ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.09.2023Справа № 910/8910/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" вул. Набережна Перемоги 38, м.Дніпро, 49094
до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" 03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94
про стягнення 3 108 026,40 грн.
Представники сторін:
від позивача: Сухомлин О.В. (в режимі відеоконференції).
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 3 108 026,40 грн., а саме 2 110 310,40 грн. основного боргу, 82 909,18 грн. процентів річних, 302 381,46 грн. пені та 612 425,36 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-438/2 від 02.12.2021 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 28.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.06.2023 року надійшла заява б/н від 22.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суді міста Києва від 03.07.2023 року за результатами розгляду заяви позивача від 22.06.2023 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8910/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.07.2023 року.
Судом встановлено, що через канцелярію суду від представника відповідача 19.07.2023 року надійшов відзив на позовну заяву вих. № 8-1229 від 17.07.2023 року з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність вини підприємства у нездійсненні своєчасної сплати вартості поставленого товару у повному розмірі, позаяк несплата відбулась через настання форс- мажорних обставин, таких як карантин та введення на Україні воєнного стану з 24.02.2022 року, у зв'язку з чим відповідач повинен бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов'язань, а саме від сплати пені, нарахованих процентів річних та втрат від інфляції. Поряд із цим відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року щодо форс-мажорних обставин та приписи ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки. Також у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення нарахувань або зменшення їх розміру до 10%. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу, від позивача 25.07.2023 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив б/н від 20.07.2023 року, в якій ТОВ «Стенкор» не погоджується з доводами відповідача та зазначає про неможливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за договором з огляду на те, що зобов'язання з оплати отриманого товару у відповідача виникло до введення воєнного стану в Україні, при цьому жодних усних чи письмових повідомлень від відповідача про виникнення у нього форс-мажорних обставин згідно умов пункту 8.2 договору позивач не отримував. Додатково позивач заперечує проти зменшення пені, а також звільнення від стягнення процентів річних та втрат від інфляції. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
У підготовчому судовому засіданні 26.07.2023 року для надання відповідачу можливості подати заперечення на відповідь на відзив судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 17.08.2023 року.
Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 07.08.2023 року від представника відповідача надійшла заява № 8-1358 від 03.08.2023 року про залучення до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ "Українська оборонна промисловість"; від представника позивача засобами електронного зв'язку 16.08.2023 року надійшли заперечення б/н від 15.08.2023 року на заяву відповідача про залучення третьої особи, які судом долучені до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 17.08.2023 року заяву № 8-1358 від 03.08.2023 року представника відповідача про залучення до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ "Українська оборонна промисловість", враховуючи предмет та підстави позову, а також відсутність обґрунтувань відповідача в частині підстав залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ "Українська оборонна промисловість", як органу управління відповідача, позаяк наказ від Державного концерну "Укрборонпром" від 15.09.2020 року № 380 щодо належного процесуального супроводу судових справ є виключно внутрішнім документом Державного концерну, та за відсутності доказів на підтвердження впливу рішення з даного спору безпосередньо на його права та/або обов'язки щодо однієї зі сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для залучення останнього та протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/8910/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.09.2023 року.
Поряд із цим, 01.09.2023 року засобами електронного зв'язку від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" надійшло клопотання б/н від 31.08.2023 року про участь у судовому засіданні 28.09.2023 року та в інших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року клопотання позивача задоволено та постановлено проводити призначене на 28.09.2023 року судове засідання ,а також подальші судові засідання в режимі відеоконференції.
Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 28.09.2023 року до суду не надходило.
У судовому засідання з розгляду справи по суті 28.09.2023 року уповноважений представник позивача приймає участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, уповноважений представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Про дату, час та місце судового засідання з розгляду справи по суті 28.09.2023 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника відповідача б/н від 17.08.2023 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492458038 відповідно, а також шляхом надсилання судом засобами електронного зв'язку на електронну адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1, копії ухвали суду від 17.08.2023 року про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті, факт отримання якої 05.09.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронної скриньки.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, Державним підприємством «Завод 410» не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні з розгляду справи по суті, за відсутності будь - яких заяв та клопотань від відповідача станом на 28.09.2023 року, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 28.09.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 28.09.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, а також повідомив про намір звернення до суду з заявою про відшкодування понесених судових витрат.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи, за результатами проведення тендеру № 12557708 (UA-2021-06-198-02349-b) 02 грудня 2021 року між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (продавець за договором, позивач у справі) укладено Договір купівлі-продажу (поставки) №УЗ-21-438/2 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язується по договору поставити покупцю товари, зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (далі - специфікація) або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору. Найменування товару: частини повітряних летальних апаратів, код ДК:021-2015-34731000-0.
Умовами пункту 1.2 Договору передбачено, що поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця, переданою продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях, або у заявці у разі поставки товару до укладення цього договору.
Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість товарів і гарантійний строк, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку товарів, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили), вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами.
Сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, ч. 3 ст. 631 ЦК України (пункт 10.2 Договору).
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як зазначено в пунктах 5.1, 5.2, 5.3 Договору строк, місце поставки (передачі) та умови поставки партії товару буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладення цього договору окремо.
Продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар зазначеної в пункті 2.2 договору (пункт 5.4 Договору).
Відповідно до наявної в матеріалах справи Специфікації № 1 до Договору, яка є його невід'ємною частиною, сторони погодили поставку товару, визначивши його найменування, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, яка за специфікацією становить 2 11 310, 40 грн., включаючи ПДВ.
Умови та місце поставки - DDP - склад покупця, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, за рахунок продавця; термін поставки - протягом 5 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця до моменту підписання договору.
Відповідно до пункту 5.6 Договору право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів, якщо не передбачено інше
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар на загальну суму 2 110 310,40 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною № 0000359 від 08.12.2021 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на видатковій накладній представника продавця - ТОВ «Стенкор», засвідченим відбитком печатки, та представника покупця - Державного підприємства «Завод 410 ЦА», повноваження якого підтверджуються довіреністю № 1229 від 06.12.2021 року, строком дії до 15.12.2021 року.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів (пункт 2.1 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п. 2.2 Договору продавець зобов'язаний на товари, які постачаються за цим Договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, інші документи, підтверджуючі якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ТУ, або ін., податкову накладну, видаткову накладну, Акт приймання - передачі у разі поставки товару до укладення цього Договору.
Як погоджено сторонами в Специфікації № 1 до Договору, якість товару: ТМЦ повинні бути новими (перша категорія), з товаром надається паспорт (сертифікат, висновок) виданий виробником та гарантійні обов'язки, якість упаковки та маркування повинні відповідати вимогам нормативно-технічної документації (ГОСТ, ТУ та ін.); гарантія: гарантійний термін зберігання ТМЦ на складі покупця - 12 місяців з дати проведення ВТК на підприємстві покупця, гарантійний термін - 24 місяці з моменту введення в експлуатацію, але не менше гарантійного терміну, що вимагається замовником.
Згідно п. 2.5 Договору порушення умов щодо якості товару, характеристик (технічних характеристик) товару, вимог до матеріалів (сировини) виробництва товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання, яким має відповідати товар згідно умов закупівлі та цього Договору, в тому числі не надання необхідної документації на товару, зазначеної в п.2.2 Договору ,є порушенням з боку продавця та підставою для реалізації права покупця та відмову в приманні товару та для дострокового розірвання Договору в односторонньому порядку.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною на час її підписання відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору та Специфікації № 1, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання ознак псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Стенкорм» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявної в матеріалах справи видаткової накладної позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству "Завод 410 ЦА", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем у поданому до суду відзиві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Загальна ціна цього договору на момент укладення складає 2 110 310,40 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 351 718,40 грн. (пункт 3.1 Договору).
Пунктом 3.2 договору визначено, що ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання договору та передбачена в специфікації до Договору або в заявці, у разі поставки товару до укладення цього договору з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього договору зміні в односторонньому порядку не підлягає.
Наразі, згідно умов погодженої сторонами Специфікації № 1 до Договору її сума складає 2 110 310,40 грн., у тому числі ПДВ 351 718,40 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
У відповідності до п. 4.1 Договору розрахунки провадяться наступним шляхом: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього договору, окремо. Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
За умовами пунктів 4.2 та 4.3 Договору форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у договорі. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Згідно Специфікації № 1 до Договору умови оплати - 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання Договору.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, за відсутності належних доказів постачання неякісного товару, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
При цьому в матеріалах справи наявний виставлений позивачем згідно спірного Договору рахунок - фактура № 0002459 від 02.12.2021 року на суму 2 110 310,40 грн. з ПДВ, який відповідно до Специфікації №1 до Договору та п. 4.1 Договору мав бути сплачений протягом 30 банківських днів після поставки товару, тобто до 24.01.2022 року включно.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, у зв'язку з чим у ДП «Завод 410 ЦА» виникла заборгованість за Договором у загальній сумі 2 110 310,40 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Специфікації № 1 відповідач не виконав, внаслідок чого у Державного підприємства «Завод 410 ЦА» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 2 110 310,40 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-438/2 від 02.12.2021 року та/або окремих його положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Водночас, заперечуючи у відзиві проти позовних вимог відповідач посилається на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце внаслідок довготривалих карантинних обмежень та обставин введення воєнного стану в Україні, викладених у листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов'язань за Договором.
Зокрема, як зазначає відповідач, введення воєнного стану на території України з 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України зумовило оголошення простою на ДП «Завод 410 ЦА» з 24.02.2022 року, який тривав до 24.03.2022 року, а також наголошує, що у зв'язку з проведенням бойових дій на території, де знаходиться підприємство, припиненням сполучення між містами та неможливості працівників як дістатися до місяця роботи, так і виконувати посадові обов'язки дистанційно, наказом підприємства № 46 від 24.03.2022 року призупинено дію трудових договорів з 24.03.2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Судом встановлено, що згідно пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна , карантин тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (пункти 8.2, 8.3 Договору).
Таким чином відповідач вважає, що в розумінні пункту 8.1 Договору вищенаведені обставини є форс-мажорними обставинами та підставою для звільнення підприємства від відповідальності, тобто відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції, або зменшення розміру вищезазначених нарахувань до 10%.
При цьому, зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, відповідач посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв'язку з військової агресією Російської Федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палатою України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
У спірному випадку відповідач не зазначає та не доводить жодними доказами наявності будь-якого зв'язку між невиконанням ДП «Завод 410 ЦА» своїх зобов'язань із оплати вартості поставленого за Договором товару, граничний строк оплати якого настав 24.01.2022 року, та воєнними діями в Україні, які розпочались 24 лютого 2022 року, зважаючи також на те, що обставина невиконання зобов'язання вже існувала на момент введення воєнного стану в Україні.
Також суд зазначає, що за умови посилання відповідача на форс-мажорні обставини, пов'язані карантинними заходами через коронавірусну хворобу (COVID-19) та введенням воєнного стану матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили відповідно до пункту 8.2 Договору.
Суд зауважує, що законодавчо визначеною формою засвідчення форс-мажорних обставин є сертифікат ТПП України, позаяк згідно приписів Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов'язанням/обов'язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Суд зазначає, що звернення суб'єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов'язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати. Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.
Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) згідно п. 8.3 Договору щодо неможливості виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі - продажу (поставки) № УЗ-21-438/2 від 02.12.2021 року у період 25.01.2022 року - 17.05.2023 року суду також не надано.
Тобто, відповідачем не доведено, що неможливість оплати за Договором сталася саме у зв'язку з введенням карантинних обмежень та наявністю воєнних дій на території України, а отже за відсутності підтвердження наявності обставин, які унеможливили оплату відповідачем наявної заборгованості за поставлений товар, вказані обставини у розумінні пунктів 8.1 - 8.3 Договору не можуть свідчити про можливість відстрочення/звільнення від виконання ним своїх зобов'язань та відповідальності за їх порушення.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, у тому числі, з урахуванням діючих на час укладення спірного Договору карантинних обмежень, які були введені Кабінетом Міністрів України на території України з 12.03.2020 року та діяли як на момент укладення Договору, здійснення поставки товару, так і на момент настання строку його оплати.
Крім того, за умовами пункту 8.1 Договору існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка підпала під їх дію, тільки від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим Договором та не звільняє від обов'язку виконати свої зобов'язання.
Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, які стали причиною невиконання ДП «Завод 410 ЦА» на протязі більш ніж року обов'язків за Договором щодо поставки оплаченого товару, з огляду на що суд критично ставиться до тверджень відповідача про наявність підстав як для звільнення підприємства від обов'язку здійснити оплату за поставлений товар так і від відповідальності за порушення такого зобов'язання.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати за поставлений позивачем товар відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 110 310,40 грн. підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з цим, виконання господарських договорів регулюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, згідно пункту 7.2 Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець оплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожен день прострочення, у встановленому законом порядку.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого товару за Договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення згідно пункту 7.2 Договору пеню в сумі 302 381,46 грн. за період з 25.01.2022 року по 25.07.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 82 909,18 грн. процентів річних та 612 425,36 грн. втрат від інфляції за період з 25.01.2022 року по 17.05.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, позаяк відповідач заперечує проти заявлених до стягнення нарахувань в цілому з огляду на наявність форс-мажорних обставин.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України, умов пункту 4.1 Договору та Специфікації № 1 граничним строком виконання зобов'язання з оплати товару є 24.01.2022 року, отже позивачем правомірно визначено початок періоду прострочення з 25.01.2022 року.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 302 381,46 грн. пені, 82 909,18 грн. процентів річних, 612 425,36 грн. втрат від інфляції за невиконання Договору в частині здійснення оплати поставленого товару підлягають задоволенню в повному обсязі.
Водночас, з урахуванням вищенаведених висновків суду щодо безпідставності та необґрунтованості посилань відповідача на факт настання у даному випадку форс-мажорних обставин, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати товару - відсутні.
Щодо заявленого відповідачем у поданому відзиві клопотання про зменшення пені та процентів річних з посиланням на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України суд зазначає, що що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.
Таким чином, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 року у справі № 914/891/16).
Відтак, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, саме на відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
В свою чергу згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Як зазначалось судом вище передбачені ст. 625 ЦК України відсотки мають компенсаційний характер та застостовуються з метою захисту кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами.
Відтак, застосування неустойки (пені), а також відсотків та інфляційних нарахувань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому господарський суд наголошує, що обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача, а відтак не приймає до уваги посилання відповідача на наявність форс - мажорних обставин, враховуючи визначення пені та погодження її сторонами саме умовами спірного Договору.
Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного Договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні (погодженні) умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах та узгодили ці умови, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Наразі, сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача пені та процентів річних, а також враховуючи висновки суду щодо недоведення відповідачем настання форс - мажорних обставин, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення розміру пені та процентів річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" (вул. Набережна Перемоги 38, м.Дніпро, 49094 код ЄДРПОУ 41557466) 2 110 310,40 грн. основного боргу, 302 381,46 грн. пені, 82 909,18 грн. процентів річних, 612 425,36 грн. втрат від інфляції та 46 620,40 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 29 березня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон