ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1036/24
провадження № 2/753/3221/24
25 березня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
У січні 2024 року адвокат Воронов Євгеній Євгенійович в інтерсах ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом, в якому просив розірвати шлюб з ОСОБА_2 , зареєстрований Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №33, та стягнути на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову і до досягнення повноліття дитиною.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сімейне життя між сторонами не склалось внаслідок різних характерів та поглядів на життя, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, спільного господарства сторони не ведуть, а тому збереження сім'ї і подальше спільне проживання з відповідачем є неможливим.
Зазначає, що від шлюбу у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та перебуває на утриманні позивача.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2024 року заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.
25 січня 2024 року на запит суду у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
08 лютого 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/1036/24 за правилами спрощеного провадження, судове засідання призначено на 07 березня 2024 року.
07 березня 2024 року розгляд справи відкладено на 25 березня 2024 року.
Сторони у судове засідання не прибули, явку уповноважених представників не забезпечили, позивач до початку судового засідання подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій підтримала позовні вимоги, відповідач в поданій до суду заяві визнав позовні вимоги та просив проводити розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстровано 12 січня 2021 року Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 33.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спільне життя сторін не склалося, шлюбні відносини між сторонами та ведення спільного господарства припинені, а тому перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача.
Відповідно до частини 1 статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтями 21, 24 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Як передбачено статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно із частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За приписом частини 2 статті 112 цього Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Перешкод для розірвання шлюбу, визначених частиною 2 статті 110 Сімейного кодексу України, судом не встановлено.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що шлюб фактично припинено, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, заява про розірвання шлюбу відповідає її дійсній волі, а отже наявні підстави для задоволення позову та розірвання шлюбу між сторонами.
Згідно з частиною 2 статті 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (абзац 2 частини 3 статті 115 Сімейного кодексу України).
Судом також встановлено, що у шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Положеннями частини другої статті 51 Конституції України закріплений обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Такий же обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття встановлений і в статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 8, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального. Морального, культурного, духовного та соціального розвитку, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов'язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріали справи не містять жодних відомостей про доходи відповідача.
Водночас, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18).
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 77-80 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність.
При цьому, згідно зі статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із позовною заявою позивач просить стягнути аліменти у частці від доходів відповідача та до досягнення дітьми повноліття.
Водночас, як визначено ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Hunt v. Ukraine», № 31111/04, § 54).
Оскільки діти проживають разом з матір'ю, а відповідач є їх батьком, на нього покладено однаковий з позивачкою обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своїх дітей, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто, суд вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.
Як зазначалося, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути на її користь з відповідача на утримання неповнолітніх дітей аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, про це відповідно також просить позивач у своїй позовній заяві.
Як передбачено ч. 2, 3 ст. 183 СК України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Зважаючи на вік дітей, те, що відповідач за віком є працездатним, відомостей про наявність на його утриманні інших осіб матеріали справи не містять, суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача на утримання дітей аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Як визначено частиною першою статті 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, позивачеві підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 605,60 грн за вимогу про розірвання шлюбу.
Також згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір, від сплати якого позивачка була звільнена відповідно положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Окрім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Веровного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
До позовної заяви представником позивача долучено копію акту № 1/24 виконаних робіт від 03 січня 2024 року та копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 01/24 від 03 січня 2024 року, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу.
Слід зазначити, що відповідно дог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Враховуючи ненадання позивачем договору про надання правової допомоги, яким бивизначався порядок обчислення гонорару адвоката, його сплати, умови повернення тощо, суд дійшов виснвоку про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування відповідачем витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 142 258-268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 12 січня 2021 року Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 33.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір за подання позовної заяви в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп., сплачений згідно з квитанцією ID:7599-2997-2872-3003 від 03 січня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 січня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 02 квітня 2024 року.
Суддя О.В. Якусик