1 квітня 2024 року м. Чернівці
справа № 717/1794/16-ц
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Перепелюк І. Б., Височанської Н.К., Лисака І.Н.
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кельменецького районного суду від 14 грудня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив :
08 січня 2024 року на адресу Чернівецького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Кельменецького районного суду від 14 грудня 2016 року.
Ухвалами Чернівецького апеляційного суду від 10 січня 2024 року та від 17 січня 2024 року матеріали справи витребувані з суду першої інстанції, які надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 22 січня 2024 року та 25 січня 2024 року.
Заочним рішенням Кельменецького районного суду від 14 грудня 2016 року позов ПАТ КБ „ПриватБанк” задоволено.
Стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ „ПриватБанк” 30 798,73 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк” по 5 957,43грн судового збору.
Ухвалою Кельменецького районного суду від 14 серпня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Андрюка А.М. про перегляд заочного рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 14.12.2016 року в справі № 717/1794/16-ц за ПАТ КБ „ПриватБанк” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу на заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2016 року, просила визнати поважними причини пропуску та поновити строк.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, який встановлений частиною 1 статті 354 ЦПК України, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані судом поважними, оскільки обґрунтування суперечать матеріалам справи. Крім того апелянтом не сплачено судовий збір.
На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 20 лютого 2024 року, апелянтом подано нове клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, оскільки була необхідність у зборі додаткових доказів, представник апелянта мав відрядження та перебував на лікуванні. Саме ці обставини були об'єктивною та реальною причиною не подання апеляційної скарги до 14.09.2023 року.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2024 року продовжено строк ОСОБА_1 для усунення недоліків апеляційної скарги протягом п'яти днів, з дня отримання даної ухвали.
Вирішуючи питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження з інших підстав, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , як на поважність причин пропуску строку посилається на те, що строк пропущено у зв'язку зі збором додаткових доказів, а також представник апелянта мав відрядження та перебував на лікуванні. Однак, довідками від 14.09.2023р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, медичними довідками від 03.11.2023р. та випискою з медичної карти не підтверджено поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала складена судом 14 серпня 2023 року.
Встановлено, що копію ухвали суду представник апелянта отримав 14 серпня 2023 року (а.с.65 т.1).
Апеляційна скарга подана до апеляційного суду 08 січня 2024 року, тобто за спливом строку.
Наведені заявником у заяві підстави про поновлення строку на апеляційне оскарження не дають підстав для висновку, що строк на апеляційне оскарження рішення, пропущено з поважних причин.
Частини 3 та 4 статті 357 ЦПК України визначають, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали, особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, апелянт як суб'єкт звернення до суду, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з ненаданням доказів в обґрунтування порушення його прав за результатом розгляду спору. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №522/3541/15 дійшов правового висновку про те, що згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Аналіз змісту частини 2 статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Виходячи із фактичних обставин справи та досліджених матеріалів, апеляційний суд вважає, що вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не є поважними, оскільки наведені причини не свідчать про існування об'єктивних та непереборних труднощів для подання апеляційної скарги.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, слід також враховувати й висновки Європейського суду з прав людини.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 41,від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27).
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, пункт 46).
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строків на оскарження судового рішення, такі підстави. Зазначене узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції»).
Поважними причинами пропуску строку вважаються такі обставини, за яких своєчасна подача апеляційної скарги стає неможливою або утрудненою.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права зобов'язує сторону самостійно цікавитися перебігом розгляду його справи. Тривала відсутність такого інтересу свідчить про його небажання добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
Відповідно до правової позиції, яка міститься у рішенні ЄСПЛ у справі «Каракуць проти України», будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді його справи.
ЄСПЛ у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав на те, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що його безпосередньо стосуються, утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до пунктів 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що стороною апелянта не доведено поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження заочного рішення Кельменецького районного суду від 14 грудня 2016 року, а тому відсутні достатні правові підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.
Згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Керуючись статтями 357, 358 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив :
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кельменецького районного суду від 14 грудня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її складання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Судді : І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак