154/2414/23
2/154/83/24
01 квітня 2024 Володимир-Волинський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Державної казначейської служби Кучер О.О., представника відповідача Волинської обласної прокуратури Сулімук Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, -
07 червня 2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02 червня 2017 старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Волинської області Трофімуком О.В. йому було оголошено повідомлення у кримінальному провадженні №12016030110001726, внесеному до ЄРДР 18 серпня 2016 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України. 13 жовтня 2020 Володимир-Волинським міським судом Волинської області позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано за п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні інкримінованих правопорушень. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного суду від 25 травня 2023 ухвала Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 залишена без змін.
Вказує, що починаючи з 02.06.2017 до прийняття ВС остаточної постанови, зокрема 65 місяців та 27 днів перебував під слідством і судом, переніс стрес і душевні страждання, яких зазнав внаслідок протиправної поведінки щодо нього. Весь цей час не міг вільно пересуватись, був змушений відвідувати судові засідання протягом шести років, проживаючи в м.Нововолинськ, за власні кошти добирався до установ прокуратури та судів. Внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та необґрунтованого кримінального переслідування, йому завдано моральну шкоду.
Крім того, позивач зазначив, що по суті кримінальним переслідуванням прокуратура позбавила його кар'єрного росту, отримання чергових спеціальних звань. Наказом Волинської митниці від 15.12.2021 позивача було звільнено з займаної посади старшого державного інспектора митного поста «Піща», який 30.03.2022 Волинським окружним адміністративним судом визнано протиправним та скасовано, а ОСОБА_1 з 24.12.2021 поновлено на посаді. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду вказане рішення залишено без змін. Отже, ОСОБА_1 з 2017 залишався у старій структурі, та лише 09 вересня 2022 був призначений в новій структурі Волинської митниці Держмитслужби.
Позивач вказав, що в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 640 000,00 грн, який на його думку не є більшим, ніж достатньо для розумного задоволення його потреб, як потерпілої особи, і не приводить до його безпідставного збагачення.
З посиланням на норми ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ЗУ «Про державний бюджет України на 2023» просить стягнути з Державного бюджету України в безспірному порядку на його користь 640 000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою від 08.06.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
27 червня 2023 до суду надійшов відзив від представника Державної казначейської служби України, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що у матеріалах справи відсутні обов,язкові елементи складу цивільного правопорушення - наявність шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв,язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань, характер немайнових втрат, стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. Позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників правоохоронних органів, не доведено наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Щодо розміру моральної шкоди, посилаючись на «прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 06.12.2016 за №1774-VIII «про внесення змін до деяких законодавчих актів України», розрахункова величина має застосовуватись у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
04 липня 2023 від представника Волинської обласної прокуратури до суду також надійшов відзив в якому викладені обставини щодо відмови у задоволенні заявлених вимог. Позивачем не долучено до позову належні і допустимі докази на підтвердження причинного зв,язку між незаконними діями органів прокуратури та настанням наслідків моральних страждань за час перебування під слідством і судом, оскільки останній відсторонений від посади не був, а порушення відносно нього кримінального провадження не слугувало наслідком звільнення позивача. Не надано доказів, яких саме додаткових зусиль для організації свого життя ним здійснено, в чому саме полягали негативні життєві зміни у зв'язку з перебуванням під слідством та судом, які б відповідали співрозмірності заявленої до відшкодування моральної шкоди у сумі 640 000грн. До того ж, на підставі судових рішень, поновлено порушення трудових прав останнього. Також зазначено, що стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. Враховуючи, що позивачем будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження моральних страждань не надано, позовні вимоги підлягають задоволенню у межах визначеного спеціальним Законом мінімуму за кожен місяць його перебування під слідством та судом з урахуванням мінімально можливого розміру. Посилаючись на практику ВС зауважили, що з огляду на положення ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024» має обраховуватись з розрахунку 1600грн за 65 місяців та 27 днів перебування під слідством і судом.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та просив їх задовольнити. Пояснив, що підозра йому була вручена у 2017, в той час відбувалась реорганізація митниці, йому не запропонували посади, не присвоїли чергове звання, на його думку, саме тому, що відносно нього було порушено кримінальне провадження. Підтвердження того, що не запропонували при реорганізації посаду, саме по причині незаконних дій прокуратури немає. Також погіршились відносини в сім'ї, з колегами, однак до спеціалістів за психологічною допомогою не звертався. 07.04.2022 був поновлений на посаді в старій структурі організації та не міг здійснювати своїх функцій. Вказав, що 640 000,00грн саме та сума, на яку він зазнав душевних хвилювань.
Представник відповідача Державної казначейської служби Кучер О.О., в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на підстави викладені у відзиві, а також зазначивши, що визначення розміру моральної шкоди має розраховуватись на день присудження та відповідно до вимог ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024».
Представник відповідача Волинської обласної прокуратури Сулімук Ю.М. в судовому засіданні також просила відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи підставами викладеними у відзиві й додаткових поясненнях, а також тим, що позивачем не надано доказів для підтвердження викладених у позові обставин, ніяких службових розслідувань не проводилось, в наказах не вбачається, що причина звільнення незаконні дії органів прокуратури, запобіжні заходи, що були застосовані не потягнули певних обмежень, заявлена сума моральної шкоди завищена та необґрунтована.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено фактичні обставини.
02.06.2017 у кримінальному провадженні № 12016030110001726 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст.366 КК України.
09.06.2017 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області Трофімука О.В. про відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від посади старшого державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці ДФС відмовлено.
09.06.2017 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області ОСОБА_2 про застосування запобіжного щаходу у виді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 відмовлено. Застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов,язання та покладено обов,язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, строком на два місяці, який в подальшому не продовжувався.
Досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось слідчим відділом Прокуратури Волинської області.
Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13.10.2020 ОСОБА_1 , визнано невинуватим у пред,явленому обвинуваченні за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв,язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даних кримінальних правопорушень.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 вирок Володимрнр-Волинського міського суду Волинської області від 13 жовтня 2020 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 25 травня 2023 ухвала Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 залишена без змін.
Згідно даних з Єдиного реєстру судових рішень вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 жовтня 2020 набрав законної сили 29 листопада 2022.
Таким чином, ОСОБА_1 з 02.06.2017 по 29.11.2022 перебував під слідством та судом, тобто в загальному 65 місяці + 27 днів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Отже, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Таким чином позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з п. 9 вказаної вище постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів щодо недоведеності моральної шкоди, завданої позивачу, з огляду на тривалість перебування останнього під слідством і судом, вимушених змін у її житті, зниженням його авторитету в суспільстві, пережитому стресі і душевних стражданнях внаслідок незаконного перебування під слідством і судом.
Порушення прав людини та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права презумпції невинуватості, призводить до того, що особа, яку держава обвинувачує у скоєнні злочину, стикається із значними соціальними та особистими наслідками, зокрема, потенційною можливістю позбавлення волі, соціальним засудженням, а також з іншими психологічними та економічними витратами. Кримінальне переслідування, яке відбувалося з обвинувальним ухилом не може не вносити коректив до звичного життєвого укладу особи, які не завжди носять позитивний характер.
Моральні страждання позивача були пов'язані з переоцінкою своєї соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до такого життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що позивач перебував під слідством та судом з 02 червня 2017 (повідомлено про підозру у кримінальному провадженні) по 29 листопада 2022 (набрання вироком законної сили) , тобто 65 місяців та 27 днів.
За цей період часу, позивач зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв,язків, погіршенні стосунків з оточуючими та в сім,ї, негативних змінах в емоційному стані, позивач переніс стрес та душевні страждання, яких зазнав внаслідок протиправної поведінки щодо нього самого, він вимушений приймати участь під час досудового розслідування та розгляду справи в суді на протязі тривалого часу, був позбавлений можливості будувати плани, реалізувати свої звички і бажання, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому суд погоджується із твердженням позивача про завдання йому внаслідок вказаних обставин моральної шкоди.
Так, вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13.10.2020, який набрав законої сили, ОСОБА_1 , визнано невинуватим та його виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України.
Частиною 2 ст.364 КК України, передбачено кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,, що спричинило тяжкі наслідки
Санкція ч.2 ст.364 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 1 ст.366 КК України передбачено кримінальну відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, санкція статті якої передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Вказані кримінальні правопорушення класифікуються як тяжкий та нетяжкий злочин (ч.4 ст.12 КПК України).
Таким чином інкримінування позивачу вказаних кримінальних правопорушень, у вчиненні яких його визнано невинуватим беззаперечно завдало йому моральних страждань, оскільки такі кримінальні провадження було припинене саме з реабілітуючих підстав (виправдувальний вирок), що є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_1 неправомірними діями органів досудового слідства та прокуратури завдано моральної шкоди.
Визначаючи розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку розміру моральної шкоди, суд враховує правову позицію, яка відображена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року №203/3541/15-ц, яка зводиться до того, що за основу береться розмір мінімальної заробітної плати, який визначений станом на день присудження моральної шкоди.
З 01 січня 2024 року, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», змінилося правове регулювання визначення розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема в загальному випадку такий розмір встановлений у 7 100,00 грн (з 01 січня 2024 року) та 8 000,00 грн. (з 01 квітня 2024 року).
Водночас, вказаним законом окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 гривень.
Отже розмір моральної шкоди, обрахованої у відповідності до вищевказаних норм права становить 105440 гривень ( 65міс х 1600грн + 27дн х 1600грн /30).
Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості, тобто розмір відшкодування шкоди, у цьому випадку, має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, а тому визначає розмір 300 000,00 грн, які підлягають стягненню на користь позивача з державного бюджету України.
Вказаний розмір моральної шкоди відповідає обставинам справи, глибині та тривалості моральних страждань позивача, пов'язаних з характером пред'явленого їй обвинувачення, що призвело до зміни в організації її життя та докладання додаткових зусиль для відновлення морального стану та ділової репутації.
Такий висновок ґрунтується на вимогах наведених норм матеріального права ст. 23 ЦК України та відповідає положенням загальних засад цивільного законодавства, встановлених ст. 3 ЦК України, в тому числі і принципу справедливості, добросовісності та розумності.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України, відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.
Суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, заявленому позивачем, оскільки останнім не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди у розмірі, що перевищує гарантований державою чи інших обставин, які б давали підстави для стягнення заявленого розміру моральної шкоди.
Зокрема, суд критично оцінює доводи позивача про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом останній був звільнений з займаної посади, позбавлений кар'єрного росту, отримання чергових спеціальних звань, вимушений був поновлюватись на посаді в судовому порядку та лише 09 вересня 2022 був призначений в новій структурі Волинської митниці Держмитслужби, оскільки з наданих копій наказів про звільнення та судових рішень вбачається, що звільнення відбулось у грудні 2021 у зв,язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби, в той час як повідомлено ОСОБА_1 про підозру 02 червня 2017. Позивач поновлений на посаді на підставі судових рішень, якими встановлено порушення порядку умов звільнення при реорганізації державної установи, що не має причинно наслідкового зв,язку з незаконними діями органів прокуратури.
Також суд не бере до уваги твердження позивача про відсторонення від посади на певний час внаслідок порушення кримінального провадження, оскільки останнім долучено ухвалу слідчого судді про відмову у задовленні клопотання слідчого про відсторонення від посади. Доказів, які б спростували даний факт суду не представлено.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №554/5980/18 зроблено висновок про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №352/2255/19.
Позивачем при звернення до суду судовий збір не сплачено відповідно до п. 13 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Суд, вирішуючи питання про судові витрати, керується положеннями ст.141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати їх за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України ( ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна,6) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 300 000,00 (триста тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судовий збір віднести за рахунок держави.
На рішення може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 03.04.2024.
Суддя: Тетяна ПУСТОВОЙТ