Справа № 357/13141/23
Провадження № 2/357/1170/24
25 березня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення незаконного втручання в особисте і сімейне життя, збору будь-якої інформації, що стосується особистого життя, та знищення всієї незаконно отриманої шляхом здійснення відеозйомки інформації, яка містить відомості щодо особистого і сімейного життя, та стягнення моральної шкоди, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє через свого представника ОСОБА_4 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом в якому просить зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинити відео зйомку подвір'я та домоволодіння позивача, знищити усю зібрану відеоінформацію; стягнути з відповідачів по 6700,00 грн., з кожного, за спричинену моральну шкоду, стягнути судові витрати.
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником 10/50 частин домоволодіння та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачам належить 1/2 частина цього ж домоволодіння та частина земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . На межі вказаних домоволодінь встановлено паркан з бетонних секцій та з металопрофілю. Відповідачі встановили на даху свого домоволодіння камеру відеозапису і спостереження, спрямувавши її на подвір'я та будинок позивача, здійснюють збирання, зберігання інформації про позивача та членів її сім'ї, без згоди. Позивач вважає таке втручання в її особисте і сімейне життя протиправним, оскільки позивач не надавала дозволу відповідачу на проведення фото та відеозйомки. Посилаючись на ст. 270, 301, 302 ЦК України, ст. 23, 47-49 ЗУ «Про інформацію» позивач вказує, що відповідачі здійснюють втручання у приватне життя позивача та членів її родини.
Позивач вказує, що через такі дії відповідачів в неї різко погіршився стан здоров'я, внаслідок чого вона перебувала на лікуванні з 24.06.2023 року по 03.07.2023 року із діагнозом гіпертонічний криз, через перенесений стрес. В подальшому позивачу було призначено лікування з прийняттям численних ліків, спостереження у лікарів. ОСОБА_1 11 днів лікувалась та не могла повноцінно працювати за професією вчителя Узинського ліцею № 1. Тривалий час вона не могла повноцінно спілкуватись з родичами та друзями, колегами по роботі, які перестали приходити у гості, щоб не бути зафіксованим на відеокамеру сусідів. У позивача присутній депресивний, пригнічений стан, відчуття вини перед друзями, чуття, що відповідачі слідкують та збирають інформацію про неї та її сім'ю, приватне життя. А тому, позивач оцінила спричинену їй моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 6700,00 грн., що просить стягнути з кожного відповідача.
ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги не визнаються повністю, додала копії чисельних звернень до відділу Білоцерківського РУП та відповіді працівників поліції на такі звернення.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Ухвалою судді від 31.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 37-38).
03.11.2023 представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про приєднання до матеріалів справи відеодоказу (диску), допит свідків (а.с. 40-42).
30.11.2023 представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про приєднання до матеріалів справи листа Білоцерківського РУП відділу поліцейської діяльності № 1 (а.с. 43-44).
06.02.2024 відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 56-74).
07.02.2024 представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про допит свідків (а.с. 82).
15.02.2024 представник позивача ОСОБА_4 подав відповідь на відзив (а.с. 83-84).
19.02.2024 представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правничу допомогу (а.с. 87-93).
Ухвалою суду від 22.02.2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник адвокат Діденко О.В. підтримали позов.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позов не визнали.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 (а.с .23-25).
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 10/50 часток будинку АДРЕСА_1 , згідно договору дарування від 22.05.1997 року (а.с.22).
Згідно довідки відділу поліцейської діяльності № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області про результати розгляду звернення ОСОБА_1 , на території домоволодіння подружжя Бурковських встановлена на даху камера відеозапису та спостереження. 20.06.2023 року при зверненні на лінію «102» ОСОБА_2 показувала офіцеру поліції записи з камери, останній зробив зауваження, що камера встановлена з порушенням вимог законодавства, та її потрібно спрямувати таким чином, щоб вона не зачіпала територію сусідів. Чоловік ОСОБА_2 у цей же день переналаштував камеру та спрямував її по іншому (а.с. 13-14).
Встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до відділу поліції із заявами на неправомірну поведінку сусідів, зокрема, зверталася до поліції із заявою на сусідку ОСОБА_1 , яка 20.06.2023 року перекинула на подвір'я Бурковських в'ялену рибу; зі скаргами, що сусідка ОСОБА_1 12.07.2023 близько 23:05 порушувала тишу, гучно слухала музику, чим заважала заявниці відпочивати; що сусідка ОСОБА_1 01.12.2023 року на своїй присадибній ділянці палила залишки сухої рослинності. Вказані звернення були розглянуті відділом поліції та проведено профілактичні бесіди (а.с. 60-70)
Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої 03.07.2023 року ФОП ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з 24.06.2023 по 03.07.2023 року перебувала на лікуванні на дому із діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст. 3ризик 4 (дуже високий), кризовий перебіг, гіпертонічний криз 24.06.2023, дисциркуляторна енцифалопатія ІІ ст., стадія декомпенсації з вестибулокоординаторними порушеннями, церебрастенічний синдром, цукровий діабет 2 тип, середнього ст. важкості, стадія субкомпенсації (а.с. 20).
