Справа № 287/2886/23
2/287/218/24
Про залишення позовної заяви без руху
"02" квітня 2024 р. м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Винар Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів, -
До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Винару Л.В.
На запит Олевського районного суду Житомирської області надійшла інформація із Олевської міської ради Житомирської області про зареєстроване місце проживання відповідачки ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З позовної заяви вбачається, що позивачем не дотримані норми ст. 175 ЦПК України, а саме:
- відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідачки;
- не зазначено ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці;
- не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Також, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, зокрема виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У мотивувальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 04.12.2013 року, по справі №287/572/13-ц про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою та рішення Олевського районного суду Житомирської області від 17.03.2023 року, згідно якого позивач ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей: дочки - ОСОБА_3 , сина - ОСОБА_4 та дочки - ОСОБА_4 . Проте, належним чином завірені копії вказаних судових рішень у матеріалах справи відсутні.
Також, у мотивувальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_1 вказує про те, що рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 17.01.2014 року з відповідача було стягнуто на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі частини заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Проте, таке формулювання не дає суду можливості встановити з кого та на чию користь стягуються аліменти згідно рішення Олевського районного суду Житомирської області від 17.01.2014 року. При цьому, позивачем не додано належним чином завіреної копії вказаного рішення суду.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд змінити розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 на підставі рішення Олевського районного суду Житомирської області від 19.07.2018 року на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 , з суми не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на 1/6 частку всіх видів заробітку (доходу)/в твердій грошовій сумі щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Проте, 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є мінімальним розміром аліментів на одну дитину, а відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 20.11.2018 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.11.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Враховуючи наведене, у цій частині позовну заяву слід уточнити.
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При зверненні до суду позивачем документ про сплату судового збору за вимогу про зміну способу стягнення та розміру аліментів не надано, та не надані документи, які підтверджують підстави звільнення його від сплати судового збору відповідно до закону і не подано обґрунтованого клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Проте, у позовній заяві позивач посилається на п. 12 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» згідно якого військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків звільнені від сплати судового збору.
Водночас суд зазначає, що доводи позивача з цього приводу в частині сплати судового збору за вимогу про зміну способу стягнення і розміру аліментів є хибними, оскільки позовна заява про зміну способу стягнення і розміру аліментів не є справою, пов'язаною з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, з 01 січня 2024 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.
Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу про зміну способу стягнення і розміру аліментів, а тому у даному випадку позивачеві слід сплатити судовий збір та подати документ, що підтверджує його сплату в сумі 1211 грн. 20 коп.
При цьому, суд звертає увагу, що копії документів, що подаються до суду, мають бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено.
Проте, додані позивачем до матеріалів справи копія РНОКПП ОСОБА_1 та копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 є фактично нечитабельними та такими, що не підлягають візуальному відтворенню.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, про залишення позовної заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Л.В.Винар