01 квітня 2024 року м. Рівне №460/28292/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови відповідача у звільненні позивача на підставі поданого рапорту від 18.11.2023, зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 .
Заяви по суті справи.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що ним було подано рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із сімейними обставинами, а саме: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю. За результатами розгляду відповідного рапорту позивач отримав відповідь, якою йому було повідомлено, що необхідність постійного стороннього догляду за особами старше 18 років підтверджується медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Позивач вважає, що положення підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачають можливість підтвердження таких обставин не лише медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, але і медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, який був ним наданий. Зважаючи на це, вважає відмову у звільненні його з військової служби протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Позивач до рапорту не долучив висновок медико-соціальної експертної комісії, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за його матір'ю, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби. Наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа. Крім того, у позивача є брати та сестри, які також можуть здійснювати догляд за матір'ю. Вважає, що за наявними доказами відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач подав відповідь на відзив, де вказав, що норма підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» чітко визначає підставу для звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками, і це підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відповідний документ був наданий позивачем разом з рапортом. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що інші брати та сестри в силу свого здоров'я та місця проживання не можуть здійснювати догляд за матір'ю. Тому, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 22.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 №1, ОСОБА_1 призвано на військову службу за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , де на даний час позивач перебуває на посаді командира першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти у званні старшого лейтенанта.
18 листопада 2023 року позивачем поданий рапорт по команді про звільнення з військової служби в запас на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До командування Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт позивача разом з клопотанням від ТВО командира 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 вх. №2454 від 19.11.2023 щодо звільнення з військової служби в запас старшого лейтенанта ОСОБА_3 на підставі абзацу 4 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
На підтвердження вказаних обставин до рапорту позивач додав копії: паспорту, свідоцтва про народження, паспорту матері, посвідчення про присвоєння матері почесного звання «Мати-героїня» та статусу дитина війни, висновку лікарсько-консультативної комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду, медичної картки, акту встановлення факту здійснення догляду, витягу зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, свідоцтв про народження та паспортів братів та сестер, виписок з історії хвороби братів та сестер.
На вказаний рапорт відповідач надав відповідь від 20.11.2023 №3498, якою повідомив позивача, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. З огляду на зазначене, поданий разом з рапортом про звільнення медичний висновок лікарсько-консультативної комісії №239 від 08.09.2023, виданий амбулаторією загальної практики сімейної медицини Сарненської дільниці №1 КНП «Сарненська ЦРЛ» Сарненської міської ради, не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за призовом під час мобілізації в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992. Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою цієї статті передбачені наступні види військової служби:
·строкова військова служба;
·військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
·військова служба за контрактом осіб рядового складу;
·військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
·військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
·військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
·військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
·військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022, який затверджений Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №259/2022 від 18.04.2022, який затверджений Законом України №2212-IX від 21.04.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №341/2022 від 17.05.2022, який затверджений Законом України №2263-IX від 22.05.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №573/2022 від 12.08.2022, який затверджений Законом України №2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №757/2022 від 07.11.2022, який затверджений Законом України №2738-IX від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №58/2023 від 06.02.2023, який затверджений Законом України №2915-IX від 07.02.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №254/2023, від 01.05.2023, який затверджений Законом України № 3057-IX від 02.05.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №451/2023, від 26.07.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №734/2023 від 06.11.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №49/2024 від 05.02.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
В свою чергу, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час загальної мобілізації.
Так, відповідно до абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вже зазначалося судом, позивач подав рапорт про звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за пп. «г» ст. 26 Закону №2232-XII у зв'язку з потребою здійснення постійного догляду за матір'ю.
Командиром першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини з власним клопотання про звільнення позивача скеровано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
З наведеного слідує, що безпосередній командир позивача виконав всі можливі дії щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 , скерувавши його командиру Військової частини НОМЕР_1 з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з положеннями п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Матеріалами справи підтверджено, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби розглянутий по суті та надана відмову у задоволенні рапорту від 20.11.2023 №3498 через відсутність підстав звільнення з військової служби, зокрема не надано відповідних документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Надаючи оцінку підставам звільнення позивача зі служби, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком, зокрема, громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано положеннями ст. 26 Закону №2232-ХІІ, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) крім іншого: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Положеннями абзацу 6 частини першої Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року за №413 (далі - Положення №413) зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини через необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) для осіб до 18 років.
Приписами п. 1 пп. 1 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009року №1317 (далі - Положення про МСЕК №1317) передбачено, що це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;
Міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків тощо.
Наказом МОЗ від 09.04.2008 року №189, зареєстрованим в Мінюсті України за №589/15280 04.07.2008 року, затверджено «Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності», п.3 ,4 якого визначено, що до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою КМУ від 17.04.2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Викладене свідчить, що підставою для звільнення громадян з військової служби може бути необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років, чи ЛКК для осіб до 18 років.
В силу викладеного належним доказом підстави звільнення позивача за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ через необхідність постійного догляду за матір'ю, є складений у відповідності до чинного законодавства висновок МСЕК, який підтверджує необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
Надані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби медичний висновок лікарсько-консультативної комісії №239 від 08.09.2023, виданий амбулаторією загальної практики сімейної медицини Сарненської дільниці №1 КНП «Сарненська ЦРЛ» Сарненської міської ради, про те, що матір позивача - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, та акт від 08.09.2023 №77 встановлення факту здійснення догляду, виданий старостою Ремчицького старостинського округу №6 Сарненської міської ради, не є підставою для звільнення позивача з військової служби за пп.«г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
Суд вважає хибними твердження позивача про те, що постанова Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 не може братися до уваги, оскільки діє спеціальний закон, який регулює підстави звільнення військовослужбовця саме під час воєнного стану.
Суд зазначає, що у даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 №413 не суперечать Закону України №2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова.
Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
В даному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю, позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.
Суд у даних спірних правовідносинах не досліджує наявність та можливість інших осіб догляду за хворою матір'ю позивача.
Норма абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, на підставі якої був поданий рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби, регламентує підставу звільнення через сімейні обставини, зокрема у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Дана норма Закону №2232 не передбачає відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, як додаткову умову звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами наявність у нього права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 01 квітня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя К.М. Недашківська