Справа № 509/1795/24
01 квітня 2024 року смт Овідіополь
Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Панасенко Є.М., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу КЕКС» про визнання частково недійсним договору та його розірвання, повернення грошових коштів
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОК «КЕКС» в якому просить визнати частково недійсним п.7.5.2.6. Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу № KS-023-05/0015 від 05.11.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОК «КЕКС» в частині фрази «за дострокове розірвання Меморандуму Кооператив утримує з цільового внеску додатковий цільовий внесок у розмірі 7 % від розрахункового розміру Цільового внеску, визначеного на дату затвердження Рішення Загальних зборів членів кооперативу про розірвання Меморандуму, та повернення Асоційованому члену Цільового внеску та Паю. При цьому, розрахунковий розмір Цільового внеску не може бути менший, ніж Цільовий внесок, що зазначений у п.5.1 Меморандуму»; розірвати Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу № KS-023-05/0015 від 05.112021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОК «КЕКС»; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти сплачені за Персональним меморандумом у розмірі 494 921, 34 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
При зверненні з позовом до суду позивач не сплатила судовий збір та зазначає наступне. Стаття 5 Закону "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
Оскільки взаємовідносини сторін базуються, в тому числі, на нормах Закону України «Про захист прав споживачів, позивач вважає за необхідне застосувати ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині звільнення від сплати судового збору за позовними вимогами, пов'язаними з порушенням її прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Отже на вказаній процесуальній стадії суд має визначитися з тим, чи поширює свою дію закон (норма закону), на яку посилається позивач як на підставу звільнення від сплати судового збору, на спірні правовідносини.
Тобто питання стосовно підстав звільнення від сплати судового збору та, відповідно, правової норми, якою це врегульовано, вирішується судом на стадії відкриття провадження у справі. Це питання не по суті спору, оскільки на цій стадії суд перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду та дотримання встановленого законом порядку реалізації такого права. Одна зі складових такого процесуального порядку є дотримання вимог закону щодо сплати судового збору та передбачених законом підстав для звільнення від його сплати. Частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» відноситься до таких підстав. Отже, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд має перевірити, чи розповсюджується ця норма на спірні правовідносини. Тому є помилковими доводи представника позивача у цій частині, а саме, що суд може вирішити, чи розповсюджується на спірні правовідносини дії Закон України «Про захист прав споживачів» лише під час розгляду справи та позбавлений такої можливості під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У наведеній представником позивача в обґрунтування свої позиції постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020р. у справі №216/3521/16-ц йдеться про інші спірні правовідносини, ніж у цій цивільній справі, а саме, про правовідносини між фізичною особою та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з приводу захисту прав споживача фінансових послуг.
Тобто у вищевказаній справі інший суб'єктний склад та інші спірні правовідносини, не тотожні між тими, що склалися між сторонами цього цивільно-правового спору.
В той же час, у постанові від 14.11.2018р. у справі №466/7136/15 та у постанові від 19.05.2021р. у справі №569/15105/19 Верховний Суд зробив висновки, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на правовідносини між кооперативом та його членом з приводу порушення зобов'язань, які виникають у зв'язку з членством у кооперативі, зокрема, на підставі договорів про сплату пайових внесків.
Так, у постанові від 14.11.2018р. Верховний Суд зазначив, що статус споживача набуває особа, яка замовляє певний товар, роботу чи послугу у виробника чи продавця. Підставою для виникнення відносин між споживачем та продавцем є відповідний договір. Натомість у випадку, якщо певні матеріальні блага особа отримує не у зв'язку із укладеним договором, а з інших підстав, в тому числі у зв'язку із членством особи в кооперативі, а оплата, яку ця особа проводить не є платою за товари та послуги, а є паєм (членським внеском такої особи), який сплачується саме у зв'язку із відносинами членства - то така особа не виступає в якості споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
В свою чергу, у постанові від 19.05.2021р. Верховний Суд вказав на те, що не є споживачем особа, яка оплачує пай на виконання договору про сплату пайових внесків та статуту кооперативу. Договір про сплату пайових внесків не є договором про надання послуг чи підряду. У цій постанові Верховний Суд прийшов до висновку про неможливість застосування положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, оскільки сплачені особою кошти є пайовим внеском, який сплачений членом кооперативу на виконання його обов'язків, передбачених статутом кооперативу, а не платою за отримані послуги чи товар.
Тобто підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні.
Отже, за подання цієї позовної заяви позивач - фізична особа має сплатити судовий збір за ставкою, встановленою підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме, 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за дві вимоги немайнового характеру що становить по 1211,20 грн. за кожну.
Крім того, позивачу необхідно сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів сплачених за Персональним меморандумом у розмірі 494 921, 34 грн., а саме 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в даному випадку з урахуванням ціни позову становить 4 949 грн. 21 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк на усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України "Про судовий збір", ст. ст. 4, 133, 174-177, 185, 259-261 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу КЕКС» про визнання частково недійсним договору та його розірвання, повернення грошових коштів,- залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду з відповідним позовом після усунення підстав, що зумовили його повернення.
Ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду в частині визначення розміру судових витрат.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Є. М. Панасенко