вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2024 р. Справа№ 927/1125/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.
учасники справи:
від прокуратури: Синюк І.А.
від позивача 1: не з'явився
від позивача 2: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: Помаз В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023
у справі №927/1125/23 (суддя Шморгун В.В.)
за позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,
позивача-1: Міністерства освіти і науки України,
позивача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
до 1. Фізичної особи підприємця Приходько Людмили Вікторівни,
до 2. Прилуцького технічного фахового коледжу,
про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути нежитлове приміщення,
Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернувся до суду з позовом до Фізичної особи підприємця Приходько Людмили Вікторівни, у якому прокурор просить суд:
- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.02.2015 №12-15 (нова редакція) від 06.05.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Приходько Людмилою Вікторівною;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Приходько Людмилу Вікторівну повернути Прилуцькому технічному фаховому коледжу за актом повернення з оренди орендованого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованого за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, Чернігівська область.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/1125/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.02.2015 №12-15 (нова редакція) від 06.05.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичною особою-підприємцем Приходько Людмилою Вікторівною та Прилуцьким агротехнічним коледжем. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Приходько Людмилу Вікторівну повернути Прилуцькому технічному фаховому коледжу (код ЄДРПОУ 00729149, вул. Київська, 178, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) за актом повернення з оренди орендованого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованого за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, Чернігівська область. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Приходько Людмили Вікторівни на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1789,34 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1789,33 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Прилуцького технічного фахового коледжу (код ЄДРПОУ 00729149, вул. Київська, 178, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1789,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення обґрунтовано тим, що місцевий господарський суд дійшов висновку про укладення оспорюваного договору оренди з порушенням вимог закону, а і відтак і про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, суд дійшов висновку, що відповідач-1 немає правомірних підстав для користування спірним приміщенням, а відтак повинен його звільнити.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях подало апеляційну скаргу, в якій просило прийняти апеляційну скаргу Регіонального відділення до розгляду; зупинити апеляційне провадження у справі № 927/1125/23 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 917/1173/22; скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 року по справі № 927/1125/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерство освіти і науки України, позивача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до відповідача 1 ФОП Приходько Людмили Вікторівни, відповідача-2: Прилуцького технічного фахового коледжу відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована зокрема наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. За твердженням апелянта згідно позовних вимог прокурора повинен бути визнаний недійсним безпосередньо договір оренди № 12-15 від 02.02.2015, а не його остання редакція (зміни) від 06.05.2021 (за результатами проведення аукціону на продовження терміну дії договору оренди).
Міністерство освіти і науки України у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд відмовити у її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі № 927/1125/23, розгляд апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі № 927/1125/23 призначено на 17.01.2024.
У зв'язку з перебуванням 17.01.2024 судді Буравльова С.І. у відпустці, який входить до складу колегії суддів, судове засідання призначене на 17.01.2024 об 11-20 не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 було призначене до розгляду справу №927/1125/23 на 29.01.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 оголошено перерву у справі №927/1125/23 на 28.02.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 розгляд справи призначено на 18.03.2024.
Разом із апеляційною скаргою апелянтом було подане клопотання про зупинення провадження у справі № 927/1125/23 до закінчення перегляд ОП КГС ВС справи №917/1173/22.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, а отже для задоволення заяви апелянта. При цьому судом враховується наступне.
Згідно з пунктом 5 частини першої ст. 227 ГПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Нормами пункту 4 частини першої статті 229 ГПК установлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, установленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК) (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №904/4393/21).
За змістом пункту 5 частини першої ст. 227 ГПК обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи варто розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
У разі зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої ст. 227 ГПК за вимогами статей 238 та 282 цього Кодексу у мотивувальній частині судового рішення повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків суду при ухваленні такого судового рішення (подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у cправі №908/2287/17 та постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №904/4233/18).
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з'ясовувати: 1) як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (подібний правовий висновок викладено у постановах від 25.02.2019 у справі №910/15364/17, від 15.03.2019 у справі №910/17243/17, від 27.03.2019 у справі №910/15707/17, від 04.08.2021 у справі №903/636/20).
Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 10.06.2019 у справі №914/1983/17 та від 16.01.2020 у справі №908/1188/19).
Таким чином, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у даній справі апелянт стверджує про те, що під час підготовки апеляційної скарги Регіональним відділенням з'ясовано, що на розгляді об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 09.08.2023 передано справу № 917/1173/22 за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) до Фізичної особи-підприємця Косика О. О. та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про визнання недійсним договору від 08.01.2014 № 2/14-Н оренди державного нерухомого майна та що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава та зобов'язання ФОП Косика О. О. звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації це майно шляхом підписання акта приймання передачі.
Зазначена ухвала обґрунтована необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 про те, що договір, який укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у подібних справах підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України. На думку колегії суддів яка вважала необхідним відступити від вказаного висновку, подібний правочин є нікчемним як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном у силу приписів статті 228 цього ж Кодексу. Тому такий договір не може бути визнаний недійсним, натомість вимога про повернення майна, яке використовується всупереч закону має самостійний, а не похідний характер.
Ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2023 справу № 917/1173/22 прийнято до розгляду. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Колегія суддів вважає твердження апелянта про неможливість розгляду справи № 927/1125/23 є безпідставними та мають на меті необґрунтоване затягування судового розгляду даної справи, що є неприпустимим.
Колегія суддів наголошує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про зупинення провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом установлено, що 02.02.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (далі Орендодавець) і ФОП Приходько Людмилою Вікторівною (далі - Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, № 12-15 (далі Договір від 02.02.2015), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180 (а.с. 55-57).
Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 02.02.2015 до 31.01.2018 (п. 10.1 Договору від 02.02.2015).
Вказане нежитлове приміщення було передано в оренду відповідачу на підставі акта приймання-передачі від 02.02.2015 (а. с. 54).
26.02.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області і ФОП Приходько Людмилою Вікторівною укладено договір про внесення змін до Договору від 02.02.2015, у якому сторони домовились вважати продовженим договір оренди терміном на 2 роки 264 дні: з 01.02.2018 до 30.01.2021 включно (а.с. 58).
14.09.2020 ФОП Приходько Л. В. звернулась із заявою про продовження терміну дії Договору від 02.02.2015, про що зазначено у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі РВ Фонду держмайна) від 17.05.2023 №51-04.03-859.
Листом від 29.09.2020 №396 Прилуцький агротехнічний коледж звернувся до Міністерства освіти і науки України та просив надати дозвіл на продовження договору оренди ФОП Приходько Л. В. на запропонований орендарем термін 2 роки 364 дні або укладення договору з новим орендарем через аукціон та рішення про включення до переліку першого типу на продовження договору оренди на аукціоні (а.с. 71).
Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол №17 від 20.10.2020), надало дозвіл №1/11-7704 від 30.10.2020 на продовження терміну дії Договору від 02.02.2015 за умови врахування істотних умов договору оренди та забезпечення гігієнічних та протипожежних норм, з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів терміном до 3-х років (а.с. 63).
Прилуцький агротехнічний коледж повідомив РВ Фонду держмайна про прийняття рішення щодо надання згоди на продовження договору оренди спірного приміщення терміном на 5 років через за аукціон за цільовим призначенням здійснення торгівлі непродовольчими товарами (довідка №25 від 18.01.2021, а.с. 74).
У листі №26 від 18.01.2021 Прилуцький агротехнічний коледж повідомив РВ Фонду держмайна про те, що спірне приміщення не використовується більше трьох років у діяльності закладу та не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в ньому, тому об'єкт оренди може використовуватись для здійснення торгівлі непродовольчими товарами терміном на 5 років (а.с. 72).
У листі №28 від 18.01.2021 (а.с. 73) Прилуцький агротехнічний коледж надав РВ Фонду держмайна обмеження щодо спірного приміщення при укладанні договору оренду на Аукціоні:
1. Офісні приміщення, коворкінги. Об'єкти поштового зв'язку та розміщення суб'єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.
2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.
3. Заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об'єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.
4. Склади. Камери схову, архіви.
5. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе.
17.03.2021 в ЕТС «Прозорро.Продажі» орендодавцем - Регіональним відділенням розміщено оголошення про продовження договору оренди спірного приміщення строком на 5 років з переліком обмежень щодо його цільового використання, який відповідає вказаному у наказі Регіонального відділення від 03.03.2021 №13/158 про оголошення аукціону та у листі відповідача-2 №28 від 18.01.2021.
14.04.2021 відбувся аукціон з продажу права продовження договору оренди спірного нежитлового приміщення площею 30,7 кв. м, за результати якого переможцем визнано ФОП Приходько Л. В. (протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-03-17-000128-1 від 14.04.2021, а.с. 46).
06.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), Прилуцьким агротехнічним коледжем (далі - Балансоутримувач) і ФОП Приходько Людмилою Вікторівною (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 02.02.2015 № 12-15 (нова редакція) (далі Договір від 06.05.2021), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180 (а.с. 47-53).
У п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком цільових призначень:
7.1.1. Офісні приміщення, коворкінги. Об'єкти поштового зв'язку та розміщення суб'єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.
7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.
7.1.3. Заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об'єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.
7.1.4. Склади. Камери схову, архіви.
7.1.5. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе.
Згідно з п. 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписаний між сторонами 02.02.2015.
За умовами п. 9.1, 16 розділу І, п. 3.3 розділу ІІ Договору оренди місячна орендна плата становить 2400,00 грн без ПДВ. Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50/50%.
Пунктами 4.1, 4.2 розділу ІІ Договору оренди визначено, що у разі припинення договору Орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або витрати орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту його отримання від Балансоутримувача.
Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений строком на 5 років з дати його підписання сторонами. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 21.08.2021 №939 затверджено статут Прилуцького технічного фахового коледжу у новій редакції, у п. 1.4 якого зазначено, що згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2020 №82 Прилуцький агротехнічний коледж перейменовано у Прилуцький технічний фаховий коледж.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності ФОП Прихолько Л. В. є: 46.18 діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (основний); 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 96.09 надання інших індивідуальних комерційних послуг, н.в.і.у.; 52.10 складське господарство; 53.20 інша поштова та кур'єрська діяльність; 73.11 рекламні агентства; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
У позовній заяві прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем-1 для здійснення торгівлі непродовольчими товарами розміщення магазину з продажу одягу та косметики «Avon», що також підтверджується роздруківкою витягу із порталу «Прозорро.Продажі» щодо спірного аукціону.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України установлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави у даній справі полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою КМУ від 16.10.2014 №630 (далі Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п. 89 п. 4 Положення).
Згідно з п. 1.16 Статуту Прилуцького технічного фахового коледжу коледж є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.
З матеріалів справи убачається, що прокурор звертався до Міністерства освіти і науки з листом від 05.05.2023 №54-75-3170ВИХ-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем та відповідачами спірного договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.
Тобто прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 06.06.2023 №1/8051-23 Міністерство повідомило, що ним було надано дозвіл щодо продовження Договору від 02.02.2015 з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів; у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача-1 як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктом управління об'єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.
Пунктом 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).
Відповідно до п. 1, 3, 4.5 положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України від 12.08.2019 №810, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.
З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об'єктами державної власності.
З матеріалів справи убачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом від 05.05.2023 №54-75-3169ВИХ-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем та відповідачами спірного договору оренди, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, насамперед звернення з позовом до суду про визнання спірного договору недійсним та повернення нежитлового приміщення балансоутримувачу.
Регіональне відділення у листі від 17.05.2023 №51-04.03-859 повідомило прокурора, що оспорюваний договір укладений з дотриманням порядку, передбаченим чинним законодавством, а тому підстави для звернення до суду про визнання цього договору недійсним відсутні.
У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.
Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведення прокурором факту бездіяльності Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:
прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС;
прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків;
опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.
За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п'ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень:
рішення про намір передачі майна в оренду;
рішення про відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
У разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень:
рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління;
рішення про відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
Про прийняте рішення балансоутримувач повідомляє заявника та орендодавця протягом трьох робочих днів з дати його прийняття.
У разі включення об'єкта до відповідного Переліку за заявою іншої особи, яка подана раніше, балансоутримувач інформує заявника та орендодавця про таке включення.
Після прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду або отримання від уповноваженого органу управління рішення про доцільність передачі майна в оренду балансоутримувач здійснює такі дії:
вносить інформацію про потенційний об'єкт оренди до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та включає об'єкт до одного з Переліків, якщо відповідно до цього Закону балансоутримувач може виступати орендодавцем відповідного майна і якщо включення об'єкта до Переліку відповідного типу не потребує прийняття рішення іншим органом;
надсилає інформацію про потенційний об'єкт оренди орендодавцю для її внесення до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та звертається до орендодавця із клопотанням про включення потенційного об'єкта оренди до одного з Переліків згідно з Порядком передачі майна в оренду.
Орендодавець розглядає клопотання балансоутримувача, подане відповідно до частини четвертої цієї статті, та протягом 10 робочих днів з дати отримання клопотання приймає одне з таких рішень:
рішення про включення об'єкта до Переліку відповідного типу;
рішення про відмову у включенні об'єкта до Переліку відповідного типу з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
У випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, орендодавець звертається до уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, із клопотанням про включення об'єкта до Переліку, якщо включення об'єкта до Переліку відповідного типу потребує прийняття відповідного рішення, і передає його на розгляд такого органу. Такі дії не здійснюються орендодавцем у випадку, якщо особи орендодавця та уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, є однією особою.
Про прийняте рішення орендодавець повідомляє балансоутримувача та заявника протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення.
За змістом ст. 11, 12, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оголошення про передачу майна в оренду орендодавець оприлюднює в ЕТС. Об'єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об'єкта згідно із статтею 18 цього Закону. У разі якщо об'єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, протягом п'яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення повторного аукціону із зниженням стартової орендної плати на 50 відсотків. За результатами проведення аукціону укладається договір оренди майна.
Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України «Про вищу освіту»).
Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Балансоутримувач (відповідач-2) звернувся до Міністерства освіти і науки України, до сфери управління якого належить Балансоутримувач, з клопотанням про надання дозволу щодо продовження договору оренди спірного нежитлового приміщення. Міністерство освіти і науки України, у свою чергу, надало дозвіл на продовження договору оренди спірного нежитлового приміщення з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів строком до трьох років. За результатами проведення аукціону на право продовження договору оренди спірного нежитлового приміщення між позивачем-2 та відповідачами був укладений спірний договір оренди.
Згідно з ч. 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Таким чином, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21.
Відповідно п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі Порядок №483), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди як майно закладів освіти.
Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Згідно з п. 54 Порядку №483 додаткові умови оренди майна розробляються орендодавцем на підставі пропозицій балансоутримувача, уповноваженого органу управління або з власної ініціативи орендодавця.
Можуть бути визначені такі додаткові умови оренди майна: обмеження щодо використання майна для розміщення об'єктів, перелік яких визначений в додатку 3 у кількості не більш як п'ять груп з відповідного переліку.
За змістом підпунктів 2, 5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.
Передане в оренду нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, Чернігівська область, є приміщеннями чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, що призначений для проживання студентів на період навчання.
Міністерство освіти і науки надало дозвіл на продовження договору оренди спірного приміщення з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів, тобто з конкретно визначеним цільовим призначенням.
Разом з тим, за змістом пунктів 7.1.2, 7.1.3 Розділу І спірного договору спірне майно заборонено використовувати з метою розміщення торговельних об'єктів, які як здійснюють продаж товарів підакцизної групи, так і не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, тобто торгівельних об'єктів, які здійснюють продаж будь-яких товарів.
Однак всупереч установленої заборони відповідач-1 використовує спірне приміщення для розміщення магазину з продажу одягу та косметики «Avon», тобто з метою, що не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки така продукція не може вважатись вкрай необхідною та направленою безпосередньо для забезпечення навчального процесу студентів.
За змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об'єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17; в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при укладенні спірного договору порушено норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки спірне приміщення використовується за цільовим призначенням, яке заборонене Договором від 06.05.2021, та не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Крім того, як у оголошенні про проведення аукціону, так і у Договорі від 06.05.2021 строк оренди не відповідає строку, на який було надано погодження Міністерством.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про укладення оспорюваного договору оренди з порушенням вимог закону, а і відтак і про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17).
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Прокурор звернувся до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення, тобто фактично просить усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, суд доходить висновку, що відповідач-1 немає правомірних підстав для користування спірним приміщенням, а відтак повинен його звільнити.
За указаних обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача-1 звільнити спірні приміщення також підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/1125/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/1125/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/1125/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/1125/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 02.04.2024.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран