про закриття провадження у справі
01 квітня 2024 року 320/6194/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 28.12.2023 №2099 о/с про звільнення згідно з п. 1 (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установи, організації, скорочення численності або штату працівників) частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 29 грудня 2023 року;
-поновити ОСОБА_1 , провідного інспектора відділу організаційно-методичного забезпечення Управління комунікації Національної поліції України або, за її згодою на інші, не нижчій, ніж попередня посада, з 29 грудня 2023 року;
-стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2023 року по день ухвалення рішення суду, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати.
Ухвалою суду від 08.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
На адресу суду від Національної поліції України надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване відсутністю публічно-правового спору, оскільки позивачка обіймала посаду на підставі трудового договору та на час звільнення не була державним службовцем, а тому такий спір не стосується публічної служби.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Національній поліції України на посаді провідного інспектора відділу організаційно-методичного забезпечення Управління комунікації Національної поліції України.
В матеріалах справи наявна копія наказу від 28.12.2023 №2099 о/с Національної поліції України (по особовому складу), в якому зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установи, організації, скорочення численності або штату працівників).
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідач - Національна поліція України, в межах вказаного спору, фактично є роботодавцем позивачки та не виконує публічно-владних управлінських функцій.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №815/6096/17 (К/9901/49528/18) від 27.02.2019, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.
Загальним законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не є державним службовцем, в розумінні Закону України "Про державну службу", перебувала у трудових відносинах із відповідачем на підставі трудового договору та була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, посада, з якої позивачку було звільнено, не відноситься до державної служби, позивачка не складала Присягу державного службовця, та їй не присвоювався ранг державного службовця, доказів на підтвердження цих обставин, позивачкою до суду надано не було.
Тобто, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Зазначене вище спростовує наявність у цьому випадку публічно-правового спору, зокрема спору з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідач у цьому випадку не є суб'єктом владних повноважень, а є роботодавцем.
Відтак, суд дійшов висновку, що, справа не може бути розглянута у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №815/6096/17 (К/9901/49528/18) від 27.02.2019, суд приходить висновку, що провадження по даній справі слід закрити та роз'яснити позивачці, що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 142, 238, 248, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Клопотання відповідача про закриття провадження у справі задовольнити.
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.
Роз'яснити позивачці, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом про той самий предмет і з тих самих підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якої постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачці право на звернення за захистом порушених прав в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Леонтович А.М.