Справа № 522/3224/22
Провадження №2/523/3301/24
"29" лютого 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Миколаївської обласної прокуратури Карпової Єлизавети Юріївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Позиція позивача.
11.02.2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва, якою просить:
- стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в загальному розмірі 30 000 000 (тридцять мільйонів) гривень 00 копійок.
В обгрунтування позовних вимог, зазначив що 27.05.2015 року слідчим відділом Управлінням СБ України в Миколаївській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015150000000071 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, а саме за фактом здійснення незаконної діяльності (розповсюдження агітаційних матеріалів, публічних закликів, виступів у ЗМІ, тощо), спрямованої на реалізацію антиукраїнського проекту під назвою «Народна рада Миколаєва», основним завданням якого є створення за посередництвом громадсько-політичних організацій Російської Федерації дієвого важеля впливу на внутрішньополітичні процеси України, за допомогою якого пропагуватимуться та розповсюджуватимуться ідеї федералізації України з подальшим від'єднанням від неї окремих територій України, зокрема Миколаївщини та їх входження до складу Російської Федерації, яку проводять мешканці м. Миколаєва ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (псевдонім Довлатов) на території Миколаївської області.
Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснювалося прокуратурою Миколаївської області (наразі - Миколаївська обласна прокуратура) в особі прокурора відділу означеної прокуратури Козирева І.В., що підтверджується письмовим повідомлення про підозру, врученим 08 червня 2015 року ОСОБА_2 по кримінальному провадженню № 22015150000000071.
В ході вищевказаного кримінального провадження 07 червня 2015 року, в період часу з 13:00 год. до 16:50 год, співробітниками УСБУ в Миколаївській області за місцем його мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук, під час якого в шафі, співробітниками УСБУ в Миколаївській області знайдена ручна оборонна осколкова граната Ф-1, яку вилучено за результатами проведеного обшуку, разом з іншим його майном, зокрема: аркуш паперу білого кольору, на якому маються виконані рукописним способом написи, які починаються зі слів: «БМП. 0/66/7332578» та закінчуються словами: « ОСОБА_4 »; аркуш паперу білого кольору, на якому маються виконані рукописним способом написи, які починаються зі слів: «Мы пытаемся рассуждать на тему...» та закінчуються словами: « ОСОБА_5 , ОСОБА_6 »; пластикова банківська картка № НОМЕР_1 «ПриватБанк»; пластикова банківська картка № НОМЕР_2 «ПриватБанк»; паперовий конверт від картки для виплат від «ПриватБанку»; мобільний телефон чорного та сірого кольорів «Fly», модель IQ 4413, ІМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» та карткою пам'яті об'ємом 4gb; мобільний телефон чорного кольору «Nokia 107», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з сім-карткою мобільного оператора «Life»; диктофон чорного кольору «Н1», s/n: НОМЕР_7 , у якому міститься картка пам'яті об'ємом 16 gb; диктофон чорного кольору «Sony», s/n: НОМЕР_8 ; ноутбук марки «emachines», s/n: НОМЕР_9 , ноутбук марки «Samsung» s/n: НОМЕР_10 .
Відповідно до вказаного протоколу, обшук проводився на підставі ухвали слідчого Центрального районного суду м. Миколаєва.
Після проведення обшуку, 07.06.2015 року о 16:50 год. співробітниками УСБУ в Миколаївській області, в порядку ст. 208 КПК України його було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Однак, вказаний протокол затримання слідчий почав складати лише о 22 год. 40 хв., тобто майже через шість годин після фактичного його затримання. Поряд з цим, відповідно до вказаного протоколу затримання від 07.06.2015 року, про його затримання за підозрою у вчиненні злочину Миколаївський обласний центр надання вторинної безоплатної правової допомоги було повідомлено також через шість годин після його фактичного затримання, о 22:40 год., що є грубим порушенням права на захист, так як особа була затримана та перебувала в приміщенні правоохоронних органу більше шести годин без захисника.
Під час допиту, який проходив у підвальному приміщенні УСБУ в Миколаївській області, співробітник УСБУ по відношення до нього почали здійснювати тортури, а саме задля змушення його дати покази проти себе, невстановлена особа дістала пістолет та вистрелила поверх його голови, після чого з нього зірвали футболку, та почали опаляти плечі чимось розпеченим, стягнули кросівки і почали палити ноги, змушували визнати себе винним катуючи (імітували похорони, катували, душили) погрожуючи вбивством, розстрілюючи холостими патронами. Після відмови у визнанні себе винним, його було згвалтовано в неприродній спосіб, що підтверджується медичною документацією.
