01 квітня 2024 року Справа № 320/32317/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду, з урахуванням уточнень до позову, звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, виконавча служба), у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження №71933616 від 02.06.2023.
В обґрунтування заявленого до суду позову позивач вважає, що спірна постанова винесена державним виконавцем є упередженою та незаконною, покликаючись на положення ст. 1, 5, 18, 26, 27, 37 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 21 розділу ІІІ Інструкції, виконавець у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу повинен вказати результати виконання, зокрема, суму яку фактично стягнуто, а на виконавчому документі робиться відмітка щодо залишку недостягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Застосовуючи правові висновки Верховного Суду КАС викладені зокрема у постанові від 19.06.2019 по справі № 824/172/18-а та Верховного Суду КГС у постанові від 15.02.2018 по справі №910/1587/13, Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, наполягає, що виконавчий збір підлягає стягненню лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, відповідно, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Враховуючи факт повернення стягувачу виконавчого документа №2-3741/10 виданого 20.12.2010 Печерським районним судом міста Києва за ВП №23516131 постановою виконавця від 01.06.2023, за заявою стягувача, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №757/6863/23-ц про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого документа у справі №2-3741/1, вказує, що оскільки виконавчий документ виконавчою службою не було виконано, стягнення коштів не відбулось, жодних виконавчих дій щодо виконання виконавчого документу державним виконавцем не проведено, виконавча служба створює обставини подвійного стягнення виконавчого збору, винесена відповідачем постанова про відкриття виконавчого провадження №71933616 від 02.06.2023 за постановою від 14.06.2013 №23516131 щодо стягнення виконавчого збору в сумі 658 890,41 грн. підлягає скасуванню.
03.10.2023, ухвалою суду дана позовна заява була відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишена без руху у зв'язку із невідповідністю останньої ч. 3 та ч. 6 ст. 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.
20.10.2023 представником позивача подано до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивачем уточнено позовні вимоги.
06.11.2023, ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України; призначено до розгляду у письмовому провадженні на 05 грудня 2023 року о 13:10 год.; витребувано докази по справі від відповідача: - завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №71933616 та запроповано відповідачу подати до суду відзив.
Ухвала суду надіслана сторонам по справі належним чином.
Відповідачем по справі надано до суду копії матеріалів виконавчого провадження №71933616.
Відзиву на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, відповідач не скористався процесуальним правом для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Клопотань чи заяв, а також додаткових документів, від сторін по справі до суду не надійшло.
Враховуючи вищезазначене, за наявності позиції позивача, враховуючи наявні у справі матеріали, докази надані позивачем та відповідачем на вимогу суду, у суду наявні підстави для розгляду справи у письмовому провадженні, про що ухвалено судом відповідну ухвалу від 31.01.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.
19 серпня 2010 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про задоволення позову Банку та солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року у розмірі 868 926, 18 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 6 698 027, 56 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн та 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 716/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року у розмірі 1 432, 87 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 11 305, 34 грн.
Стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 717/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року в розмірі 1 173, 63 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 9 259, 94 грн.
На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 2-3741/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року у розмірі 868 926, 18 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 6 698 027, 56 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 1 700, 00 грн та 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Також, на підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 2-3741/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року у розмірі 868 926, 18 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 6 698 027, 56 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 1 700, 00 грн та 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 716/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року в розмірі 1 432, 87 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 11 305, 34 грн.
Стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 717/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року у розмірі 1 173, 63 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 9 259, 94 грн.
Згідно з договором № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року, разом з додатком №1 до нього, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк», Національним Банком України та ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ», Акту приймання - передавання в управління непроданих активів ТОВ «Укрпромбанк» та Актів приймання - передачі кредитних договорів від 18 листопада 2013 року, ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» отримало право вимоги за кредитним договором, договорами овердрафту та по вищевказаним виконавчим листам.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року у справі № 757/39062/14-ц заяву ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено, замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача - ТОВ «Український промисловий банк» на ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами овердрафту з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український промисловий банк» у справі № 2-3741/10.
31 травня 2018 року між ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» та ОСОБА_3 (новий кредитор/новий іпотекодержатель) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» відступило, а ОСОБА_3 набула прав вимоги за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року, договором поруки № 46/2фпор-07 від 03 грудня 2007 року, Іпотечним договором №46/2фквіп від 22 січня 2008 року, договором №716/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року та договором №717ЛЮВ-08 від 11 квітня 2008 pоку.
29.10.2010, керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 23516131 на підставі виконавчого листа № 2-3741/10 виданого 20.12.2010 року Печерським районним судом міста Києва.
Згідно даного виконавчого листа було визначено стягнути солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український промисловий банк» 6 699 847, 56 грн.
Стягувач за виконавчим листом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ КАПІТАЛ».
У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у строк наданий для самостійного виконання, керуючись статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 14.06.2013 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 669 984,76 грн.
01.06.2023 у виконавчому провадженні №23516131 головним державним виконавцем Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Охріменко Наталією Миколаївною, згідно із пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі Заяви стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ - КАПІТАЛ».
02.06.2023, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Охріменко Наталією Миколаївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71933616 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору в сумі 658 890, 41 грн., відповідно до виконавчого документу постанова про стягнення виконавчого збору № 23516131 від 14.06.2013 року, що видана Броварським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
На даній постанові виконавцем зокрема зазначено про те, що залишок нестягнутого виконавчого збору становить 658 890,41 грн.
Тобто, виконавцем було стягнуто виконавчий збір в межах ВП 23516131 - 11 094,35 грн. (669 984,76 -658 890,41).
05.07.2023 ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №757/6863/23-ц, заяву представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - Загрійчука Сергія Степановича про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити, зокрема ухвалено:
«Визнати таким, що не підлягає виконанню виданий Печерським районним судом виконавчий лист у справі № 2-3741/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року у розмірі 868 926, 18 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 6 698 027, 56 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 1 700, 00 грн та 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виданий Печерським районним судом виконавчий лист у справі № 2-3741/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за кредитним договором № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року у розмірі 868 926, 18 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 6 698 027, 56 грн, а також сплаченого судового збору у розмірі 1 700, 00 грн та 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 716/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року в розмірі 1 432, 87 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 11 305, 34 грн; стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованості за договором овердрафту № 717/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року у розмірі 1 173, 63 доларів США, що станом на 19 серпня 2010 року за офіційним курсом Національного Банку України становить 9 259, 94 грн.»
В даній ухвалі суду зазначено про те, що договір поруки № 46/2фпор-07 від 03 грудня 2007 року на теперішній час являється припиненим, зобов'язання поручителя - ОСОБА_1 відсутні, у зв'язку з чим, суд першої інстанції зафіксував про відсутність обов'язків у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та у зв'язку із їхнім припиненням наявні правові підстави визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, вказав на положення ст. 559 ЦК України, ст.ст. 432 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ, правові висновки Верховного Суду викладені в постанові в справі № 2-4671/11, провадження № 61-45337св18 від 20 лютого 2019 року, та зауважив положення ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
Ухвала суду набрала законної сили 20.07.2023.
Позивач звернувся через свого представника до виконавчої служби із заявою щодо закриття виконавчого провадження №71933616 про стягнення виконавчого збору у зв'язку із визнанням виконавчого листа 2-3741/10 від 20.12.2010 таким, що не підлягає виконанню ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №757/6863/23-ц, надавши копію ухвали суду.
Відповідач, листом від 28.09.2023 №71933616/4 надав відповідь та зазначив про те, оскільки виконавче провадження № 23516131, в межах якого 14.06.2013 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 669984,76 грн, на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення виконавчого провадження у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) не закінчувалось, відтак посилання на частину сьому статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» є безпідставним та відповідно, заява від 14.09.2023, щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 71933616 залишена без задоволення.
Позиція позивача ґрунтується на відсутності обставин фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, наявності в діях виконавчої служби обставин подвійного стягнення з позивача виконавчого збору.
Відповідач правом на викладення суду своєї правової позиції не скористався.
Таким чином, предметом спору є постанова №71933616 від 02.06.2023 про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим, судом підлягає встановленню протиправність чи законність спірної постанови, відповідність її вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначеного ч. 3 вказаної статті цього кодексу.
Вирішуючи зазначений спір суд виходить з наступного.
За частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою та четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Пунктом 1 та пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України та постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Стаття 4 Закону № 1404-VIII визначає, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
За ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
За ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки, а також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 № 1404-VIII).
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Згідно ч. 5 ст. 19 Закону 1404-VIII боржник, серед іншого, зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Суд зазначає, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Згідно ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (ч. 6 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Згідно ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Зазначені положення норм ст. 26 та ст. 27 Закону № 1404-VIII узгоджуються та кореспондуються із положеннями наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).
В п. 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 (у відповідній редакції) визначено, що виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.
Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. ст. 37 Закону №1404-VIII).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (п. 21 розділу ІІІ Інструкції №512/5).
Отже, як приписами ст. 27, ст.ст. 40, 42 Закону № 1404-VІІІ так і зазначеними вище положеннями Інструкції №512/5 чітко визначено обов'язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження, та в разі обставин повернення виконавчого документа стягувачу та відсутності факту стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням, виконавець не пізніше наступного дня виносить постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, що виводиться в окреме виконавче провадження, постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
В даній справі за постановою про стягнення виконавчого збору від 14.06.2013 ВП № 23516131 виконавцем було стягнуто виконавчий збір 11 094,35 грн., та оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу постановою від 01.06.2023, виконавцем було винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження №71933616 від 02.06.2023 про стягнення виконавчого збору в сумі 658 890,41 грн. за виконавчим документом - постановою від 14.06.2013 №23516131 (на решту недостягнутої суми виконавчого збору).
Суд зазначає позивачу, що за виконавчим провадженням № 23516131 було повернуто виконавчий документ стягувачу за його заявою та посилання на невідповідність спірної постанови вказаним вище вимогам законодавства, суд вважає формальними, спростованими матеріалами виконавчого провадження та встановленими судом обставинами, на виконавчому документі постанові від 14.06.2013 ВП № 23516131 наявна відмітка про залишок нестягнутої суми виконавчого збору, спірна постанова винесена про стягнення виконавчого збору у відповідному залишку такої суми.
Також, суд не може погодитися з доводами позивача про те, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору, є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, а саме стягнення самої суми коштів за виконавчим листом.
Суд вважає їх помилковими, оскільки виходячи з положень вказаного Закону №1404-VIII, законодавець не пов'язує дії державного виконавця, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону № 1404-VIII, з підставою для стягнення виконавчого збору. Такою підставою, з огляду на зміст частин першої, четвертої, дев'ятої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII є лише факти: відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення; не виконання рішення суду в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; несплата боржником виконавчого збору на час закінчення виконавчого провадження.
Застосовуючи також висновки Верховного Суду викладені в постанові від 28.04.2020 у справі №480/3452/19, суд наголошує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
В даній справі не є спірним розмір суми виконавчого збору, який визначається, зокрема відповідно у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за чинною ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №1606.
Суд зазначає, що у справі не є спірним повернення стягнутої суми виконавчого збору за вчинені дії виконавцем в межах виконавчого провадження № 23516131, позивач просить скасувати спірну постанову, зокрема з підстав уникнення подвійного стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим, слід зазначити, що за п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
За позицією позивача щодо наявності подвійного стягнення виконавчого збору, суд не погоджується, вважає такі твердження не підтвердженні належними доводами та доказами.
Звертаючись до положень вищезазначеної норми п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ, суд зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ).
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 3 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ).
Відповідно, за ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Суд застосовує положення ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом та зазначає, що в даній справі, як вказує позивач та встановлено судом, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №757/6863/23-ц визнано виконавчий лист 2-3741/10 від 20.12.2010 таким, що не підлягає виконанню, про що повідомлено відповідача.
Зокрема, судом першої інстанції у справі № №757/6863/23-ц було встановлено, що кредитний договір № 46/ФКВ-07 від 13 грудня 2007 року та іпотечний договір № 46/2фквіп від 22 січня 2008 року є припиненими, враховуючи те, що 27 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду про припинення договору №716ЛЮВ-08 від 11 квітня 2008 року та договору №717/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року.
За п. 1 Додаткової Угоди заборгованість ОСОБА_2 по Договору №716/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року та договору №717/ФОВ-08 від 11 квітня 2008 року у сумах 12 679, 46 грн та 10 385, 46 грн, відповідно, і заборгованість встановлена рішенням Печерського районного суду від 19 серпень 2010 року у справі № 2-3741/10 у сумі 11 305, 34 грн та 9 259, 94 грн, а також судового збору 1 700, 00 грн і 120, 00 грн витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, погашена добровільним виконанням позичальником його зобов'язань перед кредитором у повному обсязі.
Враховуючи пункт 2 додаткової угоди за яким сторони вказали, що з моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов'язання сторін, що виникли з кредитних договорів, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із кредитних договорів. Ця додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами, судом застосовано положення ст. 559 ЦК України, ст.ст. 432 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ, правові висновки Верховного Суду викладені в постанові в справі № 2-4671/11, провадження № 61-45337св18 від 20 лютого 2019 року, та зазначено, що у цьому випадку на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження.
Оскільки договір поруки № 46/2фпор-07 від 03 грудня 2007 року на теперішній час являється припиненим, зобов'язання поручителя - ОСОБА_1 відсутні, суд першої інстанції зафіксував про відсутність обов'язків у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та у зв'язку із їхнім припиненням, наявність правових підстав для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню та зауважив про положення ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що спірна постанова державного виконавця від 02.06.2023 ВП №71933616 є правомірною.
Суд зауважує, що предметом оскарження в даній справі не є постанова від 14.06.2013 ВП №23516131 про стягнення виконавчого збору в розмірі 658 890,41 грн., дії чи бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження та виходячи з обставин визнання виконавчого документа №2-3741/10 виданого Печерським районним судом 20.12.2010 таким, що не підлягає виконанню за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №757/6863/23-ц, встановивши відповідний факт/обставини, державним виконавцем підлягає застосуванню п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а також ч. 7 ст. 27 зазначеного Закону, яка передбачає закінчення виконавчого провадження №23516131 із поверненням стягнутої суми виконавчого збору.
Також, суд враховує, що позивач не звертався до державного виконавця із проханням закінчити виконавче провадження №23516131.
Також, суд враховує, що спірна постанова (від 02.06.2023) була винесена державним виконавцем до винесення судом ухвали (від 05.07.2023) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а також те, що виконавчий документ постанова від 14.06.2013 ВП №23516131 про стягнення виконавчого збору не визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, суд вказує про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Позивач не обґрунтував та не надав належних та достатніх доказів щодо наявності обставин протиправності спірної постанови від 02.06.2023 ВП №71933616 про стягнення виконавчого збору та відповідач в свою чергу довів законність та правомірність спірної постанови.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність та законність винесеної державним виконавцем спірної постанови, відповідність останньої ч. 2 ст. 2 КАС України.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Водночас суд зауважує, що дії державного виконавця та винесені ним спірні постанови у даній справі прийняті у відповідності та з дотриманням положень чинного законодавства.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутність на те процесуальних підстав.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання) суддею.
Суддя Войтович І.І.