Справа № 510/1443/23
Провадження 2/510/492/24
14.03.24 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: головуючого судді - Сорокіна К.В.,
при секретарі - Іванової Н.С.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивує тим, що 24.04.2023 р. між ним та відповідачем, у простій письмовій формі, було укладено договір купівлі - продажу вищевказаної квартири, який не був посвідчений нотаріально, але було виконано усі суттєві умови договору. Згодом з'ясувалось, що відповідач не зареєстрував своє право власності у відповідному державному реєстрі. Таким чином, придбане позивачем майно, було відчужено особою, яка не мала на це право, але у зв'язку з тим, що позивач є добросовісним набувачем, та відсутні підстави для витребування в нього майна, передбачені ст. 388 ЦК України, він просить задовольнити позовні вимоги.
Позивач у підготовче судове засідання не з'явився, в матеріалах справи є клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач у підготовче судове засідання не з'явився, направив до суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги визнає.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог у судове засідання не з'явилась, направила до суду заяву з проханням справу розглянути у її відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що визнання відповідачами позову не порушує права, свободи та інтереси інших осіб та не суперечить закону.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: нотаріально не посвідчений договір купівлі - продажу від 24.04.2023 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 ; акт приймання - передачі майна за договором купівлі - продажу від 24.04.2023 р.; нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу від 01.10.2002 р., згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 ; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_1 від 12.11.2018 р.; витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 08.05.2019 р.; Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 04.03.2020 р.; Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 04.03.2020 р.; свідоцтво про смерть ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_2 від 10.09.2019 р.; витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 05.03.2020 р.; свідоцтво про народження ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_7 , батько - ОСОБА_6 ; паспорт громадянина України ОСОБА_1 , серія НОМЕР_3 з ідентифікаційним номером; паспорт громадянина України ОСОБА_2 , № НОМЕР_4 від 26.11.2028 р., з ідентифікаційним номером.
Дослідивши надані докази, судом було встановлено, що 24.04.2023 позивач домовився із відповідачем про купівлю квартиру АДРЕСА_1 .
В той же день було укладено відповідний договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку. Позивач передав відповідачу обумовлену суму грошей, а відповідач надав позивачу об'єкт нерухомості для вільного користування і володіння, що підтверджується актом приймання - передачі майна за договором купівлі - продажу майна від 24.04.2023 р..
Згідно законодавства, подібні договори підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до пункту 4.6. договору купівлі - продажу сторони зобов'язалися протягом 10 днів після укладання договору та підписання акту приймання-передачі з'явитися у нотаріуса у місті Рені Ізмаїльського району для нотаріального посвідчення договору.
Проте, до теперішнього часу договір нотаріально не посвідчений, та придбане майно досі не було переоформлено на позивача, оскільки відповідач у передбачений договором строк не з'явився до нотаріусу та до теперішнього часу ухиляється від цього.
Усі спроби та вимоги позивача до відповідача щодо нотаріального посвідчення договору були безрезультатними. Відповідач ігнорує позивача, та безпідставно відмовляється від зустрічі у нотаріуса, та не вживає заходів з посвідчення договору у встановленому порядку.
При останній зустрічі з відповідачем, останнім було повідомлено позивачу про те. що він не зможе надати нотаріусу правовстановлюючі документи на майно, державну реєстрацію яких здійснено у встановленому порядку, необхідних для нотаріального посвідчення договору.
Як пояснив відповідач, це пов'язано з тим, що квартира належала його батькові - ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 01.10.2002 року.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповідального розпорядження на випадок смерті (заповіт) не залишив. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були його діти: відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дружина померлого - ОСОБА_7 .
До нотаріусу жодний з спадкоємців у шестимісячний термін після смерті спадкодавця не звертався із заявами про прийняття спадщини. Однак, матір відповідача - ОСОБА_7 була такою, що прийняла спадщину, у зв'язку з тим, що на момент відкриття спадщини була зареєстрована та постійно проживала із спадкодавцем однією сім'єю у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_7 піклувалася та доглядала за чоловіком до дня його смерті, вони мали спільний побут, спільно утримували квартиру, та несли необхідні витрати, організувала та здійснила його поховання і не заявляла про відмову від прийняття спадщини. ОСОБА_2 та ОСОБА_8 мешкали за іншими адресами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, заповідального розпорядження на випадок смерті (заповіт) не залишила.
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 були її діти: ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_8 .
Відповідач у шестимісячний строк після смерті матері звернувся до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини (є в матеріалах спадкової справи), а також фактично мешкав спільно зі своєю матір'ю за однією адресою на момент смерті та відкриття спадщини, піклувався та доглядав за нею до дня її смерті, мали спільний побут, спільно утримували квартиру, та несли необхідні витрати, організував та здійснив її поховання і не заявляв про відмову від прийняття спадщини. Його брат - ОСОБА_2 у шестимісячний строк після смерті матері звернувся до нотаріусу із заявою про відмову від прийняття спадщини. Відтак, єдиним спадкоємцем квартири після смерті ОСОБА_7 є саме відповідач.
З метою оформлення права власності на спадкове майно, відповідач звернувся до Ренійської державної нотаріальної контори Одеської області щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно. Проте, нотаріус усно повідомив йому про те, що не може видати свідоцтво про право на спадщину з тих підстав, що відсутні оригінали правовстановлюючих документів на майно та не здійснено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин, відповідач вважається таким, що прийняв спадщину, але не має можливості оформити її в установленому порядку, оскільки з вагомих підстав не зміг надати нотаріусу необхідні документи, у зв'язку з тим, що їх оригінали відповідач після смерті батьків не може знайти. В той же час, діючим законодавством не передбачено право спадкоємця на відновлення, отримання нового правовстановлюючого документу або його оригіналу чи дублікату після смерті власника. Відтак, відповідач є власником майна, однак свої права власності на це майно до теперішнього часу не оформив належним чином.
При укладанні договору купівлі - продажу позивач не був обізнаний про такі обставини.
Таким чином, на момент укладання договору, тобто на 24.04.2023 р., відповідач не мав право відчужувати даний об'єкт нерухомості, тому придбане позивачем майно було відчужено особою, яка не мала на це право.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду докази в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі - продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом з тим, між сторонами була досягнута взаємозгода відносно всіх істотних умов договору, оскільки позивач передала продавцям обумовлену суму коштів, а продавці передали позивачу нерухоме майно та ключі від нього.
Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачу була передана обумовлена сума грошей, а позивачу - об'єкт нерухомості, що підтверджується актом приймання - передачі майна за договором купівлі - продажу майна. Відповідач жодного разу не висував вимоги щодо повернення об'єкту нерухомості, не заперечував проти визнання права власності за позивачем, про що свідчить заява, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
На підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 1 ст. 397 ЦК України, передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Так, позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позовні в порядку ст. 330 ЦК України, як добросовісний набувач, придбавши її у відповідача, який фактично не мав права її відчужувати на той період, оскільки юридично не оформив спадщину та не зареєстрував своє право власності у відповідному державному реєстрі.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачем, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачем, як за добросовісним набувачем, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 50, 58, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 328, 330, 388, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 . РНОКПП: НОМЕР_5 ) право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя К.В. Сорокін