Надалі, на підставі рапорту слідчого СВ УСБУ в Миколаївській області ОСОБА_7 від 07.06.2015 року щодо виявлення під час проведення обшуку, ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але коли і за яким номером, йому не було невідомо.
08.06.2015 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та вручене письмове повідомлення про підозру.
В той же день, в період часу з 17:45 год. до 19:00 год. співробітниками УСБУ в Миколаївській області було здійснено його допит.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.06.2015 по справі №490/4993/15-к до нього в межах кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.08.2015 року, з визначенням розміру застави в сумі 700 00,00 грн. Вказану ухвалу Апеляційний суд Миколаївської області 17 червня 2015 року залишив без змін. Також, Ухвалою суду накладено арешт на вищевказане майно, вилучене під час обшуку 07.06.2015 року.
16 червня 2015 року в період часу з 17:50 год. до 17:50 год. співробітники УСБУ в Миколаївській області ще раз намагалися його допитувати, проте він відмовився від дачі показань, на підставі статті 63 Конституції України.
08.07.2015 року його матір'ю було внесено суму застави в розмірі 70 000 грн., про що зазначено у вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.06.2016 року.
09.07.2015 року в період часу з 10:50 год. до 11:20 год. його повторно допитували по кримінальному провадженню №22015150000000071.
Матеріали за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, 09 липня 2015 року слідчим відділом УСБУ в Миколаївській області виділені в окреме провадження №22015150000000082 від 09.07.2015 року, та скеровані до Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області (наразі - Миколаївське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області) для проведення подальшого досудового розслідування.
09.07.2015 року постановою процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурором прокуратури Миколаївської обласної Козиревою І.В. визначено підслідність у кримінальному провадженні № 22015150000000082 від 09.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за слідчим відділом Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
Поряд з цим, в провадженні слідчого відділу Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження №12015150030002467 від 12.05.2015 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, яке в подальшому під час досудового розслідування було перекваліфіковане з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
29 липня 2015 року постановою прокурора прокуратури Заводського району міста Миколаєва матеріали кримінальних проваджень №12015150030002467 від 12.05.2015 року та № 22015150000000082 від 09.07.2015 року, об'єднані в одне провадження за №12015150030002467.
Надалі, слідчим відділом Заводського району міста Миколаєва матеріали об'єднаного кримінального провадження №12015150030002467 скеровані разом з обвинувальним актом до Заводського районного суду міста Миколаєва.
Державне обвинувачення по кримінальному провадженню №12015150030002467 стосовно нього - ОСОБА_2 підтримувалося працівниками колишньої прокуратури Заводського району міста Миколаєва, у подальшому, працівниками Миколаївської місцевої прокуратури №1 (нині - Окружна прокуратура міста Миколаєва).
Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 13.06.2016 року його ОСОБА_2 , поміж іншого, виправдано та визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України на підставі недоведеності вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Вироком стягнуто з нього на користь держави витрати на залучення експерта розмірі 184,14 грн. Запобіжний захід, обраний відносно нього у вигляді застави, залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.01.2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок без змін.
Отже, Позивач зазначає, що перебував під слідством та судом із 07 червня 2015 року (з моменту його затримання) по 11 січня 2017 року (набрання вироком законної сили та скасування запобіжного заходу), що складає 19 місяців і 3 дні.
Вилучені під час обшуку 07.06.2015 року особисті речі йому досі не повернуті.
Кримінальне провадження № 22015150000000071 від 27.05.2015 року, розпочате відносно ОСОБА_2 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, 22.09.2016 року прокуратурою Миколаївської області об'єднано з кримінальним провадженням №22015150000000051.
26.04.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, вищевказане об'єднане кримінальне провадження закрито. Постанову про закриття цього кримінального провадження його представнику органами досудового розслідування не надано.
За даними фактами щодо неналежного поводження з ним під час його допиту, він звертався до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини ще наприкінці 2015 року, однак йому було порекомендовано звертатися із заявою про вчинення злочину до відповідних органів, співробітники яких і катували його.
