вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2024 р. Справа №910/7972/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Шапрана В.В.
Полякова Б.М.
секретар судового засідання - Луцюк А.В.
представники сторін:
від позивачів: Бєлкін Л.М.
від відповідача: Михалевич М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 (повний текст складено 18.12.2023)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 (повний текст складено 29.12.2023)
у справі №910/7972/23 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом 1) ОСОБА_1
2) ОСОБА_2
3) ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 828 325,46 грн,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") про стягнення 302 924,78 грн, 242 339,82 грн та 283 060,86 грн відповідно, частини чистого прибутку за 2020 рік, з урахуванням нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення норм законодавства, не виконав належним чином зобов'язання з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість: перед ОСОБА_1 у розмірі 302 924,78 грн, з яких: 216 106,22 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 11 346,00 - три проценти річних, 75 472,56 грн - інфляційні втрати; перед ОСОБА_2 у розмірі 242 339,82 грн, з яких: 172 884,98 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 9 076,80 грн - три проценти річних, 60 378,04 грн - інфляційні втрати; перед ОСОБА_3 у розмірі 283 060,86 грн, з яких: 201 935,32 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 10 602,00 - три проценти річних, 70 523,54 грн - інфляційні втрати.
Крім того, до Господарського суду міста Києва надійшла заява представника позивачів про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 36 000,00 грн, з яких: на користь ОСОБА_1 - 13 165,00 грн; на користь ОСОБА_2 - 10 532,00 грн; на користь ОСОБА_3 - 12 303,00 грн.
Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 216 106,22 грн, три проценти річних у розмірі 11 346,00 грн, втрати від інфляції в розмірі 75 472,56 грн, з утриманням установлених законодавством податків та зборів, а також 4 543,88 грн судового збору.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_2 частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 172 884,98 грн, три проценти річних у розмірі 9 076,80 грн, втрати від інфляції в розмірі 60 378,04 грн, з утриманням установлених законодавством податків та зборів, а також 3 635,10 грн судового збору.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_3 частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 201 935,32 грн, три проценти річних у розмірі 10 602,00 грн, втрати від інфляції в розмірі 70 523,54 грн, з утриманням установлених законодавством податків та зборів, а також 4 245,92 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунки частин чистого прибутку за 2020 рік здійснено правильно, база нарахування є обґрунтованою, відповідачем не надано доказів сплати позивачам частин чистого прибутку за 2020 рік, а також не надано будь-яких інших доказів на підтвердження відсутності обов'язку зі сплати заявлених в позові сум коштів, у зв'язку з чим позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими. При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню в заявлених позивачами розмірах.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 частково задоволено заяву представника позивачів ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 7 314,15 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_2 5 851,32 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_3 6 834,53 грн витрат на правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат позивачів на правничу допомогу у даній справі до 20 000,00 грн та розподіл таких витрат на користь позивачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: ОСОБА_1 - 7 314,15 грн; ОСОБА_2 - 5 851,32 грн; ОСОБА_3 - 6 834,53 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Укрнафта" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без повного врахування обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, ПАТ "Укрнафта" зазначає, що посилання як позивачів по справі, так і суду першої інстанції на вимоги статті 21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік", як підстави для виплати частини чистого прибутку від діяльності товариства, не є такими, що ґрунтуються на нормах Конституції України, оскільки норми статті 21 вищенаведеного Закону не тільки не відповідають положенням Закону України "Про акціонерні товариства", як спеціального нормативного акта, а й суперечать та не узгоджуються з положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який є основою для побудови даних правовідносин.
Також, скаржник зауважує, що лише за наслідками розподілу прибутку ПАТ "Укрнафта" та сплати першочергових платежів, якими, зокрема, є податкові зобов'язання, товариство має право прийняти рішення про розподіл чистого прибутку (проте такого рішення не було прийнято) із зазначенням конкретної грошової суми, яка буде спрямована на виплату акціонерам. Проте, зі змісту рішення загальних зборів ПАТ "Укрнафта" від 18.05.2021 не вбачається волевиявлення товариства на розподіл саме чистого прибутку та спрямування частини чистого прибутку для виплати акціонерам або ж для виплати та розподілу дивідендів між акціонерами.
Крім того, відповідач вказує, що право акціонерів на розподіл прибутку не є тотожним праву на отримання дивідендів та тим більше не свідчить та не може свідчити про право акціонерів на отримання частини чистого прибутку безпосередньо.
Також, не погоджуючись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Укрнафта" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до загального розміру не більше 16 000,00 грн.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що оскаржуване додаткове рішення ухвалено місцевим господарським судом без повного врахування обставин справи, а також з порушенням норм процесуального права.
Так, в апеляційній скарзі ПАТ "Укрнафта", зокрема зазначає, що сума витрат на професійну допомогу, яку позивачі визначили до відшкодування за рахунок відповідача була збільшена більше ніж у два рази. Разом із тим, доказів на підтвердження обґрунтованості суттєвого збільшення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивачів до суду не було надано.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024 апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7972/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/7972/23.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.01.2024 апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Поляков Б.М.
22.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7972/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7972/23. Розгляд апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 призначено на 04.03.2024. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 23.02.2024.
06.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7972/23. Об'єднано апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 та апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23. Розгляд апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 призначено на 04.03.2024. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 28.02.2024.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., з 04.03.2024 до 08.03.2024 у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 справу №910/7972/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Поляков Б.М., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 прийнято до провадження апеляційні скарги ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Поляков Б.М.
У судовому засіданні 04.03.2024 оголошено перерву до 18.03.2024.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційні скарги
19.02.2024, через систему "Електронний суд", представником позивачів подано відзив на апеляційні скарги, в якому зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 є законним та обґрунтованим. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023, з урахування дискреційних повноважень суду першої інстанції щодо зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, також не суперечить законодавству. Отже, апеляційні скарги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Так, у своєму відзиві позивач, зокрема зазначає, що твердження відповідача, що право на отримання виплат частин чистого прибутку акціонерам жодним нормативним актом не передбачено, не відповідає дійсності, оскільки таким актом є безпосередньо Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та інші сумісні акти.
Також, позивач зауважує, що відповідач відверто зловживав правом і не здійснив дій спрямованих на забезпечення прав позивачів у досудовому порядку, тим самим втягнувши позивачів у додаткові витрати. Отже, відповідач цілком справедливо повинен понести фінансову відповідальність за невиконання обов'язків емітента по перерахуванню дивідендів та за зловживання правом.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 18.03.2024 з'явились представники сторін.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах, просив скасувати оскаржувані судові рішення суду першої інстанції.
Представник позивачів заперечив проти задоволення апеляційних скарг, просив суд апеляційної інстанції відмовити в їх задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Згідно з пунктами 1.1 і 1.3 статуту відповідача, який розміщений у вільному доступі на його сайті, Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта" у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 №210/93. Рішенням загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип і назву товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на ПАТ "Укрнафта".
Відповідно до пункту 3.1 статуту ПАТ "Укрнафта" акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції, згідно з положеннями цього статуту та вимог чинного законодавства України.
Пунктом 3.2 статуту ПАТ "Укрнафта" передбачено, що кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.
Згідно з пунктом 5.1 статуту, статутний капітал Товариства становить 13 557 127,50 грн.
Статутний капітал поділено на 54 228 510 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок (пункт 5.2 статуту).
За змістом пункту 6.1 статуту ПАТ "Укрнафта" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства.
Пунктом 6.16 статуту ПАТ "Укрнафта" встановлено, що документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або і інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунку в цінних паперах. Виписка з рахунку в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.
Облік прав власності на акції товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України (пункт 6.17 статуту ПАТ "Укрнафта").
Дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способів та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу (пункт 6.18 статуту ПАТ "Укрнафта").
Пунктом 6.20 статуту ПАТ "Укрнафта" передбачено, що для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після прийняття такого рішення наглядовою радою ПАТ "Укрнафта".
ПАТ "Укрнафта" в порядку, встановленому наглядовою радою, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (пункт 6.21 статуту ПАТ "Укрнафта").
Для кожної виплати дивідендів наглядова рада ПАТ "Укрнафта" встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строки їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів (пункт 6.22 статуту ПАТ "Укрнафта").
Відповідно до загальнодоступних джерел власником 27114256 акцій відповідача, що дорівнює 50% плюс 1 акція, є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%).
Таким чином, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.
Як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до виписки про стан рахунку в цінних паперах станом на 01.07.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 є акціонерами ПАТ "Укрнафта".
Згідно з вказаними виписками позивачу-1 належало 3050 шт. акцій, позивачу-2 - 2440 шт. акцій, а позивачу-3 - 2850 шт. акцій.
18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", що підтверджується протоколом №31, який долучено до відповіді на відзив.
За результатами цих загальних зборів, зокрема, питання №13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення яким вирішено, що оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Отже, загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить розподіл прибутку Товариства, вирішили розподілити прибуток Товариства у спосіб, запропонований Наглядовою радою - відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі посилаються на те, що в силу вимог абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у відповідача виник обов'язок перед акціонерами, у тому числі позивачами, сплатити частину чистого прибутку за 2020 рік відповідно до кількості належних їм акцій.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (частина 1 статті 255 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.
Отже, вказаним законом передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.
Таким чином, право вимагати сплати частини чистого прибутку мають акціонери (учасники) господарського товариства, які обліковуються в реєстрі акціонерів (учасників), станом на кінець робочого дня 1 липня.
Як зазначалось вище, 18.05.2021 загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформлених протоколом №31, по питанню №13 порядку денного прийнято рішення: "Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст.21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Пунктом 12 частини 2 статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що загальними зборами ПАТ "Укрнафта" прийнято рішення про розподілення прибутку відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Крім того, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 року та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №640/18646/21 за позовом ПАТ "Укрнафта" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, про визнання протиправною бездіяльності Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо відмови в поверненні надміру сплачених грошових коштів по податку на прибуток підприємств за 2020 рік у розмірі 3 268 749 760,86 грн шляхом їх зарахування в рахунок сплати грошових зобов'язань з частини чистого прибутку за 2020 рік (1 921 167 072,00 грн) та дивідендів за 2018 рік (965 730 186,00 грн), щодо відмови в поверненні (381 852 502,87 грн) на рахунок ПАТ "Укрнафта" в установі банку, відповідачем самостійно визначено заборгованість перед державою у розмірі 1 921 167 072,00 грн.
Отже, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати за одну акцію, складає 70,8545 грн з розрахунку (1 921 167 072,00 грн/27 114 256 акцій, що належить НАК "Нафтогаз України" в статутному капіталі ПАТ "Укрнафта").
З огляду на наведене позивачі, як акціонери ПАТ "Укрнафта", мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій, а саме: ОСОБА_1 у розмірі 216 106,22 грн за 3050 шт. акцій (70,8545 *3050); ОСОБА_2 у розмірі 172 884,98 грн за 2440 шт. акцій (70,8545*2440); ОСОБА_3 у розмірі 201 935,32 грн за 2850 шт. акцій (70,8545*2850).
Доказів виплати вказаним акціонерам відповідача частини чистого прибутку до 01.07.2021 матеріали справи не містять.
Посилання відповідача на те, що питання виплати акціонерам частини чистого прибутку не врегульовано законодавством, не може бути підставою для невиконання вимог Закону та порушення прав позивачів, оскільки, відповідно до частини 11 статті 11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Більше того, порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021, оформленим протоколом №31 та статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Таким чином, порушені корпоративні права позивачів підлягають захисту в порядку статті 14 Європейської Конвенції з прав людини, яка була ратифікована Україною 17.07.1997.
Так, місцевий господарський суд, перевіривши вказані розрахунки, дійшов висновку, що розрахунки здійснено правильно, база нарахування є обґрунтованою, відповідачем не надано доказів сплати позивачам грошових коштів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно, а також не надано будь-яких інших доказів на підтвердження відсутності обов'язку зі сплати заявлених в позові сум коштів, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги у вказаній частині обґрунтованими.
Разом із тим колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.
Чистий прибуток - це частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток може бути розподілений між власниками звичайних акцій як дивіденди або залишитися у розпорядженні фірмою як додаток до нерозподіленого прибутку. Якщо чистий прибуток залишається у розпорядженні фірмою, він використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у виробництво.
Згідно з статтею 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб (далі - податок) є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов'язання; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
За приписами статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування для цього податку для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до статті 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього кодексу.
Згідно зі статтею 168.1.2 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.
Підпунктом 167.5.2 пункту 167.5 статті 167 Податкового кодексу України встановлено ставку податку у розмірі 5% для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування).
Крім того, відповідно до пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (підпункт 1.1).
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (підпункт 1.2).
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункт 1.3).
Оскільки обов'язок утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати акціонеру оподатковуваного доходу, отримуваного як частини чистого прибутку за 2020 рік, покладено Податковим кодексом України на відповідача, як податкового агента за ненарахування, неутримання та/або несплату (не перерахування) якого під час виплати оподатковуваного доходу передбачено застосування податковим органам штрафів визначених статтями 126, 127 Податкового кодексу України, а також нарахування пені за вчинені порушення за кожен календарний день прострочення згідно з правилами установленими статтею 129 Податкового кодексу України, то суд апеляційної інстанції враховуючи зазначене вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність утримання установлених законодавством податків, якими згідно з Податковим кодексом України є податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Водночас, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивачів в повному обсязі із зазначенням в резолютивній частині про утримання установлених законодавством податків та зборів, не звернув увагу на відсутність у виконавців, визначених Законом України "Про виконавче провадження" повноважень, при примусовому виконанні рішення суду на підставі виданого судом наказу, здійснювати часткове виконання судового рішення з відповідним самостійним розрахуванням установлених законодавством податків та зборів та перерахування їх до бюджету. Враховуючи принцип "суд знає закон", суд апеляційної інстанції враховуючи вищенаведені положення Податкового кодексу України вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивачів - акціонерів частини чистого прибутку підлягають задоволенню частково, без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які підлягають утриманню та перерахуванню до бюджету податковим агентом - відповідачем при виплаті оподаткованого доходу.
З урахуванням наведених положень чинного законодавства, колегією суддів встановлено, що розмір частини чистого прибутку за 2020 рік, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який підлягає виплаті: ОСОБА_1 становить 199 897,90 грн (216 106,22 грн - податок на доходи фізичних осіб (5% від оподаткованого доходу) в розмірі 12 966,73 грн - військовий збір (1,5% від об'єкта оподаткування) у розмірі 3 241,59 грн), ОСОБА_2 становить 161 647,46 грн (172 884,98 грн - податок на доходи фізичних осіб (5% від оподаткованого доходу) в розмірі 8 644,25 грн - військовий збір (1,5% від об'єкта оподаткування) у розмірі 2 593,59 грн), а ОСОБА_3 - 188 809,53 грн (201 935,32 грн - податок на доходи фізичних осіб (5% від оподаткованого доходу) в розмірі 10 096,77 - військовий збір (1,5% від об'єкта оподаткування) у розмірі 3 029,02 грн).
Також, позивачем-1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за період з 01.07.2021 до 01.04.2023 у розмірі 11 346,00 грн та втрати від інфляції за період з 01.07.2021 по 01.04.2023 у розмірі 75 472,56 грн.
Позивачем-2 заявлено вимогу про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за період з 01.07.2021 до 01.04.2023 у розмірі 9 076,80 грн та втрати від інфляції за період з 01.07.2021 по 01.04.2023 у розмірі 60 378,04 грн.
Крім того, позивачем-3 заявлено вимогу про стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 01.07.2021 до 01.04.2023 в розмірі 10 602,00 грн та втрат від інфляції за період з 01.07.2021 по 01.04.2023 в розмірі 70 523,54 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зроблено висновок, що стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та трьох процентів річних.
Колегія суддів, перевіривши наданий позивачами розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем невірно включено до періоду нарахування трьох процентів річних та втрат від інфляції 01.07.2021, оскільки обов'язок відповідача щодо виплати коштів можна вважати простроченим саме з 02.07.2021.
Разом із тим, здійснивши власний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягають стягненню:
- 61 888,98 грн інфляційних втрат та 9 020,05 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму частини чистого прибутку за 2020 рік в розмірі 199 897,90 грн (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), на користь ОСОБА_1
- 50 046,53 грн інфляційних втрат та 7 294,06 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму частини чистого прибутку за 2020 рік в розмірі 161 647,46 грн (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), на користь ОСОБА_2
- 58 455,99 грн інфляційних втрат та 8 519,71 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму частини чистого прибутку за 2020 рік в розмірі 188 809,53 грн (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), на користь ОСОБА_3 .
У той час, як у задоволенні решти трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.04.2023 між позивачами (клієнти) та адвокатом Бєлкіним Л.М. укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого клієнти доручили, а адвокат взяв на себе зобов'язання представляти інтереси клієнтів, у т.ч. у всіх судових установах України.
Відповідно до пункту 4.1 цього договору за послуги, що надаються адвокатом у відповідності до умов даного договору, клієнти сплачують гонорар в розмірі 16 000,00 грн, виходячи з розрахунку 4 000,00 грн за одну годину роботи адвоката.
Платежі адвокату розподіляються між клієнтами пропорційно кількості належних їм акцій (пункт 4.3 договору).
У подальшому додатковою угодою від 24.11.2023 сторонами внесено зміни до вартості договору та погоджено таку вартість у розмірі 36 000,00 грн, у зв'язку з необхідністю та підготовки відповіді на відзив.
У зв'язку зі скрутним становищем клієнтів сторони домовились, що за послуги, що надаються адвокатом, відповідно до договору від 27.04.2023 та цією додатковою угодою, клієнти сплачують гонорар відповідно до акта виконаних робіт після отримання клієнтами коштів від відповідача (пункт 2 додаткової угоди).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, об'єднана палата Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
На підтвердження наданих послуг (виконаних робіт) позивачем надано суду акт приймання-передачі наданих послуг з правової (професійної правничої допомоги) від 27.11.2023, у якому сторони договору погодили вартість послуг у розмірі 36 000,00 грн, а саме: за написання позовної заяви - 16 000,00 грн, написання відповіді на відзив на позовну заяву - 16 000,00 грн, а також участь в судових засідання - 4 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, саме суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи був їх розмір обґрунтованим.
Згідно з частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
За змістом частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
Відповідач у суді першої інстанції заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що адвокат Бєлкін Л.М. неодноразово здійснював представництво позивачів у аналогічних за предметом та підставами позову справах до одного й того ж відповідача - ПАТ "Укрнафта" (№910/21173/21, №910/10222/22, №910/6486/23, №910/6647/23, №910/9721/23, №910/8479/23 тощо), а тому адвокату достеменно відома позиція, якою відповідач керується у даного роду справах та яка знаходить своє відображення у відзивах на позовну заяву.
Також відповідач зазначив, що визначаючи в договорі фіксовану суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 гривень, адвокат позивачів очевидно та з точки зору розумної та об'єктивної необхідності мав би закласти в цю суму як мінімум написання позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судовому засіданні.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
У рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (пункт 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Отже, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва суду від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 позов задоволено повністю.
Водночас у позовній заяві позивачі зазначили вказав про понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.
За приписами частини 6 статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
При цьому, місцевий господарський суд встановив, що представник позивачів не довів необізнаність з позицією відповідача у даній справі, оскільки адвокат брав участь у справах №910/21173/21, №910/10222/22, №910/6486/23, №910/6647/23, №910/9721/23, №910/8479/23 та, відповідно, міг передбачити необхідність надання ним відповіді на відзив відповідача.
Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що подання відповіді на відзив є процесуальним правом позивача та може бути реалізовано ним на власний розсуд.
Поряд з цим, місцевий господарський суд погодився з доводами позивачів щодо понесення витрат на правничу допомогу, у зв'язку з участю в судових засіданнях у розмірі 4 000,00 грн, оскільки при поданні позову позивачі не могли достеменно знати ні кількості, ні тривалості судових засідань у даній справі при поданні позову.
Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зменшення розміру витрат позивачів на правничу допомогу у даній справі до 20 000,00 грн та розподіл таких витрати на користь позивачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що постановою Північного господарського суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 задоволено частково та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, у зв'язку з чим судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених, вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову та вищенаведені приписи статті 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача підлягають: на користь ОСОБА_1 - 6 538,66 грн витрат на професійну правничу допомогу, на користь ОСОБА_2 - 5 287,49 грн витрат на професійну правничу допомогу, на користь ОСОБА_3 - 6 175,96 грн витрат на професійну правничу допомогу, розраховані пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта", скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 в частині стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини чистого прибутку за 2020 рік у загальному розмірі 40 571,63 грн, інфляційних втрат в загальному розмірі 35 982,64 грн та трьох процентів річних у загальному розмірі 6 190,98 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ПАТ "Укрнафта" підлягає задоволенню частково, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 підлягає скасуванню в частині стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь позивачів витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 1 997,89 грн. В іншій частині заяву представника позивачів ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Розподіл судових витрат у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини чистого прибутку за 2020 рік у загальному розмірі 40 571,63 грн, інфляційних втрат в загальному розмірі 35 982,64 грн та трьох процентів річних у загальному розмірі 6 190,98 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/7972/23 викласти у наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 199 897 (сто дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн 90 коп, три проценти річних в розмірі 9 020 (дев'ять тисяч двадцять) грн 05 коп, втрати від інфляції в розмірі 61 888 (шістдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) грн 98 коп, а також 4 062 (чотири тисячі шістдесят дві) грн 10 коп судового збору. В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 161 647 (сто шістдесят одна тисяча шістсот сорок сім) грн 46 коп, три проценти річних в розмірі 7 294 (сім тисяч двісті дев'яносто чотири) грн 06 коп, втрати від інфляції в розмірі 50 046 (п'ятдесят тисяч сорок шість) грн 53 коп, а також 3 284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) грн 82 коп судового збору. В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) частину чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 188 809 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот дев'ять) грн 53 коп, три проценти річних в розмірі 8 519 (вісім тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн 71 коп, втрати від інфляції в розмірі 58 455 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн 99 коп, а також 3 836 (три тисячі вісімсот тридцять шість) грн 78 коп судового збору. В решті позовних вимог відмовити.".
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 722 (сімсот двадцять дві) грн 65 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 525 (п'ятсот двадцять п'ять) грн 46 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 613 (шістсот тринадцять) грн 70 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 1 997,89 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення.
8. Резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у справі №910/7972/23 викласти у наступній редакції:
"Заяву представника позивачів ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 6 538 (шість тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 66 коп витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 5 287 (п'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн 49 коп витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 6 175 (шість тисяч сто сімдесят п'ять) грн 96 коп витрат на правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.".
9. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
10. Матеріали справи №910/7972/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.04.2024 після виходу суддів Сітайло Л.Г., Шапрана В.В. з відпустки.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді В.В. Шапран
Б.М. Поляков