Відповідач ОСОБА_2 в підтвердження свого незадовільного стану здоров'я надала до відзиву консультативний висновок невролога від 09.01.2023р. та виписку із медичної картки про перебування в стаціонарі з 26.07.2023р. по 28.07.2023р., була прооперована з розкриття гнійника (а.с.71,72,73).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997) у статті 8 проголошує право на повагу до приватного і сімейного життя: кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно ст. 301 ЦК України фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно ч.1,ч.3 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.
Відповідно до ч.5,ч.6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Під час розгляду справи позивач стверджувала, що відеоспостереження і збирання інформації відносно неї і її членів сім'ї відбувалося протягом червня-липня 2023 року, а відповідачі стверджують, що лише декілька днів в червні 2023 року, з 17 по 25 червня, їхня камера фіксувала подвір'я позивача, а після попередження працівниками поліції, ОСОБА_3 розвернув об'єктив камери і більше не фіксував подвір'я позивача.
З пояснень сторін вбачається, що між ними протягом тривалого часу існує конфлікт, часті звинувачення один одного в порушенні правил добросусідства, мали місце скарги до органів поліції та розгляд цих скарг. Зокрема, 23.06.2023 року до відділу поліції БЦ РУП ГУНП в Київській області з письмовою заявою зверталася позивач, повідомляла про незаконне відеоспостереження і порушення приватності свого життя. Працівниками поліції була проведена перевірка, зроблено ОСОБА_2 зауваження щодо спрямування камери в інший бік.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 , яка приходиться сусідкою сторін, суду показала, що відповідачі без будь-якого попередження і дозволу встановили камеру, яка фіксувала подвір'я позивача і подвір'я свідка. З середини червня по середину липня 2023 року відбувалося таке фіксування, а потім відповідачі розвернули свою камеру. Свідок ОСОБА_7 , яка є співробітницею позивача, суду показала, що в середині червня 2023 року вона разом з сином приїздила до позивача по квіти і помітила, що її фіксує камера, що встановлена на даху будинку відповідачів. Свідка обурила така обставина, оскільки її син служить в ЗСУ, володіє таємною інформацією і така відеофіксація може нашкодити.
Отже, судом встановлено, що в червні 2023 року відповідачі встановили відеокамеру на даху свого будинку та дана камера була направлена в бік подвір'я позивача. Наведене підтверджено показами свідків, оглянутим відео та не спростовано відповідачами.
З дослідженого судом відеодоказу (запису з камери відповідачів в червні 2023 року), вбачається, що під відеоспостереження підпадає майже все подвір'я позивача і огорожа подвір'я відповідачів. На відео зафіксована позивач, яка перебувала в своєму квітнику та зафіксована розмова між позивачем і сусідкою. Відповідачі підтвердили належність даного відеозапису, що був вчинений їхньою камерою.
Таким чином, встановленим є те, що протягом певного періоду, влітку 2023 році, відповідачі здійснювали фіксування на свою відеокамеру подвір'я позивача, дії та розмови мешканців і гостей домоволодіння ОСОБА_1 , без попередження і без її згоди. Такі дії відповідачів підпадають під ознаки протиправного втручання в особисте і сімейне життя позивача.
Внаслідок зазначених дій відповідачів, позивач вимушена була звертатися за захистом своїх прав до правоохоронних органів, і саме в цей період, у ОСОБА_1 погіршився стан здоров'я внаслідок стресу, вона з 24.06.2023 р. проходила лікування, перенесла гіпертонічний криз та такий фізичний стан особи перебуває в причинно-наслідковому зв'язку з наведеними подіями щодо втручання в її особисте життя.
Згідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Свої позовні вимоги про стягнення компенсації завданої моральної шкоди ОСОБА_8 обґрунтовує тим, що встановлене відео та аудіо фіксування викликало в неї моральне напруження, стрес, хвилювання та почуття психологічного тиску.
З огляду наведеного, суд приходить до висновку, що внаслідок дій відповідачів з відео та аудіо фіксування особистого життя, позивачу була спричинена моральна шкода, яку слід оцінити в 2000 грн., що і підлягає стягненню з відповідачів, по 1 000 грн. з кожного.
Однак, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідачів припинити відеозйомку домоволодіння позивача, знищити зібрану відеоінформацію, оскільки суду не надано доказів, що таке відеоспостереження продовжується та збирається/зберігається відеоінформація особистого життя позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 12, ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ОСОБА_1 , як позивач у справі та особа, яка стверджує, що відеофіксація ведеться надалі і відповідачі зберігають відеоінформацію, має довести такі обставини.
Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Позивачем було здійснено фактичні витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій № 330364 від 05.09.2023 та № 330375 від 16.02.2023 р.
Стороною позивача документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги в 10 000 грн. та оплату судового збору в сумі 2147,20 грн., а відповідачами не подано заперечень щодо даної вимоги, не подано обґрунтованого клопотання про зменшення розміру цих витрат.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, оскільки позов задоволено на 14,9 % (2000 грн. х 100 : 13400), судові витрати слід стягнути в сумі 1809, 90 грн. (12147 грн. х 14,9 % : 100).
Керуючись статтями 5, 10-13, 19, 76-82, 137, 141, 258, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн., тобто по 1000 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 1809 ,90 грн. ( одна тисяча дев'ятсот дев'ять гривень дев'яносто копійок), тобто по 905 грн. з кожного відповідача.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 03.04.2024 року
Суддя О. Я. Ярмола