Після подій, які описані вище, у нього розвився посттравматичний стресовий розлад, через що він звертався до компетентних медичних закладів та перебував на стаціонарному лікуванні з 17 грудня 2015 року у Міській клінічній лікарні №11 в неврологічному відділенні з діагнозом - епісиндром стану (епілепсія). Крім того, у 2017 році він перебував на стаціонарному лікуванні в 24-му відділенні Одеського обласного психоневрологічного диспансеру у період з 10 травня 2017 року по 27 травня 2017 року.
Також, він перебував у КНП «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я» ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ на стаціонарному обстежені та лікуванні в чоловічому психіатричному відділені № 24 з 10 травня 2017 року по 27 травня 2017 року з діагнозом: «Органічний розлад особистості». Був госпіталізований за направленням районного лікаря психіатра зі скаргами на занепокоєння, безсоння, внутрішнє напруження, очікування неприємності, тривогу, запальність, дратівливість.
В результаті незаконного кримінального переслідування, тиску з боку правоохоронних органів, та вимушеної зміни способу життя, яке виразилося в тому, що він був змушений ховатися, покинути країну задля захисту свого життя, постійно відчувати страх за своє життя, здоров'я та безпеку, в нього розвинулось психічне захворювання та сталий розлад здоров'я.
Отже, позивач вважає, що внаслідок перебування під слідством з 07 червня 2015 року по 11 січня 2017 року, внаслідок існуючого фізичного насильства по відношенню до нього, психічного тиску на нього, погіршення його можливостей реалізувати свої звички та бажання, погіршення його відносин із оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, він має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди.
Позиція відповідача Миколаївської обласної прокуратури.
28.12.2022 року відповідач Миколаївська обласна прокуратура, в порядку ст. 178, п.1 ч.1 ст. 191 ЦПК України, надала суду відзив на позов, згідно якого просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Обґрунтований наданий суду відзив наступним: вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.06.2016, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11.01.2017, його виправдано та визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України. У зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути з Державного бюджету України 30 000 000,00 грн моральної шкоди. Але вказаним вироком ОСОБА_2 також визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання за вказаною статтею у вигляді обмеження волі строком на один рік шість місяців, про що позивачем в позовній заяві не зазначається. Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР України встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пунктів 1-1,2 частини першої статті 2 Закону № 266/94- ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Відзив містить посилання на практику Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів: постанова від 06.03.2019 у справі №161/10842/15-ц. Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації. Наведене свідчить про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди, у зв'язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою. Тобто позивач будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ч. 263 КК України, був виправданий лише за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у зв'язку з цим не був повністю реабілітований. Також відсутнє належне обґрунтування вищенаведеного розміру заподіяної моральної шкоди, оскілки методика « ОСОБА_8 » на яку посилається позивач, виключена з реєстру Координаційною радою з проблем судової експертизи та внесена до Переліку рекомендованої науково- технічної та довідкової літератури. З огляду на викладене, у позивача не виникло право відшкодування шкоди, у зв'язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою.
Позиція відповідача Державної казначейської служби.
02.01.2023 року відповідач Державна казначейська служба, в порядку ст. 178, п.1 ч.1 ст. 191 ЦПК України, надала суду відзив на позов, згідно якого просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 Обґрунтував відзив на позов наступним: позивач помилково ототожнює Казначейство з Державою Україна та Державним бюджетом України. Статтею 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов'язанням. Казначейство є окремою юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції та не перебувало з позивачем у жодних правових відносинах та не завдавало йому матеріальної чи моральної шкоди. Боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин. Отже, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду. Належними відповідачами по справі №522/3224/22 є Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, Миколаївська обласна прокуратура та Окружна прокуратура міста Миколаєва - органи, діями/бездіяльністю яких на думку позивача, завдано йому моральної шкоди та Казначейство. Разом із тим, залучення або ж незалучення Казначейства чи його територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи його територіальний орган. Помилковою є і вимога позивача щодо списання коштів на його користь з єдиного казначейського рахунку, адже відповідно до пункту 23-1 статті 1 Бюджетного кодексу України, єдиний казначейський рахунок відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейству), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні Водночас, згідно з положеннями частини 4 статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на інших рахунках. Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди позивач посилається на незаконні дії працівників Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, які були предметом розгляду під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 08.11.2016 №42016160690000091, за фактом перевищення службових повноважень службовими особами Управління Служби безпеки України в Миколаївській області. За результатами проведення вищевказаного досудового розслідування Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону було винесено постанову від 28.02.2017 про закриття кримінального провадження від 08.11.2016 №42016160690000091 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України - у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення. Тобто, на підтвердження вищезазначених слів позивача, відповідно до вимог ст. 2 Закону про порядок відшкодування шкоди, будь-яких обґрунтованих рішень, щодо визнання незаконними/протиправними дій чи бездіяльності відповідачів позивачем не надано.
Позиція відповідача Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
01.03.2023 року відповідач Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, в порядку ст. 178, п.1 ч.1 ст. 191 ЦПК України, надало суду відзив на позов, згідно якого просило відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Обґрунтований наданий суду відзив наступним: всупереч вимогам ст.ст. 78, 80, 83 ЦПК України, позивач не довів належними і допустимими доказами самого факту заподіяння моральної шкоди такими діями відповідача, на які б поширювалася дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду». Також не надано доказів, за якими мали би право на відшкодування шкоди за загальними правилами цивільного судочинства. Окрім того, позивач не зазначив, в чому саме полягає ця шкода, не надано жодних доказів і не обґрунтовано її розмір. Серед доказів, доданих до суду є довідка з психоневрологічного диспансери від 27.05.2017 та відповідь директора нього закладу № 5548 від 28.12.2021р з яких вбачається, що Василькевич тиждень у 2017 році перебував на стаціонарному лікуванні із діагнозом «Органічний розлад особистості». ГУНП в Миколаївській області наголошує на тому, що данні про існування у ОСОБА_2 психіатричного діагнозу ніяким чином не пов'язано із проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях. Доказів про неправомірні дії правоохоронних органів відносно позивача, які б могли потягнути хворобу відсутні. Крім, того позивачем також не надано будь-якого доказу, який би доводив, що здійснення досудового розслідування є причинним наслідком встановлення йому діагнозу. У відповідності до ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» - У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно - правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Таким чином, на ГУНП в Миколаївській області, як на юридичну особу, яка уповноважена на виконання правоохоронних функцій не покладено обов'язку бути представником Держави, що відповідає за завдану шкоду органами досудового розслідування, суду та прокуратури. Таким чином, позов не може бути задоволений у зв'язку із не доведенням моральних страждань, об'єму та складових моральної шкоди.
Позиція відповідача Служби безпеки України в Миколаївській області.
01.03.2023 року відповідач Служба безпеки України в Миколаївській області, в порядку ст. 178, п.1 ч.1 ст. 191 ЦПК України, надала суду відзив на позов, згідно якого просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Обґрунтований наданий суду відзив наступним: позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими. Матеріали справи свідчать про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло права на відшкодування такої шкоди у зв'язку з тим, що він, будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ч. 263 КК України, вироком суду був виправданий лише за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а тому не був повністю реабілітований. Крім того, підтверджені факти незаконного засудження та/або тримання під вартою позивача також відсутні. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (статті 1173, 1174 ЦК України). Зокрема, згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. За статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Водночас, цими ж нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу правопорушення. Правовою підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправного діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволені позову. Виходячи з загальних засад доказування у справах про відшкодування моральної шкоди фізичній особі саме позивач повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у нього, якими конкретно рішеннями, діями чи бездіяльністю вони заподіяні, невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності відповідача (Управління Служби безпеки України в Миколаївській області) вимогам закону чи іншого нормативного акту, факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме фізичній особі та її розмір, причинно-наслідковий зв'язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та шкодою. Але, позивачем не доведено наявності в діях (службових осіб) Управління Служби безпеки України в Миколаївській області усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення. Причетність відповідача (Управління Служби безпеки України в Миколаївській області) до заподіяння моральної шкоди позивачем не доведена. Відсутні будь-які рішення щодо визнання неправомірними (незаконними) дій (бездіяльності) службових осіб Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, зокрема, у даному випадку у кримінальних провадженнях № 22015150000000071, 22015150000000051. Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди позивач посилається на незаконні дії співробітників Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, які були предметом розгляду під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 08.11.2016 №42016160690000091 за фактом перевищення службових повноважень службовими особами Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Але, військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону Південного регіону України за результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні винесено постанову від 28.02.2017 про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення). В матеріалах позовної заяви ОСОБА_2 відсутні будь- які докази, що підтверджують факт заподіяння позивачу душевних (моральних) страждань, приниження честі та гідності, будь-яких втрат немайнового характеру, яким чином вони заподіяні і внаслідок чого, а також правові підстави для застосування методики розрахунків з визначення такого розміру моральної шкоди як 30 000 000 грн. Розмір моральної шкоди позивачем нічим не обґрунтований, ніякими доказами не підтверджується та встановлений виключно на його припущеннях. При цьому, визначення такого розміру моральної шкоди ОСОБА_2 зроблено із застосуванням методики ОСОБА_8 , яка рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 372/4399/15). Сам факт закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1166, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності службових осіб Управління Служби безпеки України в Миколаївській області. Крім того, позивачем не надано доказів щодо витрат у зв'язку з розглядом справи та витрат на правову допомогу.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2022 року справу №523/3224/22 передано на розгляд за підсудністю до Суворовського районного суду м.Одеси.
08.12.2022 року цивільну справу № 523/3224/22 Суворовським районним судом м. Одеси було розподілено за допомогою автоматизованої системи на суддю ОСОБА_9 .
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 13.12.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на стадії підготовчого провадження по справі ні ОСОБА_2 , ні його представник ОСОБА_10 , жодного разу до судового засідання не з'явились, хоча були неодноразово належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, фактично самоусунувшись від доведення обставин заявленого позову.
Пункт 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, в редакції до внесення до неї змін, згідно Закону України від 29 червня 2023 року № 3200-IX, не передбачав можливості залишення позову без розгляду, з підстав повторної неявки належним чином повідомленого позивача у підготовче засідання.
Протокольною ухвалою від 01.06.2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Гаврилюк Ю.І. про витребування доказів: 1) у Заводського районного суду м. Миколаєва належним чином завіреної копії матеріалів справи №487/7742/15-к; 2) з Окружної прокуратури міста Миколаєва належним чином завіреної копії матеріалів кримінального провадження № 120151500300021467 від 12.05.2015 року, та матеріалів кримінального провадження № 2201515000000082 від 09.07.2015 року; 3) з Управління Служби безпеки України в Миколаївській області належним чином завірені копії матеріалів кримінального провадження № 2201515000000071 від 27.05.2015 року; 4) з Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Військової прокуратури Південного регіону України належним чином завіреної копії матеріалів кримінального провадження №42016160690000091 від 08.11.2010 року. Підставою відмови стало недотримання представником позивача вимог п. 3, 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України. Суд зазначає, що представник позивача не надала доказів, та не зазначила у клопотанні заходів, які вона вчинила для отримання заявлених до витребування доказів самостійно. Причин неможливості отримання заявлених до витребування доказів самостійно, адвокатом Гаврилюк Ю.І. суду також не наведено. Будучи уповноваженим представником позивача ОСОБА_2 , адвокат Гаврилюк Ю.І. мала можливість ознайомитись із заявленими до витребування доказами самостійно, та надати суду саме ті докази, які підтвердять обставини позову, а не перекладати на суд вчинення таких дій. Також, суд вважає що відсутні підстави для витребування копій всіх матеріалів кримінального провадження, а не окремих доказів, які мають значення для справи, та стосуються предмету зявлених позовних вимог. Одночасно, при вирішенні заявленого клопотання, суд враховував доводи представника Миколаївської обласної прокуратури Карпової Єлизавети Юріївни, яка зауважила на тому, що заявлені до витребування матеріали кримінального провадження №2201515000000071 від 27.05.2015 року були об'єднані із кримінальним провадженням № 22015150000000051. З огляду на викладене, фактично окреме витребування копії кримінального провадження №2201515000000071 від 27.05.2015 року не є можливим.
Згідно ч.7 ст. 71 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 01.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протягом розгляду справи, судові засідання відкладались: у зв'язку із відсутністю доказів належного повідомлення сторін по справі; у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги; у зв'язку із технічною несправністю підключення до відеоконференції за допомогою програми «EasyCon».
ІІІ. Позиції сторін у судовому засіданні.
У судове засідання під-час розгляду справи по суті, з'явився представник позивача ОСОБА_1 , який надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позові, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача Миколаївської обласної прокуратури - Карпова Є.Ю., з'явившись до судового засідання, заперечувала проти вимог позивача, просила відмовити у задоволенні позову, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов.
Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причин не явки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань, крім відзиву на позов, не подавав.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Миколаївській області у судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причин не явки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань, крім відзиву на позов, не подавав.
Представник відповідача Служби безпеки України в Миколаївській області у судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причин не явки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань, крім відзиву на позов, не подавав.
Представник відповідача Окружної прокуратури міста Миколаєва у судове засідання не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причин не явки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань не подавав.
Судом здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису, згідно вимог ч.1 ст. 247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.
В провадженні СВ УСБУ в Миколаївській області перебували матеріали кримінального провадження № 22015150000000071 від 27.05.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч.1 ст. 263 КК України.
У ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження 07.06.2015 року під час проведення обшуку за місцем проживання громадянина ОСОБА_2 , проведеного на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва, за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено зокрема предмет, який відповідно до висновку експерта НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області №88 від 07.06.2015, є спорядженим вибуховим пристроєм промислового виготовлення г- ручною оборонною осколковою гранатою Ф-1.
У цей же день, 07.06.2015 року ОСОБА_2 затримано в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.
08.06.2015 року ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та вручене письмове повідомлення про підозру.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.06.2015 по справі №490/4993/15-к до ОСОБА_2 в межах кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 06.08.2015 року, з визначенням розміру застави в сумі 70 00,00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2015 року наведену ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.06.2015 залишено без змін.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.06.2015 по справі № 490/4993/15-к накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
09.07.2015 року постановою процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурором прокуратури Миколаївської обласної Козирева І.В. визначено підслідність у кримінальному провадженні № 22015150000000082 від 09.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за слідчим відділом Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
В провадженні слідчого відділу Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження №12015150030002467 від 12.05.2015 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, яке в подальшому під час досудового розслідування було перекваліфіковане з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
29 липня 2015 року постановою прокурора прокуратури Заводського району міста Миколаєва матеріали кримінальних проваджень №12015150030002467 від 12.05.2015 року та № 22015150000000082 від 09.07.2015 року, об'єднані в одне провадження за №12015150030002467.
Прокуратурою Заводського району м. Миколаєва 12.09.2015 обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст. 263 та ч.2 ст. 125 КК України скеровано до Заводського районного суду міста Миколаєва.
Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 13.06.2016 року по справі №487/7742/15-к:
- ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено йому покарання за вказаною статтею у вигляді обмеження волі строком на один рік шість місяців.
- згідно ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням на один рік, протягом якого зобов'язано його не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
- ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 263 КК України, на підставі не доведеності вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, та виправдано.
- запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_2 у вигляді застави, залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року апеляційні скарги прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 та захисника залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року у відношенні ОСОБА_2 - залишено без змін.
Зі змістом Вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 13.06.2016 року по справі №487/7742/15-к та Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року суд ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є загальнодоступним, хоча надання суду цих доказів процесуальним законодавством покладено на сторону позивача.
Кримінальне провадження № 22015150000000071 від 27.05.2015 року, розпочате відносно ОСОБА_2 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, 22.09.2016 року прокуратурою Миколаївської області об'єднано з кримінальним провадженням №22015150000000051.
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №22015150000000051 про підозру у скоєнні злочину будь-яким особам не повідомлялось.
26.04.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, вищевказане кримінальне провадження закрито.
Ці обставини встановлені судом на підставі листа начальника Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, наданого на адвокатський запит адвоката Юлії Гаврилюк (а.с. 52).
Відповідно до копії постанови Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 28 лютого 2017 року вбачається, кримінальне провадження № 4201610690000091 від 08.11.2016 року за фактом перевищення службових повноважень службовими особами УСБ України в Миколаївській області, що супроводжувалось насильством стосовно ОСОБА_2 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.
Матеріали справи містять:
- обрізану, нечитабельну копію медичної довідки про перебування Василькевич на стаціонарному лікуванні (а.с. 55);
- копію довідки Одеського обласного психоневрологічного диспансеру, згідно якої ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в 24-му відділенні диспансера у період з 10 травня 2017 року по 27 травня 2017 року.
- відповідь КНП «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я» ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ, надану на адвокатський запит ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_2 перебував на стаціонарному обстежені та лікуванні в чоловічому психіатричному відділені № 24 з 10 травня 2017 року по 27 травня 2017 року з діагнозом: «Органічний розлад особистості».
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода, у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 Цивільного кодексу України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Таким чином, при розгляді даної справи суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, і моральна шкода.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Звертаючись до суду з позовними вимогам щодо відшкодування завданої моральної шкоди, ОСОБА_2 посилається на: перебування під слідством та судом із 07 червня 2015 року (з моменту його затримання) по 11 січня 2017 року (набрання вироком законної сили та скасування запобіжного заходу), що складає 19 місяців і 3 дні; незаконне кримінальне переслідування, тиск та тортури з боку правоохоронних органів, вимушену зміну способу життя, яка виразилися в тому що він був змушений ховатися, покинути країну задля захисту свого життя, постійно відчувати страх за своє життя, здоров'я та безпеку, в нього розвинулось психічне захворювання та сталий розлад здоров'я.
Розмір завданої моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 , який заявлений до стягнення у сумі 30 000 000, 00 грн. його представник - адвокат Гаврилюк Ю.І. розрахувала на підставі методики, розробленої у 1997 році ОСОБА_8 , зареєстрованої Міністерством юстиції України 03.03.2010 року під №14.01.04, та методики ОСОБА_11 , яка зареєстрована в додатку №16 до наказу Міністерства юстиції України від 30.07.2010 року №1722/5.
Надаючи правову оцінку наведеним доводам позивача, суд зазначає, що у даному випадку, позивач ОСОБА_2 був виправданий лише за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, одночасно його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання за вказаною статтею у вигляді обмеження волі строком на один рік шість місяців.
У зв'язку із цим, ОСОБА_2 не був повністю реабілітований, що виключає можливість стягнення на його користь моральної шкоди.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема у постановах: від 06 березня 2019 року в справі № 161/10842/15-ц, від 15 грудня 2021 року в справі № 451/1215/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, які в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
У даному випадку, суд виходить також із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження не повернення вилучених під час обшуку 07.06.2015 року особистих речей позивача, та неправомірності дій відповідачів: незаконного кримінального переслідування (він повністю не реабілітований), тиску та тортур з боку правоохоронних органів, наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Суд зазначає, що відповідно до копії постанови Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 28 лютого 2017 року, кримінальне провадження №4201610690000091 від 08.11.2016 року за фактом перевищення службових повноважень службовими особами УСБ України в Миколаївській області, що супроводжувалось насильством стосовно ОСОБА_2 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.
Доказів оскарження та скасування наведеної постанови Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 28 лютого 2017 року позивач ОСОБА_2 суду не надав.
Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що на стадії підготовчого провадження по справі, а також під-час розгляду справи по суті, ні ОСОБА_2 , ні його представник ОСОБА_10 , жодного разу до судового засідання не з'явились, хоча були неодноразово належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, фактично самоусунувшись від доведення обставин заявленого позову. Представник ОСОБА_2 - адвокат Панчев І.В. з'явився до судового засідання вже на стадії майже перед дослідженням судом письмових доказів, будь-яких заяв або клопотань не заявляв, підтримав позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У даному випадку, надані суду медичні довідки, в підтвердження завданої позивачу ОСОБА_2 моральної шкоди, не підтверджують причинно - наслідковий зв'язок між діями заподіювачів та шкодою, на яку посилається позивач. Будь-яких інших належних та допустими х доказів позивач ОСОБА_2 суду не надав.
Зважаючи на викладене, в задоволенні позовних вимог пред'явлених до Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, слід відмовити у повному обсязі.
Щодо позовних вимог пред'явлених до Державної Казначейської служби України, то в їх задоволенні слід відмовити, як пред'явлених до неналежного відповідача, з наступного обґрунтування.
Так, за приписами ч.2 ст.2, ч.1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст. 48 ЦПК України).
Тлумачення ч.2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава, як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі, як відповідач, через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц(провадження № 14-515цс19) вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц).
У даному випадку, Державна Казначейська служба України не порушила будь-яких прав позивача ОСОБА_2 .
Отже, зазначення ОСОБА_2 у його позовній заяві відповідачем Державної Казначейської службу України є помилковим.
Зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12,13,76,259,263-265,268,279 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури-відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 11 березня 2024 року.
Суддя: К.О. Далеко