем системи СКД за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2.1 ч. 2 Договору, технічне обслуговування є платним і складає 10 гривень на місяць з квартири без аудіо зв'язку. 20 гривень з квартири, яка користується аудіо зв'язком і 25 гривень з квартири, де встановлений відеодомофон. Позивач є власником та проживає в квартирі АДРЕСА_2 користується встановленим домофоном (системою СКД) в розрахунку 10 гривень на місяць без аудіо зв'язку. В листопаді 2023 року в позивача виникли проблеми з ключем від вхідних дверей (домофону), який потребував термінової заміни, тому позивач на підставі укладеного договору з відповідачем звернулася до останнього з проханням необхідності отримання ключів в кількості 3 шт. (з магнітом), втім отримала відмову від відповідача виконувати заявку на доставку ключів від системи обмеження доступу (домофону), оскільки на день звернення до відповідача у позивача була заборгованість по оплаті вартості послуг. З метою з'ясування всіх обставин справи, 15.11.2023 остання звернулася до ТОВ «Оберіг» аби отримати інформацію щодо заборгованості абонплати по особовому рахунку позивача за № НОМЕР_1 . Того ж дня на свою електронну пошту позивач отримала акт звірки, звідки і дізналася про збільшення відповідачем вартості користування системою обмеження доступу з 10 гривень щомісячно до 20 гривень щомісячно без підписання будь-яких додаткових угод до договору. Відповідачем всупереч умовам укладеного договору, кожного року, починаючи з 01.01.2021 по 01.07.2023 в односторонньому порядку збільшено вартість оплати технічного обслуговування системи СКД з 10 гривень щомісячно до 20 гривень щомісячно без будь-якої згоди позивача. 20.11.2023 представником позивача було направлено лист на електронну пошту відповідача лист № 37 (як захід досудового врегулювання спору) з вимогою надати обґрунтоване пояснення підняття ціни на обслуговування домофону та видачу запасних ключів. До листа додала докази оплати вартості послуг за 2021-2023 роки (особовий рахунок НОМЕР_1 ) в сумі 360,00 гривень, що дорівнює 10 гривням щомісячно (згідно п. 2.1 ч. 2 Договору). 20.11.2023 відповідач надав відповідь, у якій пояснив, що ціни на обслуговування були підняті у зв'язку з тим, що в договорі відсутній пункт такої заборони підняття та наявність в позивача заборгованості вартості послуг. Станом на день подання позову заборгованість з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу позивача перед відповідачем відсутня, а нарахована сума в розмірі 564,00 грн. згідно акту звірки та надісланих відповідачем квитанцій є незаконною, безпідставною та такою, що не підлягає оплаті, оскільки ніякими письмовими документами не підтверджена. Всупереч умовам укладеного договору, відповідач взяв на себе обов'язок в односторонньому порядку збільшити ціну договору без попередньо узгодження такої дії з позивачем. Відповідач в односторонньому порядку на власний розсуд змінив умови договору, чим порушив норми ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 5.3.1. ч. 5.3. Договору, в разі невиконання замовником обов'язку по своєчасній оплаті виконавець має право не виконувати заявки на доставку ключів, ремонт і відновлення працездатності СКД в квартирі, яка не виконала обов'язки по оплаті. Виконавець зобов'язаний приступити до виконання заявки тільки після погашення замовником заборгованості в повному розмірі. Окрім матеріальної шкоди, позивачу було завдано значної моральної шкоди. Позивач була вимушена приділяти значну частину свого особистого часу на вирішення даної проблеми, багаторазово зверталася до відповідача, як усно так і письмово, зверталася за юридичною допомогою до адвоката. Внаслідок неправомірних дій відповідача погіршився і її фізичний стан, остання зобов'язана кожного дня в темну пору доби після роботи стояти біля під'їзду свого будинку і чекати поки хтось із сусідів відкриє їй вхідні двері аби потрапити додому. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.12.2023 відкрито провадження у цій справі, за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.
