ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2024Справа № 910/995/24
За позовомМіністерства оборони України
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»
простягнення 12 677 085,18 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Гута Т.В.
від відповідача:Тіньков Д.Л.
Міністерство оборони України (надалі - «Міноборони України») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (надалі - «Товариство») про стягнення 12 677 085,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання із своєчасної передачі товару на підставі державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/291 від 01.09.2022, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення пені у розмірі 6 369 210,88 грн. та штрафу у розмірі 6 307 874,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що порушення ним строків поставки товару стало наслідком обставин непереборної сили, а тому його вина як виконавця відсутня, що зумовлює неможливість застосування штрафних санкцій за вчинені порушення.
Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву спростовує твердження відповідача щодо наявності обставин, які звільняють відповідача від належного виконання зобов'язань з поставки товару.
Протокольною ухвалою суду від 28.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2024.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, заперечив проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 13.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.09.2022 між Міноборони України (замовник) та Товариством (виконавець) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/291 (надалі - «Контракт»), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в специфікації товару (додаток 1 до Контракту), які постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити такі товари.
За змістом п. 2.1 Контракту орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 342 870 244,00 грн.
За умовами п. 3.1 Контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товарів за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі видаткової накладної з оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний виготовити і поставити товари згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації, та надати замовнику документи згідно п. 2.7 контракту.
Вподальшому додатковими угодами №1 від 13.02.2023, №2 від 13.03.2023 та №3 від 19.10.2023 сторонами вносилися зміни до Контракту, в тому числі, до специфікації.
Зокрема, додатковою угодою №3 від 19.10.2023 викладено специфікацію в новій редакції, відповідно до умов якої виконавець зобов'язаний поставити товар не пізніше 20.06.2023.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було поставлено, а позивачем повністю оплачено товар на виконання умов Контракту.
Спір у справі виник у зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару згідно умов Контракту, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції.
Укладений сторонами Контракт є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи (платіжні доручення №403/1/562 від 20.09.2022, №403/1/559 від 20.09.2022, №403/1/560 від 20.09.2022, №403/1/561 від 20.09.2022, №403/1/427 від 24.03.2023 та №403/1/1331 від 01.11.2023) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача вартість замовленого товару.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до специфікації, викладеної в редакції додаткових угод №2 від 03.03.2023 та №3 від 19.10.2023, виконавець був зобов'язаний поставити товар не пізніше 20.06.2023.
В той же час, відповідачем було допущено порушення строків поставки замовленого товару, що підтверджується актами приймання-передачі №173/23 від 26.06.2023, №180/23 від 29.06.2023, №191/23 від 03.07.2023, №200/23 від 06.07.2023, №206/23 від 07.07.2023, №210/23 від 08.07.2023, №212/23 від 10.07.2023, №221/23 від 13.07.2023, №224/23 від 17.07.2023, №230/23 від 20.07.2023, №235/23 від 24.07.2023, №252/23 від 31.07.2023, №261/23 від 04.08.2023, №263/23 від 07.08.2023, №271/23 від 10.08.2023, №275/23 від 14.08.2023, №286/23 від 18.08.2023, №288/23 від 21.08.2023, №296/23 від 25.08.2023, №314/23 від 06.09.2023, №319/23 від 08.09.2023, №324/23 від 15.09.2023, №327/23 від 18.09.2023 та №332/23 від 22.09.2023.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем поставки товару згідно встановлених специфікацією умов. Факт прострочення виконання своїх зобов'язань з поставки товару не заперечується представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву.
Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв'язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов'язання за Контрактом вчасно, суд зазначає наступне.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
В той же час, у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин та неможливістю виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару у визначені Контрактом строки, сторонами укладалися додаткові угоди з метою пролонгації строку постачання товару.
Тобто, відповідач, укладаючи додаткову угоду №2 від 03.03.2023, якою передбачалося відтермінування виконання зобов'язання з поставки товару, підтвердив можливість належного виконання такого зобов'язання та погодився із викладеними в ній умовами.
В той же час, як було встановлено судом раніше, поставка товару була здійснена відповідачем з простроченням погодженого сторонами строку.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.п. 1 п. 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Перевіривши заявлений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Враховуючи специфіку діяльності обох сторін Контракту під час дії воєнного стану, відсутність понесених позивачем збитків у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контракту, а також те, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є, на думку суду, завеликими, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру штрафних санкцій до 28% від заявленого розміру. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у розмірі 1 783 379,05 грн. та штрафу у розмірі 1 766 204,80 грн.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 231, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 18; ідентифікаційний код 31410901) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 1 783 379 (один мільйон сімсот вісімдесят три тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 05 коп., штраф у розмірі 1 766 204 (один мільйон сімсот шістдесят шість тисяч двісті чотири) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 152 125 (сто п'ятдесят дві тисячі сто двадцять п'ять) грн. 03 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.04.2024.
Суддя В.П. Босий