вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2024 р. Справа №910/16330/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023
у справі №910/16330/23 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"
про стягнення заборгованості у розмірі 55 284,68 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - Підприємство) заборгованості у розмірі 55 284,68 грн, з яких: 43 561,64 грн - заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, 1 888,58 грн - три проценти річних, 9 834,46 грн - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором про співпрацю виконавцю послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності від 01.06.2015 №31, в частині оплати послуг з централізованого опалення. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 9 834,46 грн інфляційних втрат та 1 888,58 грн трьох процентів річних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23 позов задоволено.
Стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість у розмірі 43 561,64 грн, три проценти річних у розмірі 1 888,58 грн, інфляційні у розмірі 9 834,46 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, в порушення приписів Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не здійснив сплату заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в повному обсязі, а тому позовні вимоги щодо стягнення 43 561,64 грн суми основної заборгованості є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Підприємство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, в порушення частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не повністю з'ясував обставини справи, що мають значення до справи, а висновки, що викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.
Скаржник, зокрема зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг з централізованого опалення та направлення на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з централізованого опалення у нежитловому приміщенні, загальною площею 93,10 м2, в будинку АДРЕСА_1 , з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги є тотожними за своїм змістом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 апеляційну скаргу Підприємства у справі №910/16330/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16330/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16330/23.
18.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16330/23.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, у зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 справу №910/16330/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/16330/23. Розгляд апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечення до 12.02.2024.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач, у порядку статті 263 ГПК України, скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Так у відзиві позивач зазначає, що він не має доводити факт надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання безпосередньо до нежитлового приміщення споживача, оскільки надає послуги з постачання теплової енергії не окремо до кожного приміщення чи квартири, а в цілому до будинку і це є загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування.
Також позивач зазначає, що будь-якого доказу, зокрема, акта про відключення будинку чи нежитлових приміщень відповідача від мережі централізованого опалення чи гарячого водопостачання відповідачем до матеріалів справи не надано, а тому останній має відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг.
Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав. На переконання Товариства, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
Стосовно наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У силу статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Так, з аналізу наведених вище норм вбачається, що суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об'єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції.
Разом з тим, подаючи одночасно з апеляційною скаргою додаткові докази, скаржником взагалі не заявлено клопотання про прийняття їх до розгляду судом апеляційної інстанції з обґрунтуванням об'єктивності та поважності причин, які унеможливили їх подання до суду першої інстанції.
Відсутність вказаного клопотання сторони сама по собі виключає можливість вирішення питання та прийняття судом апеляційної інстанції до розгляду додаткових доказів, у порядку статті 269 ГПК України.
Враховуючи викладене та виходячи з положень статей 80, 269 ГПК України, у колегії суддів відсутні підстави приймати до розгляду подані відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Згідно з положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 №1198-VII виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Товариство є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 Підприємство є балансоутримувачем будинку №14 по проспекту Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна) в місті Києві.
01.06.2015 між Товариством (виконавець) та Підприємством (балансоутримувач) укладено договір №31 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності. За умовами договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньобудинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі при наданні виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг в будинках, відповідно до додатку №1 до договору.
Згідно з пунктом 2.1.8 договору виконавець послуг має право отримувати від балансоутримувача інформацію, яка впливає на визначення обсягів та вартості наданих у розрахунковому періоді послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, у тому числі про зміну орендарів нежитлових приміщень.
Пунктами 2.4.22, 2.4.23 передбачено, що балансоутримувач зобов'язаний: у місячний термін повідомляти виконавця послуг про розірвання договору оренди з орендарем; укласти з виконавцем послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктами господарювання на нежитлові приміщення житлового фонду, що є їх власністю (в тому числі на тимчасово вільні приміщення будинку комунальної форми власності).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що за період березень 2020 року - квітень 2023 року відповідач неналежним чином виконав свої обов'язки по оплаті наданих послуг з централізованого опалення, у зв'язку з чим за ним утворились заборгованість перед позивачем у розмірі 43 561,64 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем його зобов'язань, позивач просив стягнути з Підприємства 9 834,46 інфляційних втрат та 1 888,58 грн трьох процентів річних.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджував, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження надання послуг з централізованого опалення та направлення рахунків на адресу Підприємства.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За приписами статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - це суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 №1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії.
Пунктом 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
За умовами пунктів 4, 14 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №2189-VIII) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За змістом пунктів 5, 13 частини 1 статті 1 Закону №2189-VIII житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 2 статті 6 Закону №2189-VIII виконавцями комунальних послуг є, зокрема послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
У пункті 1 частини 1 статті 7 Закону №2189-VIII передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно з законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За приписами частин 1, 2 статті 12 Закону №2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Аналогічна норма містилась в пункті 1 частини 3 статті 20 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 "Про житлово-комунальні послуги", який втратив чинність на підставі Закону №2189-VIII.
Пунктом 2 частини 2 статті 8 Закону №2189-VIII встановлено, що виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати з споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2015 між Товариством та Підприємством (балансоутримувач) укладено договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності №31.
Відповідно до пункту 1.1 договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньобудинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі при наданні виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг, в будинках відповідно до додатку №1 до договору.
Пунктом 2.4.23 договору встановлено, що балансоутримувач зобов'язаний укласти з виконавцем послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання на нежитлові приміщення житлового фонду, що є їх власністю (в тому числі на тимчасово вільні приміщення будинку комунальної форми власності).
Крім того, Товариством розміщено у газеті "Хрещатик" (№103(4503) від 23.07.2014) повідомлення з пропозицією про укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації позивача із зазначенням відповідної адреси.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, всупереч умовам договору про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності №31 від 01.06.2015 між сторонами не укладено відповідний договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у спірний період.
Разом із тим, факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі №910/7968/19, від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.
Так, позивач у період з березня 2020 року до квітня 2023 року надав відповідачу за адресою: м. Київ, пр. Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна), 14 (нежитлове приміщення 93,10 кв.м) послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що підтверджується наявними в матеріалах справи, зокрема, копіями відомостей показників будинкового засобу обліку спожитих послуг теплової енергії споживача - 420268 (звіти про добові параметри теплопостачання), нарядами про підключення та відключення централізованого опалення у вказаному будинку, актом постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача, актами про готовність вузла комерційного обліку споживача за 2021-2023 роки.
У той же час, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи звітах обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Крім того, пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. А тому, факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії у визначеному обсязі є доведеним позивачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
За змістом пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 №1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, пр. Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна), 14, а тому відповідач за умови споживання теплової енергії, має відшкодувати її вартість.
Нарахування позивачем наведеної суми боргу здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за показниками приладу обліку теплової енергії та тарифів на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.
Також суд місцевий господарський суд відзначив, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Отже, визначений обсяг спожитої теплової енергії у будинку за адресою: місто Київ, пр. Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна), 14 включає також обсяги теплової енергії на опалення нежитлового приміщення площею 93,10 кв.м.
Таким чином, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Згідно з пунктом 7 договору плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями, згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів, в розумінні статей 76-79, 91 ГПК України, на підтвердження факту передачі в оренду й користування нежитловим приміщенням, площею 93,10 кв.м, за адресою: місто Київ, пр. Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна), 14, іншим суб'єктом господарювання, а тому обов'язок по оплаті за надані послуги з централізованого опалення покладається на відповідача, з чим також погоджується судова колегія.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За приписами частини 1 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Отже, заборгованість Підприємства перед Товариством за надані послуги з централізованого опалення до нежитлового приміщення, площею 93,10 кв.м, за адресою: місто Київ, пр. Леоніда Каденюка (Юрія Гагаріна), 14, за період березень 2020 року - квітень 2023 року становить 43 561,64 грн, що також підтверджується детальним розрахунком заборгованості відповідача.
Крім того, місцевим господарським судом правомірно відхилені заперечення відповідача щодо ненаправлення рахунків на його адресу, оскільки за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою, в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора, в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №910/9472/17, від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 09.07.2020 у справі №922/1831/15.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем Товариству заборгованості за надані послуги з централізованого опалення за період з березня 2020 року до квітня 2023 року в розмірі 43 561,64 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що відповідач, в порушення вищезазначених норм ЦК України, не здійснив сплату заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 43 561,64 грн суми основної заборгованості є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення 9 834,46 грн інфляційних втрат та 1 888,58 грн трьох процентів річних за період з 01.05.2020 до 22.08.2023.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 888,58 грн трьох процентів річних та 9 834,46 грн інфляційних втрат.
Заперечень щодо невірності розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять.
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства до Підприємства про стягнення заборгованості у розмірі 55 284,68 грн підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі №910/16330/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва".
4. Матеріали справи №910/16330/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран