19 березня 2024 року м. Харків Справа № 905/1156/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,
за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача (апелянта): Бєлікова В.О., ордер серія АХ №1178693 від 19.03.2024;
від відповідача: Дорофієнко В.В., ордер серія АН №1373166 від 01.02.2024;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", м.Київ, (вх. №192 Д/1),
на рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 (повний текст складено 26.12.2023) у справі №905/1156/23 (суддя Демідова П.В.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", м.Київ,
до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське, Донецька область,
про стягнення збитків у розмірі 952978,04грн,
У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (надалі - ТОВ "Краснолиманське") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (надалі - ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська") про стягнення 952978,04грн збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено умови договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018 в частині реєстрації податкових накладних за операціями надання послуг, що унеможливило включення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту на суму 952978,04грн та відповідно зменшення податкового зобов'язання, внаслідок чого позивачу завдано збитки на вказану суму.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено понесення реальних збитків, у зв'язку з порушенням відповідачем свого обов'язку щодо дотримання порядку складання та реєстрації податкових накладних.
Зокрема, суд встановив, що учасники спірних відносин у п. 4.5 договору врегулювали питання компенсації збитків за несвоєчасне подання податкових накладних, зазначивши, що орендодавець компенсує всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов'язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов'язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги.
Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції встановив, що відповідачем надано, а позивачем прийнято послуги з оренди обладнання на загальну суму 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн, за період квітень 2018 - червень 2020 року, що підтверджується актами передачі-приймання робіт. У той же час, суд врахував, що матеріали справи не містять доказів здійснення розрахунків з відповідачем за спірним договором, позивачем не доведено наявності додаткових податкових зобов'язань, застосованих штрафних санкцій, які підтверджують збитки у розмірі, заявленому у позові, у зв'язку з чим не доведено понесення збитків у зазначеному обсязі, внаслідок чого, за висновком суду, відсутній склад господарського правопорушення, що виключає відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - ТОВ "Краснолиманське" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апелянт посилається на те, що вказане судове рішення ухвалене при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування своєї позиції позивач зазначає наступне:
- господарський суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам та доказам, якими підтверджується, що в порушення умов договору та приписів податкового законодавства відповідач не оформив податкові накладні на суму 952978,40грн та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим позбавив ТОВ "Краснолиманське" права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на вказану суму за операціями з придбання послуг за договором оренди у період з квітня 2018 по червень 2020 року;
- порушення відповідачем встановленого обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, позбавило позивача права на включення суми у розмірі 952978,04грн до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язань, що є прямими збитками позивача;
- в ході розгляду справи судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що на виконання договору оренди № 02\04-5 від 02.04.2018 відповідачем було надано, а позивачем прийнято послуги з оренди обладнання на загальну суму 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн, за період квітень 2018 - червень 2020 року, що підтверджується актами передачі-приймання робіт (послуг);
- за наведених обставин зобов'язання позивача перед відповідачем за договором оренди № 02\04-5 від 02.04.2018 не змінено та не припинено; наявність відповідного зобов'язання спростовує висновки суду першої інстанції про те, що збитки щодо не реєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ не мають реальний характер;
- у зв'язку з викладеним, позивач вважає, що в результаті не реєстрації відповідачем податкових накладних існує об'єктивна неможливість зменшення позивачем суми податкових зобов'язань на суму ПДВ, яка підлягає сплаті позивачем на користь відповідача, що є збитками ТОВ "Краснолиманське";
- крім того, відповідач звертає увагу на те, що положення п. 4.5. договору є диспозитивним - позивач на власний розсуд може обирати спосіб захисту свого порушеного права та інтересу, зокрема, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків;
- висновки суду першої інстанції про необхідність доведення наявності додаткових податкових зобов'язань та їх розміру, на думку скаржника, не пов'язані з предметом спору, оскільки спір у даній справі виник через позбавлення позивача можливості зменшення податкових зобов'язань на суму ПДВ за незареєстрованими відповідачем податковими накладними, а не щодо стягнення збитків через податкові штрафи та додаткові витрати, які виникли через не реєстрацію податкових накладних.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Краснолиманське" на рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; призначено розгляд апеляційної скарги на 11.03.2024 о 10:30 год.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 07.03.2024 ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції без змін. Мотивуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що оскільки відповідно до умов договору позивач (орендар майна) зобов'язаний сплачувати орендодавцеві плату за користування майном щомісячно, з урахуванням суми ПДВ, то збитки щодо не реєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ повинні мати реальний характер, тобто такими, які особа вже зробила, та мають бути підтвердженні відповідними документами, зокрема платіжними дорученнями в підтвердження оплати наданих послуг. Однак, у даному випадку матеріали справи не містять доказів оплати позивачем послуг з оренди обладнання, відповідно до умов договору, доказів наявності додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат в розмірі, заявленому у позові.
Крім того, 07.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" - адвоката Дорофієнка В.В. надійшло клопотання про участь у судових засіданнях по справі №905/1156/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке задоволено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024.
11.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від позивача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник посилається на укладення з адвокатом 07.03.2024 договору на представництво інтересів позивача в суді, та, з метою належного захисту інтересів позивача новим представником, апелянт просить суд перенести слухання справи №905/1156/23 на іншу дату.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №905/1156/23 до 19.03.2024 о 14:15 год.
19.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Краснолиманське", в яких позивач зазначає наступне:
- наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2018 липень 2020 року на загальну суму 5923362,72грн (з яких ПДВ 987227,11грн) підтверджується належне і повне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди; зазначені акти містять посилання на відсутність у сторін будь-яких претензій одна до одної;
- факт здійснення між сторонами розрахунків за договором оренди підтверджується довідкою про виконання договору, яка містить аналогічну інформацію, що й в актах надання послуг, та не спростовується відповідачем;
- відповідач прийняв всі оплати по договору без зауважень та не повертав позивачу грошові кошти у встановленому порядку, не звертався до позивача з будь-якими претензіями, пов'язаними з оплатами по договору та з відповідними позовами; більш того, факт здійснення між сторонами розрахунків за договором підтверджує і сам відповідач у своєму відзиві;
- з урахуванням приписів ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII (у відповідній редакції) у випадку відсутності проведених позивачем оплат відповідач мав право ініціювати розірвання договору оренди, однак таким право не скористався, чим додатково спростовуються доводи відповідача про не здійснення позивачем розрахунків за договором;
- крім того, відповідач вказує, що повне здійснення розрахунків на загальну суму 5923362,71грн, з яких ПДВ - 987227,11грн, підтверджується платіжними інструкціями та банківськими виписками, долученими до цих письмових пояснень.
Також, до письмових пояснень позивач долучив докази, які не подавались ним до суду першої інстанції, а саме (копії): банківської виписки за 28.08.2016 на підтвердження оплати по договору в сумі 861059,45грн; платіжної інструкції №1367 від 07.10.2019 на підтвердження оплати по договору в сумі 2243253,44грн; платіжної інструкції №1368 від 08.10.2019 на підтвердження оплати по договору в сумі 525881,01грн; виписки за 29.05.2020 на підтвердження оплати по договору в сумі 1673667,01грн; виписки за 03.02.2022 на підтвердження оплати по договору в сумі 619501,81грн; довідки про виконання договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018.
Позивач просить апеляційний господарський суд визнати поважними причини неподання цих доказів до суду першої інстанції та прийняти їх до уваги при розгляді справи, оскільки ТОВ "Краснолиманське" мало можливість отримати ці документи лише під час апеляційного провадження. Зокрема, як вказує позивач, ТОВ "Краснолиманське" зареєстровано за адресою: Донецька обл., м. Покровськ, м. Родинське, ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська". Враховуючи активні бойові дії, які відбуваються на цьому напрямку після повномасштабного вторгнення рф та введення воєнного стану з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, позивач фактично позбавлений можливості повноцінно працювати та мати повний доступ до документів.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 19.03.2024 приймала участь представниця позивача (апелянта), яка підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скасувати оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Уповноважений представник відповідача, який приймав участь у судовому засідання 19.03.2024 в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Дослідивши подане позивачем клопотання про долучення додаткових доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
В силу приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Статтею 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до приписів ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 4 ст. 269 ГПК України містить обмеження суду апеляційної інстанції щодо прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду, пов'язуючи таке право суду з обов'язком учасника справи довести винятковість випадку, який має бути підтверджено доказами неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Неможливість подання до суду першої інстанції банківської виписки та платіжних інструкцій на підтвердження факту оплати за договором оренди заявник обґрунтовує тим, що ТОВ "Краснолиманське" фактично позбавлений можливості повноцінно працювати та мати повний доступ до документів.
Колегія суддів відхиляє наведені позивачем доводи, оскільки позивач подавав позовну заяву, до якої долучив інші докази, які стосуються виконання договору, а саме: договір оренди з додатками, акти надання послуг, податкові декларації тощо, а отже мав можливість своєчасно отримати докази, які стосуються предмета спору у цій справі, і надати їх суду першої інстанції.
У поданому клопотанні про долучення нових доказів позивачем не наведено аргументів та не надано жодних доказів на підтвердження того, що саме перешкоджало позивачу отримати зазначені платіжні документи, у тому числі в електронній формі, шляхом звернення з відповідним запитом до банківських установ, які проводили зазначені операції з перерахування коштів.
Суд зазначає, що отримання позивачем цих документів для своєчасного подання до суду першої інстанції безпосередньо не пов'язано з місцезнаходженням підприємства ТОВ "Краснолиманське" та могло бути реалізовано в дистанційному режимі.
З огляду на таке суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про прийняття додаткових доказів, які не були подані суду першої інстанції, з огляду на відсутність вийнятковості і недоведення позивачем належними і допустимими доказами неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежить від нього.
Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх представників позивача (апелянта) та відповідача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.04.2018 між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (орендодавець, відповідач) та ТОВ "Краснолиманське" (орендар, позивач) укладено договір оренди №02/04-5 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти в строкове платне користування майно, визначене у цьому договорі, а також сплачувати орендодавцеві плату за користування названим майном (п. 1.1. договору).
За умовами п.п. 1.2, 1.5, 1.6 договору визначено, що повний перелік майна, що передається за цим договором (надалі іменується "майно"), та визначення його ознак (найменування, тип, номери та інші характеристики) містяться в додатку до цього договору. Передача майна в оренду здійснюється по акту приймання-передачі. Ринкова вартість майна по договору згідно проведеної незалежної оцінки складає 8698302,00 (вісім мільйонів шістсот дев'яносто вісім тисяч триста дві грн) без ПДВ.
Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що розмір орендної плати визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786. Орендар оплачує орендодавцеві плату за користування майном щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця в розмірі, що вказуються у додатках до цього договору.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 6.1 договору). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 (п. 6.2 договору). Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3 договору). Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (п. 6.5 договору). Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п.7.5 договору).
Додатком №1 до договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018 визначено: найменування об'єктів, інвентарний номер, рік випуску, кількість одиниць, вартість майна за результатами незалежної оцінки, які підлягають передачі орендарю.
Розрахунок орендної плати визначено додатком №2 до договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018.
26.02.2020 між ТОВ "Краснолиманське" та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" укладено додаткову угоду до договору №02/04-5 від 02.04.2018, якою сторони доповнили договір пунктами 4.5, 4.6, а саме:
- згідно з п. 4.5 договору, у випадку неправильного оформлення орендодавцем первинних та податкових документів, порушення орендодавцем зобов'язань в частині своєчасного складення податкової накладної, реєстрації її в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, орендодавець зобов'язується компенсувати замовнику всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов'язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов'язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги;
- відповідно до п.4.6 договору, строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист прав за цим договором (строк позовної давності) становить п'ять років.
Судом встановлено, що на виконання умов договору сторонами складено та підписано акти передачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2018 липень 2020 року на загальну суму 5923362,72грн (з яких ПДВ 987227,11грн), а саме: акт №78 від 30.04.2018 на суму 210208,97грн (з яких 35034,83грн ПДВ); акт №99 від 31.05.2018 на суму 217457,56грн (з яких 36242,93грн ПДВ); акт №123 від 30.06.2018 на суму 217457,56грн (з яких 36242,93грн ПДВ); акт №150 від 31.07.2018 на суму 215935,36грн (з яких 35989,23грн ПДВ); акт №181 від 31.08.2018 на суму 215935,36грн (з яких 35989,23грн ПДВ); акт №211 від 30.09.2018 на суму 220038,12грн (з яких 36673,02грн ПДВ); акт №237 від 31.10.2018 на суму 223778,77грн (з яких 37296,46грн ПДВ); акт №267 від 30.11.2018 на суму 226911,68грн (з яких 37818,61грн ПДВ); акт №296 від 31.12.2018 на суму 222919,52грн (з яких 37153,25грн ПДВ) ; акт №20 від 31.01.2019 на суму 204971,10грн (з яких 34161,85грн ПДВ); акт №42 від 28.02.2019 на суму 205686,98грн (з яких 34281,16грн ПДВ); акт №63 від 31.03.2019 на суму 207020,42грн (з яких 34503,40грн ПДВ); акт №99 від 30.04.2019 на суму 208761,24грн (з яких 34793,54грн ПДВ); акт №132 від 31.05.2019 на суму 210070,87грн (з яких 35011,81грн ПДВ); акт №160 від 30.06.2019 на суму 208735,97грн (з яких 34789,33грн ПДВ); акт №186 від 31.07.2019 на суму 207463,40грн (з яких 34577,23грн ПДВ); акт №212 від 31.08.2019 на суму 206841,02грн (з яких 34 473,50грн ПДВ); акт №267 від 30.09.2019 на суму 208288,91грн (з яких 34714,82грн ПДВ); акт №289 від 31.10.2019 на суму 209746,93грн (з яких 34957,82грн ПДВ); акт №332 від 30.11.2019 на суму 209956,68грн (з яких 34992,78грн ПДВ); акт №348 від 31.12.2019 на суму 209536,75грн (з яких 34922,79грн ПДВ); акт №9 від 31.01.2020 на суму 209955,84грн (з яких 34992,64грн ПДВ); акт №28 від 29.02.2020 на суму 209325,97грн (з яких 34887,66грн ПДВ); акт №49 від 31.03.2020 на суму 209221,43грн (з яких 34870,24грн ПДВ); акт №78 від 30.04.2020 на суму 207634,50грн (з яких 34605,75грн ПДВ); акт №89 від 31.05.2020 на суму 207276,90грн (з яких 34546,15грн ПДВ); акт №112 від 30.06.2020 на суму 206732,65грн (з яких 34455,44грн ПДВ); акт №135 від 31.07.2020 на суму 205492,26грн (з яких 34248,71грн ПДВ).
На підтвердження невключення ПДВ до складу податкового кредиту за господарськими операціями з відповідачем внаслідок невидачі останнім податкових накладних з ПДВ, позивачем долучено до матеріалів справи податкові декларації ТОВ "Краснолиманське" за період квітень 2018 - червень 2020 року.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання за договором оренди №02/04-5 від 02.04.2018 щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за операціями надання послуг в розмірі 952978,04грн, що призвело до втрати позивачем права на податковий кредит і зобов'язання відповідача по відшкодуванню завданих цим збитків.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Донецької області 18.12.2023 ухвалено оскаржуване рішення у справі №905/1156/23, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав, зазначених раніше.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з п. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК та ст. 224 ГК України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Як вже зазначалося, спір у цій справі стосується стягнення з відповідача збитків у зв'язку з невиконанням ним зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних на суму 952978,04грн в ЄРПН, що призвело до втрати позивачем права на податковий кредит на вказану суму.
Відносини з приводу справляння податку на додану вартість регламентовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.
Згідно з п.п. "а" та п.п. "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Для виникнення у платника об'єкту оподаткування ПДВ повинен мати місце факт надання послуг, який має виражатись в певних діях виконавця таких послуг та засвідчуватися належним чином оформленими первинними документами.
Отже, відповідач після підписання актів передачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2018 липень 2020 року мав скласти податкові накладні та внести їх в ЄРПН у строки, визначені ПК України. Податкова накладна зареєстрована в ЄРПН є підставою для включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту.
Статті 198 та ст. 201 ПК України встановлюють правила формування податкового кредиту та вимоги до його документального підтвердження.
Пунктами 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до положень п. 201.1 ст. 201 ПК України при здійснення операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний у встановлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю (отримувачу) на його вимогу.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з п. 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абз. 20 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Згідно із вищевказаними положенням податкового законодавства, продавець товарів/послуг зобов'язаний у встановлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Це створює обґрунтоване очікування контрагента щодо виконання цього зобов'язання, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні/розрахунки коригування можуть бути враховані у складі податкового кредиту.
За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що в період з квітня 2018 липень 2020 року відповідач надав, а позивач прийняв послуги з оренди обладнання на загальну суму 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн. Отже, відповідач зобов'язаний був скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні.
Колегія суддів зазначає, що за результатами надання відповідачем послуг за договором щодо оренди позивачем обладнання та оформлення відповідних актів передачі-приймання робіт (надання послуг), у відповідності до вищевказаних положень Податкового кодексу України, відповідач був зобов'язаний скласти та подати на реєстрацію в ЄРПН податкові накладні датою підписання актів передачі-приймання послуг або датою надходження (зарахування коштів) від орендаря, як оплата за обладнання, яке було передано в оренду (у разі здійснення попередньої оплати за оренду).
Проте, як встановлено судом із наданих сторонами доказів, відповідач визначеного Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав.
Доказів на підтвердження складення та реєстрації відповідачем податкових накладних в ЄРПН щодо надання позивачу послуг з оренди обладнання за період квітень 2018 - червень 2020 року на загальну суму 5717870,46грн (з яких ПДВ в сумі 952978,40грн), матеріали справи не містять. Відповідачем зазначені обставини не заперечуються.
Таким чином, в порушення вимог п. 201 1. ст. 201 Податкового Кодексу України ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" за період квітень 2018 - червень 2020 року не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних жодної податкової накладної по наданим послугам у відповідності з первинними документами, якими є акти передачі-приймання робіт (надання послуг).
У свою чергу, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України.
З наведеного вбачається, що такі порушення відповідача позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 952978,40грн чи відшкодування з державного бюджету від'ємного значення з ПДВ у визначені податкові періоди.
Доводи відповідача щодо відсутності вини останнього з огляду на від'ємне значення суми реєстраційного ліміту, що є підставою не реєстрації податкових накладних, господарським судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки фінансові труднощі особи, в обов'язки якої входить реєстрація податкових накладних, не можуть бути тягарем для платника податків, який своєчасно виконує власні зобов'язання та має право на податковий кредит.
Разом з цим, місцевим господарським судом встановлено, що сторони у п. 4.5 договору врегулювали питання компенсації збитків саме за несвоєчасне подання податкових накладних, зазначивши, що орендодавець компенсує всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов'язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов'язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги.
Господарський суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до умов договору позивач, як орендар майна, зобов'язаний сплачувати орендодавцеві плату за користування майном щомісячно, з урахуванням суми ПДВ, то збитки щодо не реєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ повинні мати реальний характер, тобто є такими, які зробила особа, та які мають бути підтвердженні відповідними документами, у даному випадку, зокрема платіжними дорученнями в підтвердження оплати наданих послуг.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано доказів здійснення розрахунків з відповідачем за спірним договором, не доведено наявності додаткових податкових зобов'язань, застосованих штрафних санкцій, які підтверджують збитки у розмірі, заявленому у позові, у зв'язку з чим не доведено понесення збитків в висловленому обсязі, внаслідок чого відсутній склад господарського правопорушення, що виключає відповідальність у вигляді відшкодування збитків.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.
Проаналізувавши правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі за договором оренди №02/04-5 від 02.04.2018, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У відповідності до ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
За умовами п. 4.5 договору, у випадку неправильного оформлення орендодавцем первинних та податкових документів, порушення орендодавцем зобов'язань в частині своєчасного складення податкової накладної, реєстрації її в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, орендодавець зобов'язується компенсувати замовнику всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов'язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов'язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується, що сторони виконали свої зобов'язання за договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018, зокрема ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" (орендодавець) передало в тимчасове платне користування ТОВ "Краснолиманське" (орендар) обладнання у період квітень 2018 - червень 2020 року на загальну суму 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн, що підтверджується підписаними між сторонами підтверджується підписаним з обох сторін та скріпленим печатками актами передачі-приймання робіт (послуг).
Зазначені акти надання послуг є первинним документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для виникнення у відповідача обов'язку скласти податкові накладні та внести їх в ЄРПН у строки, визначені ПК України.
При цьому, податкове законодавство передбачає складання та реєстрацію податкових накладних саме по факту надання послуг, а не проведення їх оплати.
Висновки суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю доказів здійснення розрахунків між сторонами за надані послуги позивачем не доведено факту понесення збитків, колегія суддів вважає помилковими з огляду на положення п.201.7 ст. 201 ПК України, відповідно до якого податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг.
Крім того, ст. 198.1 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Зобов'язання в частині оплати за надані послуги (у даному випадку оренда обладнання) є договірним зобов'язанням і наслідком невиконання такого зобов'язання є наявність підстав для стягнення штрафних санкцій.
У свою чергу, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає з податкового законодавства, яке відносить до податкового кредиту суми податку не лише сплачені, а і нараховані у разі здійснення господарської операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №927/720/18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку і може завдати покупцю збитків.
У цьому зв'язку слід звернути увагу, що покупець може звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, але це не звільняє його від обов'язку оплатити поставлений та прийнятий ним товар у передбачені договором строки.
Обов'язок реєстрації податкової накладної не перебуває в площині господарських правовідносин та не може слугувати підставою господарської відповідальності сторони договору.
Тобто, відсутність реєстрації податкової накладної жодним чином не нівелює обов'язок покупця зі сплати вартості поставленого товару/послуг у повному обсязі та у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов'язку оплатити поставлений товар/послугу у визначений договором строк.
Східний апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не підтверджено понесення збитків на суму 952978,40грн, який мотивовано відсутністю доказів проведення між сторонами розрахунків за договором оренди, оскільки наведена обставина не спростовує самого факту надання послуг з оренди на загальну суму 5717870,46грн (з яких ПДВ в сумі 952978,40грн), що підтверджено первинним документами - підписаними між сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), що, у свою чергу, є підставою виникнення у відповідача податкового зобов'язання з ПДВ за операціями з поставки послуг (оренди обладнання) у розумінні податкового законодавства та виконання обов'язку зі складення згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
До того ж, місцевим господарським судом не було враховано того, що зі змісту наданих сторонами доказів вбачається відсутність будь-яких претензій у відповідача щодо сплати позивачем орендної плати за договором оренди №02/04-5 від 02.04.2018.
Так, за умовами п.п. 3.1., 3.2. договору оренди розмір орендної плати визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786. Орендар сплачує орендодавцеві плату за користування майном щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця в розмірі, що вказуються у Додатках до цього договору.
В матеріалах справи містяться акти передачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 5923362,72грн (з яких ПДВ 987227,11грн), які підписувалися обома сторонами щомісячно у період з квітня 2018 липень 2020 року. У вказаних актах визначено щомісячну вартість робіт (послуг) з оренди разом з сумою ПДВ, що підлягала сплаті позивачем, а також зазначено, що сторони претензій одна до іншої не мають.
Тобто, у період надання послуг відповідач кожного місяця підписував окремий акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та будь-яких претензій чи зауважень з приводу оплати, у тому числі за попередні місяці позивачу не заявляв.
Крім того, розділом 4 договору оренди передбачено відповідальність сторін за порушення умов договору, а саме: у випадку порушення зобов'язань, що виникає з цього договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством (п. 4.1. договору). За прострочення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати за кожний день прострочення (п. 4.2. договору).
Колегія суддів зазначає, що орендні правовідносини між сторонами тривали протягом значного періоду часу (більше 2 років), у той же час, матеріали справи не містять жодного документального підтвердження тих обставин, що відповідач звертався до позивача з будь-якими письмовими претензіями щодо неналежного виконання позивачем умов договору, у тому числі несвоєчасної сплати орендних платежів, а також з вимогами щодо сплати неустойки (пені), передбаченої п. 4.2. договору.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Виходячи з вказаних положень законодавства, у випадку несплати позивачем орендних платежів відповідач мав право в односторонньому порядку розірвати договір оренди у зв'язку із простроченням внесенням позивачем орендних платежів, а також мав право ініціювати відповідний позов у судовому порядку.
Однак, відповідачем таких доказів суду не надано та не підтверджено порушення позивачем порядку оплати орендних платежів за договором.
За оцінкою апеляційного суду, зміст наявних в матеріалах справи актів передачі-приймання робіт (надання послуг), підписаних між сторонами щомісячно у період з квітня 2018 липень 2020 року, свідчить про відсутність у відповідача будь-яких претензій з приводу оплат за договором, і про явне та однозначне волевиявлення останнього на продовження дії договору. Тобто, відповідач як орендодавець, який в силу вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" мав всі підстави для розірвання договору оренди у випадку відсутності оплати чи прострочення орендної плати позивачем, не заявляв жодних заперечень чи претензій проти дії договору у зв'язку із систематичними простроченнями чи несплатою орендних платежів.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2).
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на встановлені обставини у цій справі, колегія суддів вважає, що факт виконання між сторонами договору оренди без будь-яких зауважень з боку орендодавця (відповідача) та факт сплати позивачем орендних платежів на загальну суму 5923362,72грн (з яких ПДВ 987227,11грн) є підтвердженим матеріалами справи та позиціями сторін.
Колегія суддів зазначає, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізму, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 зробила висновок про те, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 01.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Отже, формування у ТОВ "Краснолиманське" податкового кредиту з податку на додану вартість було би можливим, якщо ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" зареєструвало б податкові накладні із господарської операції, та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача, пов'язана з невиконання своїх обов'язків відповідачем.
Як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідач передбаченого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації податкових накладних на загальну суму 5923362,72грн (з яких ПДВ 987227,11грн) не виконав.
З наведеного вбачається, що такі порушення відповідача позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання чи відшкодування від'ємного значення ПДВ з державного бюджету на суму 987227,11грн, тобто позивач поніс збитки у вказаному розмірі.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між допущеним відповідачем порушенням вимог Податкового кодексу України щодо своєчасного складення та реєстрації податкової накладної та відсутністю у позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшити податкове зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Тобто, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Судова колегія також зазначає, що передбачена у п. 4.5. договору оренди можливість утримання орендарем суми неоформлених зобов'язань із ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги є правом позивача, а не його обов'язком. За обставин цієї справи позивач обрав спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків.
Досліджуючи питання щодо відповідальності, передбаченої п. 4.5. договору, колегія суддів зазначає, що його наслідки стосуються саме неправильного оформлення орендодавцем податкових накладних та порушення строків їх реєстрації в ЄРПН, внаслідок чого контролюючий орган може застосувати до орендаря штрафні санкції, тоді як у цій справі таке питання як неправильне оформлення та несвоєчасна реєстрація податкових накладних не стоїть - позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків, завданих відповідачем у зв'язку з невидачею відповідачем податкових накладних взагалі та, в силу вимог Податкового кодексу України, неможливістю видачі на теперішній час податкових накладних. Тобто, у даному випадку позивачу завдано збитки тим, що його право на зменшення податкового зобов'язання чи відшкодування від'ємного значення ПДВ з державного бюджету втрачено взагалі.
Що стосується висновків місцевого суду про необхідність доведення наявності додаткових податкових зобов'язань та їх розміру, то колегія суддів зазначає, що такі обставини не входять до предмету спору у даній справі.
Предметом спору у цій справі є стягнення збитків, завданих порушенням відповідачем порядку реєстрації податкових накладних та неможливістю позивачу скористатись правом на податковий кредит для зменшення своїх податкових зобов'язань або віднесення до від'ємного значення цих сум ПДВ.
Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22 викладено наступний правий висновок, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються Східним апеляційним господарським судом при розгляді цієї справи: факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що податкові накладні за наслідками господарських операцій, здійснених між ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" (орендодавець) та ТОВ "Краснолиманське" (орендар) на підставі договору оренди №02/04-5 від 02.04.2018 на суму 987227,11грн, відповідачем не складалися та не зареєстровані по цей час.
Відповідно до п. 80 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України у чинній редакції, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень'' протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Строк як у 365, так і 1095 календарних днів для можливості включення або коригування суми у відповідному розмірі до податкового кредиту в інші періоди є у даному випадку вичерпаним, що свідчить про втрату позивачем права на податковий кредит.
Таким чином, порушення відповідачем вимог ст. 201 ПК України, позбавило позивача права включити суми ПДВ у розмірі 987227,11грн до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на цю суму або віднести до від'ємного значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.
Тобто, незалежно від наявності чи відсутності в матеріалах справи доказів оплати позивачем послуг за договором оренди, у даному випадку позивач повністю втратив право на податковий кредит, тоді як відповідач не позбавляється права на стягнення з позивача орендної плати за цим договором.
Крім того, як вже зазначалося, на стадії апеляційного провадження позивачем були надані суду банківські виписки та платіжні інструкції, якими підтверджується повна оплата ТОВ "Краснолиманське" орендних платежів за період квітень 2018 - червень 2020 року в загальній сумі 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн. Зазначені докази не були прийняті апеляційним судом, з огляду на ненадання позивачем доказів неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, не може бути залишено поза увагою суду апеляційної інстанції також й ті обставини, що в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач жодним чином не спростував надані позивачем докази оплати за договором оренди та фактично не заперечував проти того, що позивачем повністю оплачено орендні платежі, а лише посилався на відсутність в матеріалах справи відповідних доказів такої оплати.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач, посилаючись на недоведеність з боку позивача та нереальність понесення збитків, фактично ухилився від надання суду інформації про наявність чи відсутність здійснення позивачем оплат за договором оренди.
Зокрема, у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 19.03.2024 на запитання головуючого судді щодо: "оплати чи не проведення оплати позивачем орендних платежів", представник ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" відповів : "що це питання підлягає перевірці".
Пунктом 2 ч. 2 ст. 42 ГПК України визначено обов'язок учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів вважає, що відповідач, на якого процесуальним законом покладено обов'язок доказування обставин, якими він спростовує позовні вимоги, діючи розумно та добросовісно, повинен був розуміти та належним чином підтвердити/спростувати факт оплати чи неоплати позивачем орендних платежів, що є важливим питанням при розгляді цієї справи.
Згідно з наведеними нормами відповідач об'єктивно мав можливість та, добросовісно користуючись процесуальними правами, був зобов'язаний розуміти предмет та підстави заявлених позовних вимог, у тому числі володіти інформацією про надходження від позивача оплати орендних платежів, однак у даному випадку відповідач взагалі не підтвердив та не спростував факт оплати чи неоплати орендної плати позивачем, а лише вказав про те, що таких доказів не надано позивачем.
Враховуючи встановлений апеляційним судом факт невиконання ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість, сплаченого ТОВ "Краснолиманське" як оплату за оренду обладнання за період квітень 2018 - червень 2020 року на загальну суму 5717870,46грн, в тому числі ПДВ в сумі 952978,40грн, що за встановлених обставин даної справи підтверджує доводи позивача з приводу неналежного виконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 952978,04грн
Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову таким, що ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими обставини з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 ГПК України), а позовні вимоги доведеними та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, за наведених у даній постанові підстав.
З огляду на те, що апеляційна підлягає задоволенню, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" на рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Донецької області від 18.12.2023 у справі №905/1156/23 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення 952978,04грн збитків - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (85310, Донецька область, м. Родинське, вул. Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (01054, м. Київ, вул. Хмельницького Богдана, 64, код ЄДРПОУ 32281519) збитки в сумі 952978,04грн.
Стягнути з Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (85310, Донецька область, м. Родинське, вул. Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (01054, м. Київ, вул. Хмельницького Богдана, 64, код ЄДРПОУ 32281519) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14294,67грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 21442,00грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.03.2024.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін