Справа №295/2552/24
Категорія 156
3/295/1305/24
02.04.2024 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Костенко С.М. розглянув матеріали, які надійшли з відділу АП Управління патрульної поліції у Житомирській області ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 , -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 05.12.2023 о 17 год. 33 хв. в м. Житомирі пр-кт Незалежності, 122, водій ОСОБА_1 керував т/з ВАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння. Огляд на стан наркотичного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку, в медичному закладі у лікаря-нарколога, та підтверджується висновком №970 від 05.12.2023.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини поважності неявки суду не повідомив. ОСОБА_1 достеменно знав про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, та розгляд його судом, про що засвідчив власним підписом у протоколі. (а.с.1). Крім того судом відправлено смс-повістку на мобільний номер останнього, яку згідно довідки про доставку ОСОБА_2 отримав 08.03.2024. Закон виходить з презумпції, що учасник справи повинен дізнатися про хід розгляду справи, тобто діє презумпція обізнаності. Цю ж презумпцію обізнаності слід застосувати і до випадків інформування учасника справи про дату судового розгляду альтернативними способами повідомлення. Тим більше, така презумпція застосовується під час вручення судової повістки. Якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх в протоколі, то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, що ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери і адреси, але не користується чи не стежить за ними.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладається на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язані з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засобі внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.О. проти Іспанії від 07.07.1989).
Зважаючи на викладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється зокрема у не отриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи (правова позиція ВС рішення № 560/5541/20 від 17.11.2022.
Незважаючи на викладене, у судові засідання не з'явився, будь-яких заяв та клопотань не подавав, до суду за інформацією щодо стану розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності не звертався.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадження у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними првами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З метою недопущення необгрунтованого порушення строків розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлених ст. 277 КУпАП, а також строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, суд визнає причини неявки ОСОБА_1 у судові засідання неповажними і розцінює його неявку як затягування строків розгляду справи, у зв'язку з цим суд розглядає справу у його відсутність.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить то наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речовими доказами тощо.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Щодо обґрунтованості поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції необхідно зазначити таке.
Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.
Відповідно звернуто увагу уповноважених осіб на необхідності дотримання правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо.
У справах проти України ЄСПЛ розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Одночасно практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації статті 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.
З дослідженого в судовому засіданні висновку щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного та наркотичного стану № 970 від 05.12.2023 у ОСОБА_1 не виявлено ознак та стану алкогольного сп'яніння, в сечі виявлено канабіноїди, при цьому стан наркотичного сп'яніння не встановлено. Зазначені обставини спростовують доводи викладені в протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_3 керував транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння.
Рапорт поліцейського про те, що ОСОБА_1 керував т/з у стані наркотичного сп'яніння суперечить висновку № 970 від 05.12.2023.
Інших доказів, окрім зазначеного висновку лікаря, суду не надано, як і не здобуто під час судового розгляду.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністартивна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно с п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
З огляду на наведені обставини, матеріали справи відносно ОСОБА_1 не містять безумовних та беззаперечних доказів на підтвердження вчинення останнім інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП., що виключає провадження у справі та підлягає закриттю.
Керуючись ст. 247,283, 284, КУпАП суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 130 ч.1 КУпАП - закрити за відсутністю складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з дня її прийняття.
Суддя С.М.Костенко