01 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/14955/23 пров. № А/857/196/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м. Львів) у справі №460/14955/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Керівника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
22.06.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до керівника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №023601 від 09.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Позов обґрунтовує тим, що застосування до нього адміністративно-господарського штрафу є протиправним, оскільки перевезення вантажу ним здійснювалося для власних потреб та не пов'язане із господарською діяльністю. Зауважує, що не виступає автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн. підлягає скасуванню.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №023601 від 09.05.2023, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби з безпеки на транспорті. В задоволенні позовних вимог до Керівника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначила, що за результатами перевірки позивача було виявлено факт порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутність у водія належно оформленої товарно-транспортної накладної, а також протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу. Апелянт вважає, що посадовими особами Укртрансбезпеки правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до направлення на рейдову перевірку від 31.03.2023 №015721 старшим державним інспектором відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області та головним спеціалістом відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , щодо дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
За результатами перевірки посадовими особами складено акт №355669 від 06.04.2023, відповідно до якого виявлено порушення: перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографу.
09.05.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову №023601 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000 грн.
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до ст. 3 Закону № 2344-ІІІ вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно з ч.4 ст.6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Постанова № 103).
Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до пп.1 п.4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з п.8 Постанови №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ч. 11 ст. 6 Закону №2344 державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (Порядок № 1567; в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до п. 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За змістом пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 12 зазначено Порядку визначає, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Відповідно до п. 13, 14 Порядку № 1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з пунктами 21 та 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до направлення на рейдову перевірку від 31.03.2023 №015721 старшим державним інспектором відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області та головним спеціалістом відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , щодо дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
За результатами перевірки посадовими особами складено акт №355669 від 06.04.2023, відповідно до якого виявлено наступне порушення: перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографу.
Спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб'єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення вантажу в будь-яких господарських цілях і він в даному випадку не є суб'єктом господарювання.
Щодо даних тверджень, апеляційний суд вказує на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону № 2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 (Постанова № 207).
Пунктом 2 Постанови № 207 визначено, що особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою.
Згідно з вимогами Постанови № 207 наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.
Отже, чинне законодавство зобов'язує мати товарно-транспортну накладну тільки на перевезення автотранспортом на договірних умовах.
Відповідно до ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами першою - третьою статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вказує, що відповідальність у вигляді адміністративно - господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна обов'язково повинна бути наявна у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, учасниками яких є три сторони - перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач, тобто відповідальність за наявність товарно - транспортної накладної під час перевезення вантажів на договірних умовах несуть саме перевізники, які надають послуги з перевезення вантажу.
Апеляційний суд зазначає, що у акті перевірки від 06.04.2023 №355669 не вказана достатня інформація про вантаж, не встановлено достеменно, хто є його відправником та одержувачем, не були відібрані пояснення водія про те, від кого та куди здійснюється перевезення. Висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником є ОСОБА_1 , ґрунтується на тому, що він є власником автомобіля. Апелянт жодним чином не підтвердив того, що 06.04.2023 позивач здійснював саме господарську діяльність за послугами перевезення вантажів, щоб у подальшому стверджувати, що позивач є автомобільним перевізником в розумінні норм Закону №2344-III.
Крім того, суд першої інстанції з відповіді №336732 від 27.11.2023 на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Згідно з ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані виключно до суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, фізична особа може бути суб'єктом господарюванням та, відповідно, може нести адміністративно-господарську відповідальність лише у разі реєстрації її відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Натомість, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, що не заперечується відповідачем, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу.
Отже, колегія суддів вважає, що за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту. Натомість доказів того, що позивач в даному випадку здійснював перевезення як суб'єкт господарювання (а не як фізична особа) суду не надано, а отже за умови відсутності у нього статусу автомобільного перевізника спірна постанова прийнята без додержання вимог закону, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 460/14955/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний