29 березня 2024 рокусправа № 380/28395/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №133950012114 від 30.10.2023 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 19.06.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням №133950012114 від 30.10.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку згідно з чинним законодавством. Зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №380/16939/23 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №133950012114 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу та до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2022 по 31.05.2023 на відокремленому підрозділі “Шахта “Відродження” Державного підприємства “Львіввугілля” та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2023 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VІІІ із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, з урахуванням висновків суду у цій справі. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №380/16939/23, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області рішенням №133950012114 від 30.10.2023 повторно відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з відсутність необхідного пільгового стажу. Позивачка вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує її права, оскільки відмова винесена без врахування висновків рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. З цих підстав просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача.
Ухвалою судді від 06.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 29.12.2023 подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах від 19.06.2023 вік ОСОБА_1 становив 50 років. Страховий стаж позивачки становить 30 років 10 місяців 14 днів. Пільговий стаж ОСОБА_1 станом на 01.04.2015 становив 05 років 05 місяців 24 дні. Відповідач зазначає, що Конституційний Суд України в рішенні №1-р/2020 зазначив, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення №1-р/2020 і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 належить особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 та досягли віку визначеного згаданою статтею на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Відтак відповідач вказує, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії у позивачки відсутній необхідний пільговий стаж станом на 01.04.2015. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 19.06.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України під час розгляду поданих заяв та необхідних для призначення або перерахунку пенсій документів застосовують принцип екстериторіальності на всій території України. У зв'язку з цим заяву ОСОБА_1 розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №133950012114 від 27.06.2023.
Відмова у призначенні пенсії позивачці мотивована недостатністю віку (50 років при необхідному 55 років). Також позивачці не зарахованого до пільгового стажу період роботи з 01.01.2022 по 31.05.2023, у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків (ЄСВ) в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №380/16939/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №133950012114 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу та до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2022 по 31.05.2023 на відокремленому підрозділі “Шахта “Відродження” Державного підприємства “Львіввугілля”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2023 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах у порядку пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VІІІ із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, з урахуванням висновків суду у цій справі.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №380/16939/23, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 30.10.2023 прийнято рішення №133950012114 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Рішення обґрунтоване тим, що вік ОСОБА_1 станом на дату звернення (19.06.2023) становив 50 років. Страховий стаж позивачки становить 30 років 10 місяців 14 днів. Пільговий стаж Канцір станом на 01.04.2015 становив 05 років 05 місяців 24 дні.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що Конституційний Суд України в рішенні №1-р/2020 зазначив, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення №1-р/2020 і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 належить особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 та досягли віку визначеного згаданою статтею на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Згідно з підтвердженими документами право на пенсійну виплату відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки на 01.04.2015 відсутній необхідний пільговий стаж.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивачки у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У справі «Новік проти України» (18 грудня 2008 року) Європейський суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, у цих рішеннях зазначено, що по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
При цьому, суд звертає увагу, що дана справа відповідає ознакам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Так, у вищевказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Вказаний правовий висновок, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, підлягає обов'язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо зарахування позивачці пільгового стажу до 01.04.2015 суд зазначає, таке.
Як вже було зазначено, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем, що в період з 08.10.2009 по 05.05.2023 ОСОБА_1 працювала на ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» за професією гірник, що відноситься до списку №2. Вказане також підтверджується записами трудової книжки та довідкою №3/09-109 від 01.06.2023.
Проте, на думку відповідача, дія рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 застосовується лише до осіб які працювали та були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці до 01.04.2015, оскільки норма статті 13 Закону України №1788 діяла до 01.04.2015.
Суд не погоджується з даними доводами відповідача, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 зазначено що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року.
Так з матеріалів справи встановлено, що з 08.10.2009 ОСОБА_1 працювала на посадах із шкідливими умовами праці, які віднесенні до списку №2.
Крім цього суд зазначає, що в рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 не зазначено кінцевої дати, по яку слід здійснювати зарахування пільгового стажу.
З огляду на викладене вище, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення до відповідача зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (19.06.2023), позивачці виповнилося 50 років. Страховий стаж становить 30 років 10 місяців 14 днів.
Крім цього в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №380/16939/23, яке набрало законної сили, суд встановив:
«Ураховуючи те, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи більше 25 років, у тому числі на пільгових умовах за списком №2 більше 10 років, відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення”, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 із застосуванням показника вікового цензу у 50 років».
Отже, станом на час звернення зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивачка досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене вище, оскаржуване рішення №133950012114 від 30.10.2023 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачці пенсію на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 « 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Так, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та відповідно до копії паспорта наявного в матеріалах справи, досягла 50-ти річного віку.
Наявний у позивачки страховий та пільговий стаж роботи (з врахуванням висновків суду у справі №380/16939/23) відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII, що не заперечується відповідачем.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 з 19.06.2023 (з дня звернення) на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №133950012114 від 30.10.2023 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) призначити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 19.06.2023 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан