28 березня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023152020000622.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_6 ,
захисник - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 17.05.2024 р. включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_5 просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить змінити запобіжний захід, оскільки він від слідства не переховувався, на потерпілих та свідків не впливав, свою провину визнає та щиро кається у вчиненому.
Апелянт звертає увагу на те, що під час досудового розслідування на нього здійснювався психологічний тиск, не наданий захисник, а його дії кваліфіковані невірно за ч. 4 ст. 187 КК України, оскільки ним не використовувалась будь-яка зброя.
Апелянт просить врахувати те, що він не перебуває на обліку у лікарів нарколога або психіатра, має хронічні захворювання, одружений, утримує малолітню дитину, має постійне місце мешкання в м. Одеса, що спростовує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Під час судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, при цьому, ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та не відпали.
Врахувавши, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку, що зазначені у клопотанні ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшились, тому застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка вважала ухвалу суду законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків, тощо).
Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна.
Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_5 , який раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення умисного корисливого злочину, ризик продовження злочинної діяльності або вчинення іншого кримінального правопорушення також є дійсним.
Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є дійсними.
Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність у підозрюваного постійного місця мешкання, міцних соціальних зв'язків та позитивної характеристики, в даному випадку, не є підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки не спростовують висновків суду про можливість вчинення ним дій, передбачених ст. 177 КПК України.
Інші доводи обвинуваченого стосовно здійснення на нього психологічного тиску та не забезпечення захисником під час досудового розслідування, апеляційний суд не має можливості перевірити, на даній стадії судового провадження.
Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -
ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3