16.01.2024 до суду представником відповідача ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечив проти позовних вимог та зазначив, що 27.12.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу. Відповідно до п.1.1. договору від 27.12.2019 ОСОБА_3 (замовник) доручає, а фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (виконавець) приймає на себе зобов'язання з технічного обслуговування і ремонту встановленої виконавцем системи контролю доступу за місцем проживання замовника. Згідно п.3.1. договору технічне обслуговування та ремонт системи контролю доступу включає в себе такі послуги: а) виїзд для виконання робіт по ремонту СКД, усунення можливих дефектів і заміну дефектних деталей, за викликом замовника, протягом 72 годин після надходження заявки (за винятком вихідних та святкових днів); б) проведення профілактичного огляду і ремонту в обсягах, необхідних для підтримки домофона в робочому стані, з періодичністю не рідше одного разу на квартал; заміна доводчиків згідно регламенту - не більше 1 разу на 18 місяців; в) проведення поточного та капітального ремонту МД (при необхідності). Для усунення несправності в роботі МД в міжрегламентний період виконавець повинен прибути на об'єкт обслуговування за викликом замовника протягом 48 годин після надходження заявки (за винятком вихідних та святкових днів); г) ремонт по усуненню вандальних дій і заміні доводчиків прирівнюється до окремих видів робіт і проводиться за графіком і чинним прейскурантом, при цьому виконавець залишає за собою право продовжити терміни виконання несправностей в розумний термін, але не більше ніж на 15 днів з моменту' отримання заявки. Укладений між позивачем та відповідачем договір є за своєю правовою природою договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 ЦК України. П.3.2. договору від 27.12.2019 встановлено, що після закінчення кожного кварталу, в разі відсутні претензій замовника послуга (робота) за цим договором вважається наданою (виконаною) відповідно до умов цього договору і підписання додаткового акту прийому виконаних робіт не потрібно. Протягом терміну виконання договору з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу позивачем будь-яких претензій відповідачу щодо якості наданих послуг не направлялось. Отже, послуги за договором від 27.12.2019 надавались позивачу належним чином. Правовий аналіз положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати. Згідно п.2.1. договору від 27.12.2019 технічне обслуговування є платним і складає 10 грн. на місяць з квартири без аудіо зв'язку, 20 грн. на місяць з квартири, яка користується аудіо зв'язком, і 25 грн. з квартири, де встановлений відеодомофон. П.4.1. договору від 27.12.2019 оплата за обслуговування починається з моменту укладення договору і вноситься щоквартально, не пізніше 20 числа останнього числа кварталу. Таким чином, згідно вимог договору позивач зобов'язаний був сплачувати абонентську плату наступним чином: 30 грн. до 20.03.2021, 30 грн. до 20.06.2021, 30 грн. до 20.09.2021, 30 грн. до 20.12.2021, 30 грн. до 20.03.2022, 30 грн. до 20.06.2022, 30 грн. до 20.09.2022, 30 грн. до 20.12.2022, 30 грн. до 20.03.2023, 30 грн. до 20.06.2023, 30 грн. 20.09.2023, 30 грн. до 20.12.2023. Проте, позивач плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором від 27.12.2019 не сплачувала, 16.11.2023 частково погасила заборгованість у розмірі 360 грн., що свідчить про порушення позивачем зобов'язання щодо оплати послуг, які надавались відповідачем за договором. За час прострочення грошового зобов'язання позивачу нараховувались інфляційні втрати у загальному розмірі 56,75 грн., три відсотки річних у загальному розмірі 13,89 грн. Крім того, відповідно до ст.ст.23, 116 ЦК України позивачу було нараховано заборгованість зі сплати моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., заподіяної внаслідок порушення зобов'язання з оплати за договором з технічного обслуговування і ремонту систем обмеження доступу від 27.12.2019. Наведені обставини підтверджуються розрахунком від 15.11.2023 заборгованості ОСОБА_3 за договором з технічного обслуговування і ремонту систем обмеження доступу від 27.12.2019. Загальна заборгованість позивача за договором на 15.11.2023 складала 2400,64 грн. Згідно довідки від 15.01.2024 заборгованість ОСОБА_3 за договором з технічного обслуговування і ремонту систем обмеження доступу від 27.12.2019 з урахуванням оплати 360,00 грн. складає 2070,64 грн. П.