печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13046/24-к
29 березня 2024 року
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
за участю:
особи, яка подала клопотання, адвоката: не з'явився,
прокурора: не з'явився,
слідчого: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 757/34155/23-к у кримінальному провадженні № 12022000000000640 від 14.07.2022 року, -
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.01.2024 року у кримінальному провадженні № 12022000000000640 від 14.07.2023 року, а саме, на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5168 та 3222480401:01:012:5102, зареєстровані за ОСОБА_4 РНОКПП - НОМЕР_1 .
Клопотання адвоката мотивоване тим, що у кримінальному провадженні № 12022000000000640 від 14.07.2023 року ОСОБА_4 не є підозрюваною (обвинуваченою) чи цивільним відповідачем. Також власниця майна не була та не є посадовою особою Білогородської сільської ради Київської області. Земельним ділянкам з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5168 та 3222480401:01:012:5102, розташовані в селі Білогородка - присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1 . На земельних ділянках відсутні багаторічні лісові насадження в межах декількох кварталів житлових будинків. Земельні ділянки не є речовими доказами у кримінальному провадженні в розумінні ст. 98 КПК України, так як не можуть бути знаряддям вчинення та не зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. Натомість предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022000000000640 від 14.07.2022 є протиправні діяння службових осіб органів місцевого самоврядування та державної влади. Матеріали досудового розслідування, що надані слідчому судді районного суду разом із клопотанням про накладення арешту, не містять жодних доказів, які можуть об'єктивно вказувати на приналежність земельних ділянок до лісового фонду. Таким чином, при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, відтак арештоване майно не відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України.
Адвокат ОСОБА_3 у судове засідання з розгляду клопотання про скасування арешту не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій підтримав клопотання з викладених у ньому підстав, просив задовольнити.
Прокурор та слідчий в судове засідання не з'явились; про день, час, місце розгляду клопотання повідомлені належним чином; подали письмові заперечення, в яких просили відмовити в задоволенні клопотання, оскільки арешт накладено законно та обґрунтовано, майно має значення речового доказу у кримінальному провадженні, досудове розслідування у якому триває, а потреба у подальшому застосуванні вказаного заходу забезпечення кримінального провадженні не відпала.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті доводів та вимог клопотання за відсутності в судовому засіданні особи, яка подала клопотання, та прокурора, на підставі наявних матеріалів.
Суд, дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту, ознайомившись із запереченнями прокурора у кримінальному провадженні, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчим суддею встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022000000000640 від 14.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Процесуальне керівництво здійснюється Офісом Генерального прокурора.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2023 року № 757/34155/23-к задоволено клопотання прокурора та накладено арешт, серед іншого, на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5168 та 3222480401:01:012:5102, зареєстровані за ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні та матеріали досудового розслідування, що стали підставою для ухвалення рішення слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва про накладення арешту у справі №757/34155/23-к від 09.08.2023 - містять відомості виключно про безоплатне набуття гр. ОСОБА_5 , гp. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_8 , гр. ОСОБА_9 права власності на земельні ділянки за кадастровими номерами: 3222480401:01:013:0032, 3222480401:01:013:0113, 3222480401:01:013:0092, 3222480401:01:013:0033, 3222480401:01:013:0115, а також на ліси і багаторічні насадження, які на них знаходяться.
Також прокурором встановлено, що в період 2004-2021 років група осіб за попередньою змовою вчинила злочинні дії, спрямовані на протиправне заволодіння земельними ділянками орієнтовною площею 18 га, що розташовані в с. Білогородка Київської області та належать до територій лісогосподарського призначення ґрунтуються на інформації, здобутій у ході досудового розслідування.
Так, 25.12.2003 року Білогородською сільською радою, на підставі листа генерального директора Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства ОСОБА_10 від 29.12.2002 вих. № 01-676 (відповідь на лист сільському голові Білогородської сільської ради ОСОБА_11 від 24.12.2002 №217) прийнято рішення № 27, яким припинено право користування земельними ділянками ДЛГО «Київліс», що розташовані в межах с. Білогородки, площею 4,71 га лісів першої групи: квартал 50 виділ 1 площа 1,36 га; квартал 50 виділ 2 площа 0,75 га: квартал 50 виділ 4 площа 04 га: квартал 50 виділ 5 площа 0.8 га; квартал 51 виділ 2 площа 08 га; квартал 51 виділ 12 площа 0,6 га.
У подальшому вказані земельні ділянки безкоштовно передано Білогородською сільською радою фізичним особам.
03.02.2005 року Білогородською сільською радою, на підставі листа генерального директора Київського державного лісогосподарського об'єднання « Київліс » Державного комітету лісового господарства ОСОБА_10 від 25.10.2004 вих. № 01-850 (відповідь на лист сільському голові Білогородської сільської ради ОСОБА_11 від 13.10.2004 № 221) прийнято рішення № 5, яким припинено право користування земельними ділянками ДЛГО «Київліс», що розташовані в межах с. Білогородки. площею 8.3 га в кварталі 51 виділ 8.
Також, вказані земельні ділянки безкоштовно передано Білогородською сільською радою фізичним особам.
Крім того, 14.07.2006 Білогородською сільською радою, на підставі листа директора ДП «Київський лісгосп» ОСОБА_12 від 10.03.2006 вих. № 02-121 (відповідь на лист сільському голові Білогородської сільської ради ОСОБА_11 від 28.01.2006 № 39/1-17) прийнято рішення № 53, яким припинено право користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», що розташовані в межах с. Білогородки, площею 5,8 га в кварталі 50 виділ 3,5.
Поряд з тим, слідчим суддею встановлено, земельна ділянка з кадастровим номером 3222480401:01:012:0083, з цільовим призначенням - 02.01. «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на підставі рішення 191.2/21 VI сесії VIII скликання Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 04.03.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_13 », що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності зареєстровано 18.03.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2317784832224, номер запису про право власності: 41098404, державним реєстратором Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області ОСОБА_14 .
На підставі договору купівлі-продажу № 969 від 01.05.2021, укладеного між ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 та ОСОБА_15 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), останній набув у власність земельну ділянку площею 0,20 гектара, кадастровий номер: 3222480401:01:012:0083, з цільовим призначенням - 02.01. «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та розділив вказану земельну ділянку на 4 окремі частини, з присвоєнням нових кадастрових номерів.
У подальшому, ОСОБА_16 (РНОКПП - НОМЕР_4 ), уклавши з ОСОБА_15 договори купівлі продажу № 560 від 23.02.2022 року та № 564 від 23.02.2022 року, завірених приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_17 , набула у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5102 та 3222480401:01:012:5168.
Разом з тим, 29.12.2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 придбала вищезазначені земельні ділянки у ОСОБА_16 , що свідчить про обставини добросовісного набуття у власність нерухомого майна.
Жодний із вищезазначених правочинів на теперішній час не визнавався судом недійсними та ніким не оспорювався. Будь-яких доказів які б це спростовували прокурором чи слідчим не надано.
Відтак, доводи прокурора про неправомірну чи безоплатну передачу ОСОБА_4 земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5102 та 3222480401:01:012:5168 не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Жодного первинного документу лісовпорядкування на підтвердження віднесення вказаних земель до лісового фонду органом досудового розслідування не подано.
Таким чином, прокурором не надано жодного документу, що підтверджує факт віднесення земельної ділянки, належної на праві власності фізичній особі, до земель лісового фонду. Віднесення земельної ділянки до земель лісового фонду обов"язково супроводжується наявністю відповідних документів, в силу земельного та лісового законодавства України (державний акт на право власності на землі лісового фонду, державний акт на право постійного користування землями лісового фонду, договір оренди (тимчасове користування) тощо) обо рішення уповноваженого органу влади про закріплення, передачу, надання земель лісогосподарській організації для цілей лісогосподарської діяльності.
Також слід зазначити, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5102 та 3222480401:01:012:5168, що належать ОСОБА_4 , не відповідають ознакам речового доказу в розумінні ст. 98 КПК України, оскільки видалення зелених насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності та на присадибній ділянці здійснюється за рішенням власника (користувача) земельної ділянки без сплати їх відновної власності (п.10 постанови КМУ від 01.08.2006 року №1045 «Про затвердження порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах»).
Крім того, як вбачається із доданих до клопотання адвоката матеріалів, вказаним вище об'єктам нерухомості присвоєна поштова адреса, а саме: АДРЕСА_1 .
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказйм злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
У відповідності до ч. 2 ст. 170 КК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:збереження речових доказів;спеціальної конфіскації;конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У рішенні Європейського суду з прав людини справа «Будченко проти України» в розділі«Оцінка суду» встановлено: п. 40 «Суд нагадує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні.
Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що обмеження володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року Series A № 296-A, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» заява № 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідність балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A № 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series А № 98). Зі змісту ухвали випливає, що при накладенні арешту на грошові кошти заявника, питання спврозмірності і розумності не досліджувалось взагалі.
Відповідно до ч. 1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Між тим, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.
Згідно ч. 1 ст. 318 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також судом з'ясовано, що у кримінальному провадженні № 12022000000000640 від 14.07.2023 року жодним особам не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Так само у вказаному кримінальному провадженні, станом на момент накладення арешту, не подано слідчому органу досудового розслідування жодного цивільного позову, як цього вимагає стаття 128 КПК України та наявність якого, як було зазначено вище, є підставою для накладення арешту на майно.
Так, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана не обгрунтованому процесуальному обмеженню.
Статтями 7, 16 КПК України визначено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканність права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим кодексом.
Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифіковано Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Патрідіс проти Греції» (ВП), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series A № 296- А, П. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
У рішеннях по справах «Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України» судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра,
Отже, враховуючи вищевикладене, позбавлення добросовісного власника майна, можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст.174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути сксовано повністю або частково, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні цього запобіжного заходу відпала потреба, або арешт накладено необгрунтовано.
Враховуючи те, що арешт на земельні ділянки ОСОБА_4 накладений без надання прокурором жодного документу, що підтверджує факт віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5102 та 3222480401:01:012:5168, до земель лісового фонду, що обов'язково супроводжується наявністю відповідних докмуентів, в силу земельного та лісового законодавства України (державний акт на право власності на землі лісового фонду, державний акт на право постійного користування землями лісового фонду, договір оренди (тимчасове користування) тощо), або рішення уповноваженого органу влади про закріплення, передачу, надання земель лісогосподарській організації для лісогосподарської діяльності, без інших належних допустимих доказів, слідчий суддя вважає, що наявність арешту буде порушувати законні права та інтереси ОСОБА_4 , щодо володіння, користування та розпорядження вказаними земельними ділянками.
За наведених обставин, слідчий суддя дійшов висновку про скасування арешту майна та заборон, що є співрозмірним меті, яку прагне досягти орган досудового розслідування, відтак клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 22, 98, 170-174, 369-372 КПК України, слідчий суддя-
Клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №757/34155/23-к у кримінальному провадженні №12022000000000640 від 14.07.2022 року, - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №757/34155/23-к, на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:012:5102 та 3222480401:01:012:5168, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 , та скасувати заборону державним органам та органам нотаріату вчиняти будь-які дії, пов'язаних з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників щодо земельних ділянок, розташованих в с. Білогородка, Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1