Номер провадження: 11-кп/813/1230/24
Справа № 947/17176/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162480002106, внесеному до ЄРДР 24.11.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу задоволено.
Продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, а саме до 19.04.2024 року включно, раніше визначений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2023 року розмір застави у сумі 80520 грн. залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігти доведеним прокурором ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на особу обвинуваченого, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- заявлені стороною обвинувачення ризики є необґрунтованими та недоведеними та такими, що взагалі не існують;
- вважає, що його діє необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК України;
- суд не прийняв до уваги того, що він має власне житло в Одеській області, по місцю реєстрації характеризується позитивно;
- визначений судом розмір застави є непомірним для нього.
На підставі наведеного обвинувачений просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави на мінімальний.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 , підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Від прокурора ОСОБА_8 надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК колегія суддів, вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Київському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12021162480002106, внесене до ЄРДР 24.11.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів, а тому доводи обвинуваченого про необґрунтованість обвинувачення та доцільність перекваліфікації його дій на ст.190 КК України є декларативними та передчасними.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу, що зміна обвинувачення відбувається, в порядку ст.337 КПК якщо сторона обвинувачення знайде підстави для його зміни, або перекваліфікацію дій інкримінованих обвинуваченому, але безпосередньо під час дослідження доказів.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були враховані при прийнятті попередніх рішень суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що заявлені стороною обвинувачення ризики є необґрунтованими та недоведеними та такими що взагалі не існують, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів вважає, що є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема переховування обвинуваченого від суду, зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, у зв'язку з чим тяжкість покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Апеляційний суд також погоджується із висновками суду першої інстанції, що обвинувачений ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження з огляду на те, що після отримання обвинувального акту та реєстру матеріалів обвинувачений мав процесуальну можливість для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, відтак, йому відомі анкетні дані, зокрема, місця роботи та проживання свідків та потерпілих, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас, висновки суду першої інстанції щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд також вважає обґрунтованим, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 злочину, та відсутність офіційного джерела прибитку, що є підставою вважати, що існує можливість, якою по суті є ризик, вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення, крім того, обвинувачений раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення майнових злочинів, злочин вчинений в період непогашеної судимості.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ним інших кримінальних правопорушень та переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Посилання обвинуваченого на те, що він має постійне місце проживання в Одеській області, де характеризується позитивно враховується апеляційним судом, однак ці обставини не є такими беззаперечно стримуючими факторами, які би спростували існування ризиків можливого вчинення обвинуваченим спроб ухилення від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, застосований запобіжний захід не є для обвинуваченого безальтернативним, оскільки судом визначено розмір застави.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 відносно необґрунтованого розміру застави, колегія суддів зауважує наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 5 ст. 182 КПК України).
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Зважаючи на характер інкримінованого кримінального правопорушення, що порушує право власності, яке є непорушним та зафіксоване у ст. 41 Конституції України, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України, та дані про особу обвинуваченого, апеляційний суд, вважає, що визначений розмір застави у розмірі - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 80520 гривень, буде з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний йому запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Натомість, стороною захисту вищезазначені обставини не спростовані, а тому апеляційний суд не знаходить законних підстав для зміни розміру застави у бік зменшення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162480002106 внесеному до ЄРДР 24.11.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4