п.5.3.1. договору від 27.12.2019 встановлено, що виконавець має право припинити роботи з технічного обслуговування і ремонту або зменшити їх обсяг в разі невиконання замовником умов цього договору по оплаті послуг; в разі невиконання замовником обов'язку по своєчасній оплаті виконавець має право не виконувати заявки на доставку ключів, ремонт і відновлення працездатності системи обмеження доступу в квартирі, яка не виконала обов'язки по оплаті. Виконавець зобов'язаний приступити до виконання заявки тільки після погашення замовником заборгованості в повному обсязі. Зважаючи на наявність у позивача непогашеної заборгованості за договором з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.11.2019 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відсутній обов'язок щодо виготовлення та передачі ключів позивачу. За таких обставин вимоги щодо зобов'язання видати позивачу ключі у кількості 3 штук від системи обмеження доступу за адресою: АДРЕСА_3 , а також стягнення моральної (немайнової) шкоди в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Також зазначив про те, що розмір оплати за абонентське обслуговування, що передбачений п.2.1. договору з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019, не змінювався в односторонньому порядку відповідачем, як стверджує про це позивач. Позивачем невірно були витлумачені нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, що входять до складу грошового зобов'язання, а також моральної (немайнової) шкоди, які спричиненні неналежним виконанням позивачем щодо сплати абонентського обслуговування за договором про надання послуг.
24.01.2024 представником позивача ОСОБА_3 - Хмарук Н.І. було подано відповідь на відзив, у якій остання зазначила, що в своєму відзиві відповідач зазначив, що згідно вимог договору від 27.12.2019 позивач зобов'язана була сплачувати абонентську плату наступним чином: 30 грн. до 20.03.2021, 30 грн. до 20.06.2021, 30 грн. до 20.09.2021, 30 грн. до 20.12.2021 і т.д. Такими поясненнями відповідач не заперечує проти того, що позивач відповідно до умов договору зобов'язана була сплачувати абонентське обслуговування системи обстеження доступу в розрахунку 10 грн. щомісячно. На думку відповідача, позивачу за час прострочення грошового зобов'язання було нараховано інфляційні втрати в розмірі 56,75 грн., 3% річних в розмірі 13,89 грн., а також 2000 грн. моральної шкоди заподіяної внаслідок порушення зобов'язання з оплати послуг за договором від 27.12.2019, що відповідач підтверджує розрахунком від 15.11.2023. Проте, зазначене не заслуговує на увагу, оскільки позивач зателефонувала до відповідача із заявкою про необхідність отримання рахунку для оплати заборгованості та в подальшому із заявкою для отримання ключів від домофону. По телефону відповідач повідомив, що він немає часу спілкуватися в телефонному режимі, всі питання можна надсилати в програмі «Viber». Про нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач дізналася тільки з відзиву на позовну заяву підготовлену представником відповідача в рамках даної судової справи. Заборгованості зі сторони позивача не має, оскільки оплата проводилася належним чином в добровільному порядку на рахунок вказаний в підготовленій раніше відповідачем квитанції, в розрахунку 10 грн. щомісячно, тобто 360 грн. за весь період оплати. Щодо розрахунку від 15.11.2023, про який позивач дізналась виключно із відзиву на позовну заяву, позивач заперечує в повному обсязі, оскільки на момент звернення до відповідача ним жодним чином не було вказано про нарахування штрафних санкцій. В матеріалах справи, так і у відзиві на позовну заяву відсутні належні докази надсилання розрахунку заборгованості від 15.11.2023 на адресу позивачки, відповідно вона не могла знати про те, що за несвоєчасну сплату наданих послуг їй нараховано штрафні санкції. Відповідач не звертався до позивачки із вимогою сплатити штрафні санкції, з претензією в письмовому вигляді (як захід досудового врегулювання спору) не звертався, до суду позовну заяву не подавав. В своєму відзиві відповідач не надав обґрунтованих підстав, письмових або електронних доказів завдання йому зі сторони позивача моральної шкоди в розмірі 2000 грн. Така вимога відповідача є безпідставною та протиправною, не підтвердженою належним чином. У відповідь на звернення представника позивача адвоката Хмарук Н.І. до відповідача в програмі «Viber», відповідач надав відповідь по суті листа № 37 від 20.11.2023, в якій зазначив: «З 2019 року по 2023 рік тариф підвищено з 10 грн. на 20 грн. у місяць, якщо абонента не влаштовував даний тариф абонент завжди має право розірвати договір. Пункту з забороною підвищення тарифу у зв'язку з інфляцією, підвищенням цін на пальне, вартістю комплектуючих в договорі немає». Відповідач власноручно надав чітке підтвердження того, що ним самостійно в період з 2019 року по 2023 рік було збільшено суму договору, без будь-якого попереднього повідомлення позивача. Матеріали справи не містять додаткових угод, додатків, листів, пропозиції щодо збільшення оплати по договору. Відповідно до квитанцій в період з 01.01.2023 по 30.06.2023, з 01.07.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2023 по 31.12.2023 (квитанція за рік), що надсилалися відповідачем на адресу позивача, тариф за обслуговування домофону на місяць складає 20 грн., замість 10 грн. відповідно до умов договору. Відповідач в своєму відзиві не зміг спростувати доводів викладених позивачем у своїй позовній заяві, більш того підтвердив сам факт односторонньої зміни умов договору. Крім того, якщо відповідач має до позивача вимогу про наявність заборгованості, сплати штрафних санкцій та моральної шкоди, суд в своїй ухвалі від 06.12.2023 вказав, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, чим відповідач не скористався, оскільки на думку позивача в останнього немає належних на те доказів.
29.01.2024 до суду надійшли заперечення представника відповідача ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , у яких останній на противагу доводів, викладених у відповіді на відзив зазначив, що договір з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019, що був укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , являється за своєю правовою природою договором про надання послуг, правове регулювання якого міститься в статтях 901-907 ЦК України. Згідно п.4.1. договору від 27.12.2019 оплата за обслуговування починається з моменту укладення договору і вноситься щоквартально, не пізніше 20 числа останнього місяця кварталу. Тобто позивач повинен був сплачувати вартість абонентського обслуговування наступним чином: 30 грн. до 20.03.2021, 30 грн. до 20.06.2021, 30 грн. до 20.09.2021, 30 грн. до 20.12.2021, 30 грн. до 20.03.2022, 30 грн. до 20.06.2022, 30 грн. до 20.09.2022, 30 грн. до 20.12.2022, 30 грн. до 20.03.2023, 30 грн. до 20.06.2023, 30 грн. 20.09.2023, 30 грн. до 20.12.2023. Проте, позивач плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором від 27.12.2019 не сплачував, частково погасив заборгованість у розмірі 360 грн. згідно платіжної інструкції від 16.11.2023. Будь-яких інших доказів, що підтверджують сплату вартості наданих послуг позивачем надано не було. Згідно розрахунку від 15.11.2023 за договором з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу від 29.11.2019 загальний термін прострочення сплати грошового зобов'язання складав 5642 дні. Тобто для нарахування інфляційних втрат та 3% відсотків річних відповідачу не потрібно було звертатися до позивача з окремою вимогою, претензією або позовом. Такі нарахування здійснювалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 в силу закону з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати вартості абонентського обслуговування за договором з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019. За час прострочення грошового зобов'язання позивачу нараховувались інфляційні втрати у загальному розмірі 56,75 грн., три відсотки річних у загальному розмірі 13,89 грн. Крім того, відповідно до ст.ст.23, 116 ЦК України позивачу було нараховано заборгованість зі сплати моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., заподіяної внаслідок порушення зобов'язання з оплати за договором з технічного обслуговування і ремонту систем обмеження доступу від 27.12.2019. Наведені обставини підтверджуються розрахунком від 15.11.2023 заборгованості та довідкою від 15.01.2024, що приєднувались до відзиву на позовну заяву. Про наявність заборгованості зі сплати вартості абонентського обслуговування, в тому числі проведених відповідачем нарахувань, ОСОБА_3 повідомлялась під час телефонної розмови. Будь-яких письмових звернень щодо надання інформації про стан поточної заборгованості, проведення звірки тощо від позивача на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не надходило. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини щодо звернення позивача з відповідними вимогами. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, а також моральної (немайнової) шкоди, були помилково витлумачені позивачем як збільшення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 розміру плати за абонентське обслуговування. Розмір оплати за абонентське обслуговування, що передбачений п.2.1. договору з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019, не змінювався в односторонньому порядку відповідачем. Тому твердження позивача про своєчасну оплату абонентського обслуговування, відсутність у нього заборгованості за договором з технічного обслуговування та ремонту систем обмеження доступу від 27.12.2019, а також безпідставне нарахування відповідачем інфляційних втрат та 3% річних спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та є нормативно необґрунтованими.
02.02.2024 до суду представником позивача ОСОБА_3 - Хмарук Н.І. було подано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Інших заяв, клопотань від учасників справи до суду не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.02.2024 закінчено підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті, у судове засідання викликано сторони.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - Хмарук Н.І. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила суду, що договором був встановлений тариф, що складає 10 грн. щоквартально. У подальшому виявилось, що тариф було збільшено до 20 грн. на місяць. Відповідачу було направлено претензію у месенджері Вайбер, оскільки відповідач через завантаженість не приймав телефонні дзвінки. Позивач порахувала, що сума завищена та вона не бажає сплачувати по 20 грн., тому оплатила половину від зазначеної суми, яку порахувала сама. ФОП відмовив у наданні ключів через наявну заборгованість. Позивач не проти платити більше, однак бажає оформити усе належним чином. Зазначила, що переговорів не було між сторонами, а відповідач не повідомив про збільшення вартості послуг. Вказала, що відносини між сторонами склалися з 2019 року, при цьому позивач з 2021 по 2023 рік не сплачувала рахунки. Документ - претензія, що направлений відповідачу, був підписаний електронним цифровим підписом, до якого були долучені докази на підтвердження повноважень представника. У якості доповнень зазначила, що в квитанції та у договорі різні рахунки, але відповідач не повідомивши, здійснив в односторонньому порядку збільшення вартості тарифів.
Представник відповідача ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві. Поряд з цим, пояснив суду, що укладений між сторонами договір є договором про надання послуг. Жодних претензій від позивача до відповідача не було направлено та не зазначено про порушення її прав. Позивач мала сплачувати щоквартально за надані послуги, однак прострочила сплату за отримані послуги. Під час судового розгляду позивач ствердила, що не сплачувала за надані послуги вчасно та у повному обсязі. Коли позивач звернулась до відповідача з вимогою про надання ключів, позивачем було нараховано штрафні санкції по ст. 625 ЦК України та моральну шкоду. Вказав, що дійсно була розмова з позивачем, однак докази на які посилається остання, не є належними доказами - документи долучені до претензії не були засвідченими електронним цифровим підписом, тому відповідач не міг пересвідчитися у достовірності повноважень представника позивача. У відповідача в зв'язку з наявністю заборгованості у позивача був відсутній обов'язок щодо передачі ключів. Довідка про борг не направлялась, однак було повідомлено усно під час звернення позивача щодо ключів. Штрафні санкції відповідач нарахував, оскільки вважає це своїм правом, тому не повідомляв, бо вони були автоматично нараховані. Вказав, що відповідач не здійснював зміну розміру абонплати. Про збільшення тарифу до 30 грн. відповідачу невідомо. Надані до суду квитанції є незрозумілими для відповідача. Листування між адвокатом позивача та ОСОБА_4 щодо підвищення тарифу не є доказом. Зазначив, що протягом 5 днів будуть подані докази на підтвердження витрат правничої допомоги.
Суд, вислухавши позицію представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, доходить висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 27.12.2019 між ОСОБА_3 (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (виконавець) було укладено договір з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу, за яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з технічного обслуговування і ремонту встановленої виконавцем системи СКД (далі - Договір) (а.с.12).
Згідно п. 2.1. Договору, технічне обслуговування є платним і складає 10 гривень на місяць з квартири без аудіо зв'язку, 20 гривень з квартири, яка користується аудіо зв'язком; і 25 гривень з квартири, де встановлений відеодомофон.
Відповідно п. 4.1. Договору, оплата за обслуговування МД починається з моменту заключення договору, і відбувається за квитанціями, що надаються виконавцем через відділення ПриватБанку. Абонентська плата вноситься щоквартально, не пізніше 20 числа останнього місяця кварталу.
Згідно п. 5.2.3. Договору, замовник зобов'язаний: своєчасно оплачувати послуги виконавця.
За умов п. 5.3.1. Договору, виконавець має право: припинити роботи з технічного обслуговування і ремонту або зменшити їх обсяг, в разі невиконання замовник умов цього договору по оплаті послуг; в разі невиконання замовником обов'язку по своєчасній оплаті виконавець має право не виконувати заявки на доставку ключів, ремонт і відновлення працездатності СКД в квартирі, яка не виконала обов'язки по оплаті. Виконавець зобов'язаний приступити до виконання заявки тільки після погашення замовником заборгованості в повному розмірі.
Згідно п. 7.1. Договору, цей договір укладається на 3 роки. Якщо сторони не заявляють про розірвання договору по закінченню його терміну дії в письмовому вигляді, то в цьому випадку договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Аналогічний правовий висновок зазначено у постановах Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У частині першій статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об'єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов'язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20).
Під час судового розгляду судом було встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, які виникають із договору про надання послуг, які є триваючими у виконанні. Про розірвання договору між сторонами, суд не повідомлено.
Таким чином, судом установлено, що між сторонами укладений договір з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу, яким сторонами було погоджено умови договору. Зазначеним договором замовник доручила виконавцю технічне обслуговування і ремонт встановленої системи СКД, яке зобов'язувалась сплачувати у встановлені строки та у розмірі, передбаченому ним.
За приписами ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Сторони погодили, що об'єктом договору є надання послуг в квартирі АДРЕСА_2 , що не заперечувалось сторонами.
20.11.2023 позивач через представника, адвоката Хмарук Н.І., звернулася до відповідача з листом № 37, у якому зазначила, що з отриманого 15.11.2023 Акту звірки нарахованої абонплати (особовий рахунок НОМЕР_1 ) встановлено про збільшення вартості для ОСОБА_3 користування системою обмеження доступу з 10 гривень щомісячно до 20 гривень щомісячно без підписання будь-яких додаткових угод до договору. При цьому, у позивача відсутні будь-які листи, заяви, оголошення, додаткові угоди, які є невід'ємною частиною договору щодо необхідності збільшувати вартість технічного обслуговування системи обмеження доступу (домофон). 16.11.2023 ОСОБА_3 було оплачено вартість технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу за 2021-2023 роки в сумі 360,00 грн., що дорівнює 10 гривням щомісячно. Тому просила: провести перерахунок вартості технічного обслуговування системи обмеження доступу в розрахунку 10 гривень на місяць без аудіо зв'язку, згідно умов укладеного договору б/н з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019 по особовому рахунку НОМЕР_1 ; надати письмові документи, що слугували підставою збільшення вартості абонплати за технічне обслуговування і ремонту системи обмеження доступу для квартири АДРЕСА_2 з 10 гривень до 20 гривень щомісячно по особовому рахунку НОМЕР_1 ; виконати заявку на доставку ключів системи обмеження доступу в кількості 3 шт. для мешканки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 (а.с.14-16).
Так, судом установлено, що за ОСОБА_3 за умовами укладеного між сторонами Договору обліковувалась заборгованість, що не заперечується останньою.
Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
У відповідності до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Зважаючи на це, оскільки позивачем, як замовником, умови договору не виконувалися в частині оплати, відтак у відповідності до п. 5.3.1. Договору, виконавець мав право не виконувати заявку на доставку ключів. Виконавець зобов'язаний приступити до виконання заявки тільки після погашення замовником заборгованості в повному розмірі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
ОСОБА_3 не довела неможливості виконання зобов'язань за договором в обумовлений між сторонами строк.
Згідно платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.3308904594.1 від 16.11.2023, ОСОБА_3 було сплачено 360,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_4 , з призначенням платежу: оплата за ТО дверей за 2021-2023 рр, 145891, ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 (а.с.18).
При цьому, з наданого до суду листування у месенджері суд позбавлений можливості встановити, що мав на увазі відповідач щодо підвищення тарифу до 20 гривень щоквартально та у який проміжок часу ймовірно було збільшено тарифи, при цьому під час судового розгляду спірних правовідносин, представником відповідача було зазначено про те, що за умовами договору відповідач не здійснював підвищення тарифів, однак до суми заборгованості включено штрафні санкції та моральну шкоду. Позивачем до суду не надано достатніх та належних доказів на підтвердження того, що відповідачем в односторонньому порядку було здійснено підвищення тарифу за договором, а надані до суду докази зумовлюють можливість суду встановити про наявність підвищеного тарифу, що дає підстави суду відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо збільшення вартості оплати технічного обслуговування системи СКД згідно договору від 27.12.2019, оскільки такі є необґрунтованими та безпідставними.
З наданої до суду довідки ФОП ОСОБА_4 від 15.01.2024 № 007 про заборгованість ОСОБА_3 за договором від 27.12.2019 вбачається, що розмір абонентської плати ставить 30,00 грн. щоквартально. Крім того, ОСОБА_3 нараховано інфляційні втрати, 3% річних та моральну шкоду за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
В той же час, судом установлено, що заборгованість зі сплати штрафних санкцій за договором та моральної шкоди позивачу не виставлялась, у зв'язку з чим, виконавець мав приступити до виконання умов договору, в тому числі щодо виконання заявки замовника на доставку ключів, після проведення оплати заборгованості.
Оскільки суду зміст поданої заявки про доставку ключів суду не відомий, сторонами у справі не поданий, а з умов договору не випливає безумовний обов'язок відповідача виконати зазначену послугу, то суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача належним чином виконувати умови договору з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження доступу від 27.12.2019, а саме видати позивачу ОСОБА_3 ключі в кількості 3 шт. (з оплатою) від системи обмеження доступу (домофон) за адресою: АДРЕСА_1 , що дає підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскільки заборгованість за договором виникла з вини позивача, остання договірні зобов'язання не виконувала у належний спосіб та у строки, передбачені умовами договору, що призвело до спору між сторонами, то суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки остання не підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, судом було установлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли через порушення позивачем зобов'язань за договором. Остання у повному обсязі та у строки, обумовлені умовами договору зобов'язання не виконувала. Доводи, які слугували підставою для звернення до суду щодо визнання дій відповідача щодо збільшення вартості послуг за договором не підтверджені належними доказами, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог. Крім того, суд позбавлений можливості зобов'язати вчинити дії відповідача на користь позивача, оскільки умовами договору не визначено безумовного обов'язку щодо передачі ключів у спосіб та у кількості, як визначила остання, при цьому матеріали справи не містять відомостей про відсутність заборгованості за надані послуги, з урахуванням сплати штрафних санкцій останньою, а також здійсненої заявки на таку доставку. Згадане у сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів, зобов'язання вчини певні дії та відшкодування моральної шкоди.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат у порядку ст. 141 ЦПК України.
Вирішуючи заяву відповідача, фізичної особи підприємця ОСОБА_4 , про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з такого.
За правилом п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена
У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Конституційний Суд України у Рішенні № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя (on measures facilitating access to justice) № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.
У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації (on legal aid and advice) від 02.03.1978 зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов'язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.
Суд також зазначає, що принцип повного відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, ґрунтується на загальних принципах справедливості та компенсації в правовій системі.
Зазначений принцип допомагає взаємно збалансувати тягар витрат і забезпечити ефективний доступ до правосуддя, оскільки це дає можливість: 1) стимулювати справедливі судові процеси: якщо сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, може очікувати відшкодування витрат на адвоката, це стимулює її використовувати правові засоби та користуватися послугами адвокатів для ефективного представлення своїх інтересів у суді, що сприяє справедливому та рівноправному судовому процесу; 2) захистити право на доступ до правосуддя: гарантування відшкодування витрат на професійну правничу допомогу забезпечує можливість захисту особою своїх прав у суді, незалежно від її фінансового стану, що сприяє реалізації принципу рівності перед законом; 3) збалансувати інтереси сторін: відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сприяє встановленню балансу інтересів сторін та дає змогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсувати витрати, що виникли внаслідок необхідності захищати свої права в суді; 4) забезпечити судову ефективність: якщо сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, може очікувати відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, це сприяє ефективності судового процесу та робить його більш доступним та прозорим.
Положеннями частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.
Разом з тим, суд враховує, що за частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилом п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відповідності до пункту шостого частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21, в якій сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції: «Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
У постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об'єднаної палати Верховний Суд указав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Зазначені правові висновки кореспондуються також і з положеннями ЦПК України у цій частині, відповідно можуть бути застосовані до даних правовідносин при вирішенні поданої заяви.
Разом з тим, застосовуючи зазначені вище висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат, при цьому зазначена вимога не конкретизована, а на її підтвердження останнім будь-яких доказів не подано. До ухвалення у справі рішення представником не надано доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказано будь-яких причин, які унеможливлюють подання останніми вчасно - до завершення судових дебатів, відповідних доказів, не повідомлено про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів в першій заяві по суті справи відповідачем, себто разом із відзивом.
Зазначена правова позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22.
Наведене вище дає підстави вважати, що представник відповідача не подав заяви, яка б у розумінні положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надавала б суду можливість вирішити питання щодо розподілу судових витрат, та у разі необхідності в резолютивній частині рішення, у відповідності до вимог п.5 ч.6 ст. 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
Відтак, оскільки представник відповідача не дотримався процесуальних норм закону, не подав до суду доказів на підтвердження понесених витрат разом із першою заявою по суті справи, себто разом із відзивом, або до закінчення судових дебатів, а в судових дебатах не повідомив суду про причини неможливості подати такі докази вчасно, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача, фізичної особи підприємця ОСОБА_4 , про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 527, 549, 610, 626, 628, 629, 638, 837, 849, 872 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 183, 209, 210, 223, 247, 264, 265, 270, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце знаходження: АДРЕСА_6 ) про захист прав споживачів, зобов'язання вчини певні дії та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
У задоволенні заяви відповідача, фізичної особи підприємця ОСОБА_4 , про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення суду складено 01.04.2024.
Суддя: