ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
про повернення обвинувального акту прокурору
26 березня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі колегії суддів:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
перекладача - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12020161500001522 від 19.09.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
встановив:
24.01.2024 року після скасування 21.12.2023 року Одеським апеляційним судом вироку Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2023 року в провадження Приморського районного суду м. Одеси надійшло кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.12.2023 року призначено новий розгляд кримінального провадження №12020161500001522 від 19.09.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, зі стадії підготовчого провадження в іншому складі суду.
Ухвалою від 25.01.2024 року вказане кримінальне провадження судом прийнято до свого провадження на призначене підготовче судове засідання.
Захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на стадії підготовчого провадження подав до суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, яке обґрунтоване тим, що формулювання обвинувачення є не конкретним, зокрема не містить детального опису всіх елементів складу злочинів, які інкримінуються ОСОБА_8 , та є недостатнім для повного розуміння його підзахисним суті висунутого йому обвинувачення.
Прокурором в судовому засіданні було подано клопотання, в якому прокурор просить про продовження строку застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке мотивоване тим, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не зникли та продовжують існувати.
Потерпілий, який визнаний таким у даному кримінальному провадженні про дату, час та місце проведення судового провадження неодноразово викликався судом у встановленому законом порядку за наявними у розпорядженні суду контактами, які надані стороною обвинувачення. Водночас наявний в матеріалах кримінального провадження мобільний телефон знаходиться не в мережі, а судові виклики адресовані за адресою його проживання до суду не повертались до суду. Таким чином, з урахуванням того, що судом вичерпані всі процесуальні можливості задля виклику потерпілого у судове засіданні, а також враховуючи, що позиція потерпілого не є вирішальною при вирішенні питання порушеного захисником щодо повернення обвинувального акту, а також клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого, суд дійшов висновку про можливість розгляду клопотань захисника та прокурора без участі потерпілого.
Оцінюючи неявку потерпілого до суду під час нового судового розгляду кримінального провадження, суд враховує, що як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_9 жодного разу від часу надходження обвинувального акту до суду, незважаючи на неодноразові виклики його судом, до суду не з'являвся та відповідно до поштових повідомлень про повернення судових повісток він відсутній за місцем проживання (т.1 а.с.92-94, 107, 141-142, 189-190, 233-234; т.2 а.с.12, 57). Так само з матеріалів судового провадження вбачається, що потерпілий не з'являвся і до апеляційного суду під час апеляційного перегляду вироку, ухваленого попереднім складом суду. Отже слід констатувати, що недобросовісна поведінка потерпілого, яка виражається у неявках до суду та відсутністю його цікавості про хід цієї справи, та відкладення судових засідань з цих причин, може призвести до необґрунтованого затягування судового провадження у цій справі, де особа тримається під вартою, тому справа має бути розглянута без будь яких затримок та першочергово.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Таким чином, суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права потерпілого на доступ до правосуддя, та приймаючи до уваги те, що потерпілий неодноразово викликався судом у встановленому КПК порядку, але в суд не з'являвся, суд оцінює таку поведінку ОСОБА_10 , як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.
Більш того, суд вважає, що в умовах воєнного стану оголошеного в Україні у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, в даному випадку, при розгляді згаданих клопотань захисника та прокурора, відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення вказаного учасника судового провадження бажання на прибуття до суду, оскільки, з урахуванням періодичних ракетних обстрілів міста Одеси, це становить загрозу для вказаної особи.
У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання, просив його задовлльнити, заперечував проти задоволення клопотання захисника про повернення обвинувального акту, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК.
Сторона захисту підтримала клопотання захисника та просила його задовольнити, заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, оскільки обвинувачений утримується під вартою досить тривалий час, у зв'язку із чим вважали за доцільне застосувати відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши думку прокурора, захисника, обвинуваченого, вивчивши матеріали обвинувального акта з додатками, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, передбаченими ст. 7 КПК України, таким як верховенство права і законність. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
Статтею 291 КПК України визначені вимоги щодо форми та змісту обвинувального акту, зокрема обвинувальний акт має містити у тому числі формулювання обвинувачення.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
В пункті 2 постанови Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі №5-328кс16, Суд зазначив таке: «При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому».
Згідно положення п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
Обвинувачення повинно бути конкретним, обвинувачена особа, реалізує своє право на захист від пред'явленого їй конкретного обвинувачення (відомості про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Системний аналіз норм кримінального та кримінального процесуального законів України регламентують, що виклад фактичних обставин справи - це формулювання фактичного складу діяння, тобто конкретний опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено) та мають кримінально-правове значення й у системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. Водночас таке формулювання не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, оскільки це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання обвинувачення.
При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті також має відповідати вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України та містити дані про місце, час та спосіб вчинення злочину, форми вини особи, мотиви вчинення кримінального правопорушення, відображати всі істотні обставини злочину і посилатися на ознаки злочину, передбачені диспозицією частини статті (статтею) КК України, за якою особі висунуто обвинувачення.
Відсутність відповідних нормативних критеріїв призводить до змішування понять «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення» та «формулювання обвинувачення».
Головна відмінність формулювання обвинувачення від викладення фактичних обставин кримінального правопорушення полягає у тому, що формулювання обвинувачення є свого роду висновком щодо дій особи, і хоча його текст не може суттєво відрізнятися від змісту повідомленої особі підозри, але й воно не повинно дублювати викладення фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті.
Згідно статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та інше), але вказані вимоги КПК України не виконані належним чином.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Водночас, аналіз обвинувального акту у кримінальному провадженні №12020161500001522 від 19.09.2020 року свідчить, що зазначене процесуальне рішення у порушення вимог ч.1 ст. 91, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України не містить чіткого формулювання щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого ОСОБА_8 склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Так, у п. 11 постанови Пленуму Верховного суду (далі - ПВСУ) «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» №2 від 07.02.2003 року зазначено, що як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України і відвідною частиною ст. 296 КК України. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , зазначена в обвинувальному акті за ч. 2 ст. 15, п.7 ч. 2 ст. 115 КК України за кваліфікуючими ознаками: закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з хуліганських мотивів.
Проте, відповідно до обвинувального акту, зокрема в частині формулювання обвинувачення за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, зазначено, що саме потерпілий перший розпочав стріляти у ОСОБА_8 наздоганяючи останнього, що в свою чергу, з урахуванням вищезазначеного виключає можливість у органу досудового розслідування кваліфікувати дій обвинуваченого саме за п. 7 ч 2 ст. 115 КК України.
Більш того, відповідно до формулювання обвинувачення, в контексті викладених в ньому обставин можна дійти висновку про те, що ОСОБА_8 є одночасно і обвинуваченим, і потерпілим, тобто формулювання обвинувачення містить в собі взаємовиключні обставини та є неконкретизованим.
Також, з обвинувального акту вбачається, що при викладені обставин у формулюванні обвинувачення, стороною обвинувачення не дотримано хронологічного порядку викладу інкримінованих ОСОБА_8 подій, що в свою чергу унеможливлює розуміння, які події передували, а також неможливо встановити мотиву вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому злочинів.
Окрім того, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті за ч.1 ст.263 КК України не містить конкретизації щодо кількості боєприпасів, вилучених у ОСОБА_8 , після його затримання.
Таким чином, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_8 не в повному обсязі зазначено виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень та формулювання обвинувачення або ж навпаки, у випадку зазначення вірного викладу фактичних обставин кримінального правопорушення ( за ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) та формулювання обвинувачення, невірно зазначена правова кваліфікація злочину, але в будь-якому випадку, виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення суперечать правовій кваліфікації, зазначеній в обвинувальному акті, яка в свою чергу не відповідає диспозиції статті, за якою обвинувачується ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12020161500001522 від 19.09.2020 року.
Отже, суд, з урахуванням того, що неконкретність та незрозумілість обвинувачення, про що стверджувала сторона захисту, зокрема як обвинувачений так і його захисник, знайшла своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а також з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства дійшов висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020161500001522 від 19.09.2020 року не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить конкретне формулювання обвинувачення, що порушує право ОСОБА_8 гарантоване пунктами а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод бути поінформованими про характер і причини обвинувачення у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту.
При цьому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 348 КПК України у судовому засіданні головуючий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення, однак, з огляду на встановлені судом недоліки обвинувального акту, виконати ці вимоги кримінального процесуального закону не можливо. Неконкретність обвинувального акту суттєво порушує право обвинуваченого на захист та свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України, а також позбавляє суд можливості роз'яснити обвинуваченому суть пред'явленого обвинувачення.
Таким чином, наведені вище обставини приводять до висновку, що викладення в обвинувальному акті формулювання обвинувачення ОСОБА_8 в такий спосіб, на переконання суду, свідчить про невиконання органом досудового розслідування завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, порушення загальних засад кримінального провадження, зокрема, принципів верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя й інших, а також порушення міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про необхідність роз'яснення кожному, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього, що є гарантією права на справедливий розгляд.
В контексті викладеного, слід зауважити, що за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а тому виявлені недоліки обвинувального акта перешкоджають подальшому судовому розгляду та є підставою для повернення обвинувального акта прокурору.
При цьому, суд враховує і те, що ст. 338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення в суді, однак це є правом прокурора, а не обов'язком, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, і не вправі спонукати, або давати вказівки прокурору про зміну обвинувачення.
Зазначені вище встановлені в підготовчому судовому засіданні обставини вказують на наявність суттєвих порушень КПК, які допущені прокурором на стадії складання обвинувального акту та направлення його до суду, що унеможливлює належне проведення судового провадження.
Таким чином, враховуючи, що затверджений прокурором обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, суд встановив передбачені законом підстави для повернення обвинувального акта прокурору для виправлення його недоліків, зокрема конкретизування фактичних обставин інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень у формулюванні обвинувачення.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Питання, які суд повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за одне з яких в обсязі обвинувачення, яке існує на даний час, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення в даному конкретному випадку; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; те, що він не має місце реєстрації, проте має постійне місце проживання, та те, що відомості щодо його офіційного працевлаштування до затримання відсутні.
Судом також враховується, що Указом Президента України №64/2022 на території України починаючи з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Окрім того, з урахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_8 перебуває у розшуку Луцьким ВП в Волинській області (ОРД №18-19 від 15.02.2019), із дозволом судді на його затримання, суд вважає, що прокурором доведено існування в зазначеному кримінальному провадження ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливе переховування обвинуваченого від суду.
Отже, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його ув'язнення у невизначеному майбутньому після затримання, у найближчій перспективі робить ризик переховування достатньо високим. Тому з метою нівелювання такого ризику переховування, продовження застосування строку запобіжного до обвинуваченого, на переконання суду є обґрунтованим.
Також, з огляду на те, що на розгляді Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває обвинувальні акти за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 345 КК України та ч. 3 ст. 185 КК України, дає підстави суду вважати про схильність ОСОБА_8 до вчинення злочинів та його небажання ставати на шлях виправлення, що в свою чергу свідчить про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 с. 177 КПК України, а саме можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
При цьому, суд наголошує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії щодо ухилення від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, що спростовує твердження сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що наявні достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , на даний час не зникли, оскільки є підстави вважати, що на даний час обвинувачений перебуваючи на волі може переховатися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення, що знайшло своє підтвердження перед судом та не спростовано стороною захисту.
Вищезазначені обставини кримінального провадження свідчать про те, що на даній стадії кримінального провадження справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_8 на свободу.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин та особи ОСОБА_8 , а також того, що обвинувальний акт повертається прокурору для усунення його недоліків, під час чого прокурор має буде ознайомити обвинуваченого з обвинувальним актом, направити його до суду та існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, які були доведені прокурором, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_8 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим п.п. 1, 5 ч. 1 ст.177 КПК, а тому суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів і не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_8 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи у відповідності до положень ч.4 ст.183 КПК України питання про можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у виді застави, суд враховує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні замаху на вбивство, у зв'язку з чим не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Крім того, у відповідності до положень ч.2 ст.122 КПК України витрати, пов'язані із залученням та участю перекладачів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, оскільки перекладач ОСОБА_7 здійснював переклад з української мови на російську мови судових засідань від 26.01.2024 року, 31.01.2024 року, 25.03.2024 року всього протягом трьох годин, то оплата послуг його перекладу має бути здійснена ТУ ДСА в Одеській області із розрахунку 700 (сімсот) гривень за 1 (одну) годину усного перекладу, всього 3 години, що складає 2100 грн. (дві тисячі сто гривень).
Керуючись ст.ст.314, 369-372, 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 24 травня 2024 року.
Строк дії ухвали суду про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого становить до 24 травня 2024 року.
Клопотання захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту прокурору - задовольнити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020161500001522 від 19.09.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, повернути прокурору Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за рахунок коштів державного бюджету України, здійснити оплату наданих послуг усного перекладу з української на російську мови, перекладачем ОСОБА_7 , ТОВ «Колегія судових перекладачів», за юридичною адресою: АДРЕСА_1 , реквізити рахунків НОМЕР_1 АТ КБ «Приват Банк» МФО: НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 42838240 юридичної особи у виді усного перекладу з української мови на російську мови судових засідань від 26.01.2024 року, 31.01.2024 року, 25.03.2024 року, із розрахунку 700 (сімсот) гривень за 1 (одну) годину усного перекладу, всього 3 години, що складає 2100 грн. (дві тисячі сто гривень), відповідно до кошторисних призначень Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за КПКВ 0501020, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених, ч.2 ст. 15, п.7 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України.
Копію ухвали направити до ТУ ДСА в Одеській області для виконання, а також ТОВ «Колегія судових перекладачів» до відома.
Ухвала в частині повернення обвинувального акту може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом семи днів з дня її оголошення, в частині продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів
Приморського районного суду м. Одеси
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
26.03.2024
Єдиний унікальний номер справи: №522/22618/20
Номер провадження № 1-кп/522/618/24
Головуючий суддя - ОСОБА_1