29 березня 2024 року м. Київ № 320/10467/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії з 01.03.2022 року ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2022 року перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2022 по день проведення перерахунку.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вказав, що з 01.03.2022 після нарахування індексації пенсії відповідачем обмежено розмір пенсії 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб.
Однак, позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві були порушені його права, оскільки безпідставно обмежено розмір його пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України №2262-XII) та статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон України №3668-VI) максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим, нарахування позивачу пенсії в обмеженому максимальному розмірі є правомірним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач з 2008 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі 80 % грошового забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 по справі № 640/1638/21, яке набрало законної сили адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 80% грошового забезпечення на підставі довідки Фінансово-економічного управління СБ України 21/3/2-9/878-410 від 28.07.2020 року з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплаченого.
Як встановлено судом, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, сума якої з 01.03.2022 становить 27097,23 грн, в тому числі індексація - 2384,78 грн.
Разом з тим, згідно відомостей протоколу розрахунку пенсії позивача Головного управління ПФУ в м. Києві, розмір пенсії позивача з березня 2022 року зазначений 19340,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії з 01.03.2022 та виплату з урахуванням її індексації без обмеження максимальним розміром, однак відповідачем відмовлено у здійсненні такого перерахунку посилаючись на приписи статті 43 Закону № 262-ХІІ.
Вважаючи дії відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром пенсії на суму індексації протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262 пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною вісімнадцятою статті 43 Закону № 2262 встановлено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» встановлено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначених у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, можна дійти висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі“Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин” щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Спір у цій справі стосується правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати позивача з 01.03.2022 максимальним розміром.
Суд зауважує, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2Закону №3668-VI. Однак суд наголосив, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, суд звертає увагу на те, що внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої 43 Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.
Крім того у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того як визначено частиною п'ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже наведені вище висновки Верховного Суду мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача з 01.03.2022, а також ураховуються судом у ході розгляду цієї справи.
Стосовно наявності у пункті 2 Постанови № 118 положення про підвищення пенсій з 01.03.2022 «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведене положення Постанови № 118 суперечить приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
Суд звертає увагу, що незважаючи на наявність в Постанові № 118 вимоги про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення відповідачем такого перерахунку пенсії позивача у зв'язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір такого максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в м. Києві є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно із Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
За таких обставин зважаючи на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону №3668-VI, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Суд врахував, що матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив нарахування пенсії позивачу, однак обмежив розмір пенсії до виплати десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
За таких обставин дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром є протиправними.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії з 01.03.2022 року ОСОБА_1 максимальним розміром та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2022 року перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022, з урахуванням проведених виплат.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача виплачувати пенсію та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром, суд зазначає, що у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити оскільки рішення суду спрямоване на поновлення порушеного права, однак не може встановлювати правовідносини на майбутнє. При цьому, метою судового захисту є спонукання суб'єкта владних повноважень до належного виконання адміністративних функцій стосовно порушеного права позивача, а не у подальшому.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2та частини 2 статті77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України встановив, що позивач при зверненні до суду не сплачував судовий збір, оскільки є звільненим від сплати судового збору, відтак судовий збір на його користь стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії з 01.03.2022 року ОСОБА_1 максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2022 року перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.