01 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/1334/24
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату раніше призначеної пенсії з 01.03.2014.
В обгрунтування позову не погоджується з мотивами відмови, а дії відповідача вважає незаконними та такими, що грубо порушують її контистуційне право на соціальний захист та належні соціальні виплати.
Суд ухвалою від 02.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі, в межах встановленого судом строку подали відзив на позов, в яких виклали свої заперечення проти позову та вказали, що документ про те, що особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії та довідка-атестат про припинення виплати на попередньому місці проживання надані не були. Також вказали на недостатність спеціального стажу.
Позивач подано відповідь на відзив, в якій він з позицією відповідачів не погоджується, вважає їх заперечення безпідставними та просить позов задовольнити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
У 2010 році позивачу було призначено пенсію. у 2014 році відбулась анексія АР Крим російською федерацією. Виплата пенсій державою Україна на території АР Крим припинилась.
З огляду на анексію, у 2015 році позивач змінив місце реєстрації та переїхав до міста Чернігова. З 12.08.2015 по 30.08.2018 позивач була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_1 , з 31.08.2018 по 29.03.2022 за адресою АДРЕСА_2 , з 06.10.2022 по теперішній час мешкає за останньою адресою реєстрації. 06.10.2022 їй була видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка на даний час є чинною.
22.12.2023 позивач подада заяву до ГУ ПФУ в Чернігівській області про поновлення виплити пенсії. Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області та 28.12.2023 прийнято рішення №254150027883, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, яке обгрунтоване посиланням на пп. 9 п.2.1 постанови Правління ПФ України від 25.11.2005 №22-1, а саме: до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також було зазначено про недостатність спеціального стажу для призначення пенсії. При цьому, відповідачем встановлено, що з 08.02.2010 заявниці була призначена пенсія у Автономній Республіці Крим.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу вимог статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні і права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення (це прямо зазначено у Постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №308/3864/17).
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від07.10.2009 зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначено тимчасово окупованою територію.
Частиною 2 статті 7 Закону №1207-VII передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок №234) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації.
Водночас, відповідно до п.4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Таким чином, при надходженні відповідної заяви про поновлення пенсії саме державний орган, відповідач у справі, зобов'язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів російської федерації, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, всіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою. Призначення, відновлення, продовження виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання внутрішньо переміщеним особам здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до пункту 3 Порядку №234, особи подають територіальному органу заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України.
Відповідно до пункту 4 Порядку №234, територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Відповідно до пункту 5 Поряду №234, порядок звернення осіб за призначенням, перерахунком, поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсійна інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.
Відповідно до підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для признання, перерахунку пенсій, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-2, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за документами, що є в пенсійній справі.
Відповідно до пункту 4.12 Порядку №22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Особливістю цієї справи є те, що з одного боку, пенсійний орган формально дотримується положень Порядку подання та оформлення документів для призначення, перерахунку пенсій, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-2, - згідно яких для поновлення виплати пенсії необхідно щоб від пенсійних органів російської федерації надійшла пенсійна справа та довідка про припинення виплати пенсії. Водночас, є очевидним, що через воєнні дії одержати документи з російської федерації не вбачається за можливе.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На реалізацію закріплених Конституцією України основних соціальних гарантій, прийнятий Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до статті 17 якого, основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Таким чином, Конституція України гарантує позивачу отримання пенсії та інших видів соціальної допомоги. Не поновлення виплати пенсії позивачу є безумовним порушенням її конституційних прав, закріплених не тільки в статті 46, але і в статтях 27, 48 про право на життя та на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло, тощо.
Також, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 0102.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 частини І).
Слід зазначити, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії, має постійне місце реєстрації на території міста Чернігова проте не отримує жодних пенсійних виплат від Пенсійного фонду України.
Доказів протилежного відповідачами не надано.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Як встановлено в ході судового розгляду справи Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було. Суд вважає, що оскаржуване рішення містить формальні підстави для відмови у поновленні виплати пенсії, а також вважає протиправним посилання на недостатність спеціального стажу для призначення пенсії, оскільки відповідач не заперечує факт призначення позивачу у 2010 році пенсії. Такі дії відповідача фактично призводять до необхідності повторно доводити наявність підстав для призначення пенсії, яка вже була призначена, поза як мова йде не про призначення пенсії, а про поновлення її виплати.
З огляду на наведене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату раніше призначеної пенсії з 01.03.2014, суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права.
В силу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України від 18.04.2017 у справі № 739/322/16-а та Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2020 у справі №233/330/17, згідно якої рішення суду щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу є фактичним втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Так, з практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв. А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до вимог ч.1, ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.12.2023 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) судових витрат, відповідно до частини задоволених вимог.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (вул.Генерала Батюка, 8, м.Слов'янськ, Донецька область, 84100, код ЄДРПОУ 21390940)
Повне рішення суду складено 01.04.2024.
Суддя Л.О. Житняк