вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
14.03.2024 Справа № 917/2094/23
за позовною заявою Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15,
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6
до Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», 39609, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3
про визнання правочинів недійсними та стягнення грошових коштів
Суддя Мацко О.С.
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники: згідно протоколу судового засідання
Суть справи: розглядається позовна заява Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» про визнання недійсними укладених між Міністерством оборони України та відповідачем - ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» - Договорів про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення (в частині включення до ціни товару ПДВ) та стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України грошових коштів у сумі 360 692 465,91 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023 р. прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження у даній справі; справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 27.12.2023 р. 10:00 год, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору. У зв'язку з запланованим перебуванням судді Мацко О.С. у відпустці, засідання суду в цей день не відбулося та було перепризначено на 15.01.2024р., задоволено клопотання учасників справи про проведення засідань в режимі відеоконференції. У засіданні 15.01.2024р. оголошено перерву до 06.02.2024р. (у зв"язку з оголошенням у регіоні довготривалої повітряної тривоги). Протокольною ухвалою від 06.02.2024р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 14.03.2024р. на 10:00 год. При цьому, розглядаючи та вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі, суд виходив з наступного:
Відповідно до частини 5 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Водночас, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №320/20717/23, в межах якої оскаржується вимога Державної аудиторської служби Українивід 18.05.2023р. №000800-14/5639-2023, ні заявник, ні Міністерство оборони України (яке підтримує клопотання про зупинення провадження у справі) не обгрунтувало, в чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи до набрання чинності судовим рішенням у справі №320/20717/23. Відтак,суд вважає, що наявні матеріали справи є достатніми для встановлення та оцінки обставин, які є предметом розгляду у справі № 917/2094/23, а зупинення провадження у справі призведе до необгрунтованого затягування строків розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що операції з постачання палива та авіапалива за вказаними у позові договорами мають оподатковуватися за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаних договорів сум податку на додану вартість (7% та 20%), що суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та Постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022 № 178, тому вказані пункти договорів мають бути визнаним недійсними на підставі ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України в цій частині.
На думку прокурора, грошові кошти в сумі 360 692 465,91 грн (докази сплати яких подано до матеріалів справи) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 3, 15, 16, 203, 215, 217, 625, 1212 Цивільного кодекс України, ст. 195 Податкового Кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог прокурор посилається на Договори про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення від 06.06.2022р. №286/1/22/8, від 06.06.2022р. №286/1/22/9, від 08.07.2022р. №286/1/22/27, від 08.07.2022р. №286/1/22/28, від 14.07.2022р. №286/1/22/33, від 14.07.2022р. 286/1/22/34, від 26.07.2022р. №286/1/22/37, від 26.07.2022р. №286/1/22/38, від 26.07.2022р. №286/1/22/39, від 12.09.2022р. №286/1/22/53, від 13.10.2022р. №286/1/22/72, від 08.11.2022р. №286/1/22/80, укладені між сторонами по справі, та додаткові угоди до них; платіжні доручення, за якими здійснювалася оплата за даними договорами; листи ДПС України №12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022р., №7459/5/99-00-04-02-08-05 від 19.06.2023р. (індивідуальна податкова консультація), №10244/5/99-00-08-01-04-05 від 25.08.2023р. і ін.
Відповідач проти позову заперечує (відзив на позов - том 3, арк..справи 1-142) та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. За твердженнями відповідача: - - при укладенні спірних договорів сторони керувалися діючими нормами податкового законодавства, яке передбачало ставку ПДВ на рівні 7% та 20% при постачанні нафтопродуктів на території України. Відповідно до Постанови №178 нульова ставка податку на додану вартість може застосовуватися до тих операцій з постачання, які були прямо передбачені мобілізаційними планами завданнями (замовленнями). Разом з тим, спірні договори не є договорами, які вкладалися на виконання мобілізаційних завдань (замовлень в розумінні абзацу 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Вказане, за твердженням відповідача, підтверджується і Міністерством оборони України (лист №226518-23 від 16.10.2023р.), і Міністерством фінансів України (лист №11310-08-5/9756 від 11.04.2023р.);
- Міноборони відсутнє в переліку установ, визначених постановою КМУ від 02.03.2022р. №178, до операцій з якими застосовується нульова ставка ПДВ;
-ставка ПДВ як загальнодержавного податку може бути встановлена лише Податковим Кодексом або Законом, який вносить зміни до Кодексу, а не Постановою Кабінету Міністрів України;
-виникнення форс-мажорних обставин унеможливило складання та подання податкової і фінансової звітності з ПДВ, складення та реєстрацію податкових і акцизних накладних відповідачем у 2022 році; реєстрація податкових накладних відбувається поступово, по мірі відновлення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві після ракетних обстрілів заводу (відповідачем подано відповідні сертифікати Полтавської Торгово-промислової палати);
- позовні вимоги прокурора заявлено передчасно: акт ревізії Державної аудиторської служби від 31.12.2022р. №000800-21/5т оскаржується Міністерством оборони у судовому порядку, тож факт порушення інтересів держави на момент подання позову є непідтвердженим.
Міністерство оборони України у поясненнях стосовно позову не підтримує позовні вимоги Офісу Генерального прокурора, посилаючись на ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», постанови КМУ від 15.12.2018р. №1043-0039 «Про затвердження мобілізаційних завдань (замовлень) на особливий період» та від 02.03.2022р. №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою і період воєнного стану», Інструкції про організацію в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень», затв.Наказом Міністерства оборони України від 08.11.2016 №595/ДСК (зі змінами) зазначає, що постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту ЗСУ обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно для виконання мобілізаційних завдань. Постанова №178 не може застосовуватися до договорів на постачання паливно-мастильних матеріалів, які, починаючи з 24.02.2022р. укладаються не в рамках мобілізаційних завдань.
У відповіді на відзив (арк.справи 163-201, том 3) та письмових запереченнях проти доводів Міністерства Оборони (арк..справи 2-17, том 4) прокуратура заперечує проти доводів відповідача та Міністерства оборони, акцентуючи увагу, зокрема, на тому, що ними помилково ототожнюється мета прийняття постанови КМУ №178 та мета укладення спірних договорів, адже філолого-логічний і системний способи тлумачення п.1 постанови №178 чітко вказує, що така норма законодавства не містить застереження з приводу її застосовності лише при виконанні мобілізаційних завдань (замовлень). Зміст нормативного положення, закріпленого в п.1 постанови №178, свідчить, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
Крім того, прокурор звертає увагу суду на подані ним до позову індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07.06.2023р. №1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 та лист від 21.08.2023р. №10244/5/99-00-08-01-04-05, у яких не йдеться про застосовність постанови №178 виключно до договорів із виконання мобілізаційних завдань, та заперечує посилання відповідача на позицію Міністерства фінансів України, оскільки останнє не є контролюючим органом та не наділене повноваженнями надавати роз'яснення щодо практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Доводи відповідача стосовно того, що Міністерство оборони відсутнє в переліку установ, визначених постановою КМУ від 02.03.2022р. №178, до операцій з якими застосовується нульова ставка ПДВ, також спростовуються прокурором, з посиланням на те, що згідно ЗУ «Про Збройні Сили України» саме Міністерство оборони забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність , боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових і інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом ЗСУ в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням; пунктами 2.2 оспорюваних договорів погоджено, що одержувачами товарів є військові частини згідно з рознарядками МО України.
Відповідач за вх № 183 від 08.01.2024 року надав суду заперечення на відповідь на відзив (том справи 4, а.с. 24-37), у яких наполягає на правильності своєї позиції. Звертає увагу на те, що підприємство не може нести відповідальності за неналежне регулювання державою податкових відносин внаслідок прийняття суперечливих та неоднозначних правових актів; на момент сплати податкових зобов'язань і по теперішній час умови договорів щодо включення до ціни ПДВ є дійсними, відсутні акти податкового органу, які б визначали даний факт податковим правопорушенням. Враховуючи, що сплачена підприємством сума ПДВ вже не перебуває у влансоті товариства, вона не може бути витребувана у нього в порядку ст..1212 ЦК України, а належним відповідачем за даним позовом має бути Державне казначейство України як установа, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
29.01.2024р. від Офісу Генерального прокурора надійшли реагування на вказане заперечення (ар.справи 193-205, том 4).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У даній справі суд погоджується з прокурором у тому, що цілком можливо припустити, що спірні договори могли бути укладені сторонами без включення до них умов щодо ПДВ . При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.
Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року по справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі № 910/12764/20.
Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Господарський суд вважає, що в даному випадку не порушено принцип стабільності податкового законодавства. Також за обставин, що встановлені у даній справі, норми нормативно-правового акта не припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Не застосовною до спірних правовідносин також є норма п. 5.2. ст. 5 Податкового кодексу України, яка передбачає, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Щодо заперечень відповідача проти позову стосовно того, що договори укладено не на виконання мобілізаційних завдань, суд зауважує, що відповідач помилково ототожнює мету прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 з метою укладення договорів.
Так, постанова Кабінету Міністрів України № 178 прийнята з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Однак нормативні положення постанови Кабінету Міністрів України № 178 не містять умови про постачання товарів саме на виконання мобілізаційних завдань.
Спірні договори між позивачем та відповідачем укладено після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". За умовами цих Договорів Замовником є Міністерство оборони України, товар постачається для потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України (розд.1 договорів), одержувачами товару є військові частини розд.2 договорів), що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 178.
Виходячи з приписів статті 217 Цивільного кодексу України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див.постанову Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20).
Оскільки нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту передбачено підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, враховуючи, що замовником товару за договорами виступає Міністерство оборони України, а одержувачами - військові частини, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7 % і 20% (а не 0 %), суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178, яка прийнята відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним п. п. 1.1. та 3.1. Договорів № 14-17, № 67, № 81 з відповідними змінами в цій частині.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 по справі №910/2416/23.
Отже, вищевикладеним спростовуються заперечення відповідача. Інші доводи відповідача, викладені в заявах по суті спору (зокрема, стосовно невстановлення в його діях податкового правопорушення і т.д.) не впливають на висновки суду стосовно правомірності позовних вимог.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними п.п.1.1 та 3.1 оспорюваних договорів в частині включення до ціни договорів суми податку на додану вартість.
Прокурор також просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачену ним за вказаними Договорами суму податку на додану вартість у розмірі 360 692 465,91 грн.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 360 692 465,91 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
За викладеного, суд дійшов висновку про правомірність вказаної позовної вимоги про стягнення грошових коштів.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне: прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Звертаючись з позовною заявою, прокурор зазначає, що на виконання вимог, установлених абз. 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", звертався до позивача із запитами про надання інформації щодо спірних договорів та про виявлення порушення, однак останній не вжив належних заходів щодо усунення виявленого порушення. Так, Офіс Генерального прокурора листом від 21.04.2023р. повідомив Міністерство оборони про те, що мають місце випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою ПДВ, що суперчить вимогам постанови 178 і свідчать про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державі в умовах воєнного стану; у відповідь на даний лист Міністерство оборони послалося на роз"яснення ДПС, викладене у листі від 27.04.2023р. №540/ІПК/99-00-27-04-05 щодо застосування приписів постанови №178 та зазначило, що спірні договори укладено не на виконання мобілізаційних завдань. Повторне звернення прокурора до Міністерства було здійснено листом від 04.10.2023р. з посиланням на конкретні договори (що є предметом даного спору), витребувано інформацію щодо вжитих і запланованих заходів на захист інтересів держави, на що отримано відповідь про відсутність, на думку Міністерства оброни, підстав для оспорювання даних договорів.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п.43).
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
Як встановлено судом в процесі розгляду справи, Міністерство оборони України не підтримує заявлених позовних вимог та наполягає на тому, що спірні договори укладено не на виконання мобілізаційних завдань, відтак, підстави для застосування у даному випадку приписів постанови №178 відсутні. Згідно ч.4 ст.55 ГПК України, якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (власниками), учасником (учасниками), акціонером (акціонерами) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, а тому судом задовольняються.
Стосовно розподілу судових витрат:
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129,232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 06.06.2022р. №286/1/22/8, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
3. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 06.06.2022р. №286/1/22/9, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
4. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 08.07.2022р. №286/1/22/27, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
5. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 08.07.2022р. №286/1/22/28, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
6. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 14.07.2022р. №286/1/22/33, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
7. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 14.07.2022р. №286/1/22/34, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
8. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 26.07.2022р. №286/1/22/37, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
9. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 26.07.2022р. №286/1/22/38, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
10. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 26.07.2022р. №286/1/22/39, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
11. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 12.09.2022р. №286/1/22/53, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
12. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 13.10.2022р. №286/1/22/72, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
13. Визнати недійсними п.п.1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) для техніки спеціального призначення від 08.11..2022р. №286/1/22/80, укладеного між Міністерством Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
14. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Міністерства Оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 360 692 465,91 грн. безпідставно сплачених коштів.
15. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39609, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 0034051) 971 608,00 грн. судового збору.
16. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ГПК України (ст.ст.256,257 ГПК України).
Повне рішення складено 01.04.2024р. (у зв"язку з перебуванням судді у відпустці з 25.03.2024р. по 29.03.2024р. включно).
Суддя О.С. Мацко