Номер провадження: 11-кп/813/973/24
Справа № 946/9007/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160150000379 від 17 лютого 2019 року відносно
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз,
- 02.12.2013 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.3 ст.185; ч.2 ст.190; ч.2 ст.186; ст.395; ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ст. 70 КК до позбавлення волі на строк 5 п'ять років, звільнений 26.10.2018 року за відбуттям покарання;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2023 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
Запобіжний захід - тримання під вартою.
Строк покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі обчислюється з моменту його затримання та взяття під варту, а саме з 21 листопада 2023 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 17 жовтня 2019 року до 20 липня 2020 та з 21 листопада 2023 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання стосовно процесуальних витрат та із заходами забезпечення кримінального провадження.
Оскарженим вироком встановлено, що17 лютого 2019 року близько 04:00 години, точного часу не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 (далі - м. Ізмаїл), знаючи про те, що господар зазначеної будівлі - ОСОБА_9 - має фізичні вади, внаслідок яких не може чинити опір, та зберігає за місцем свого мешкання різноманітне майно, з метою таємного викрадення грошових коштів останнього, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, проник на подвір'я вищезазначеного будинку, після чого розбив скло та через вікно проник до коридору, де почав пошук грошових коштів та майна з метою їх викрадення. Під час пошуку цінностей ОСОБА_8 був помічений господарем вказаного будинку - ОСОБА_9 , - який, побачивши ОСОБА_8 , почав вимагати від нього припинити кримінально протиправні дії та залишити його житло, на що ОСОБА_8 ніяк не відреагував та продовжив свої кримінально протиправні дії, під час яких відкрито викрав ноутбук марки «Asus M51S» серійний номер 83N0AS013290097 вартістю 1 983,33 грн, мобільний телефон марки «Nokia 105 NF-1010» серійний номер НОМЕР_1 , імеі: НОМЕР_2 вартістю 390 грн та грошові кошти у розмірі 1 000 грн, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 3 373,33 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати, повторно дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження та постановити новий виправдувальний вирок.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що вирок суду містить істотні протиріччя, суд не дослідив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просив апеляційний суд оскаржений вирок скасувати та ухвалити новий, виправдувальний вирок.
Апеляційний суд вважає вказані вимоги апеляційної скарги такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки КПК України не передбачено винесення нового виправдувального вироку на стадії апеляційного розгляду кримінального провадження.
Разом з тим, захисник ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі не погодився з доведеністю вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, посилаючись на те, що висновки суду, викладені в оскарженому вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
За таких обставин захисник просив повторно дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Частиною 3 статті 404 КПК України передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак у своїй апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду кримінального провадження стороною захисту взагалі не зазначено конкретних доказів, які необхідно дослідити та не зазначено конкретних обставин, які б свідчили про неповноту дослідження судом першої інстанції таких доказів, або, що ці докази були досліджені судом з порушеннями, а незгода захисника з висновками, зробленими на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
З цих підстав, протокольною ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 року, відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_10 про повторне дослідження усіх доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд констатує, що, відповідно до положень ст.2, 7, 22, 26 КПК України, на апеляційний суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також ініціювання, за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу про повторне дослідження доказів на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд не має законних підстав для повторного дослідження доказів в кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції, відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, оскільки апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 КПК. Ця відмінність зумовлена функцією суду апеляційної інстанції - перегляд вироку суду в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублює функції суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення судом першої інстанції.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення повністю відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону, оскільки, ухвалюючи обвинувальний вирок відносно ОСОБА_8 , суд першої інстанції ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення та надав їм об'єктивну правову оцінку, в тому числі і на предмет належності, допустимості та достатності для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.
Незважаючи на позицію сторони захисту про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 в повній мірі доведена доказами, дослідженими судом першої інстанції, зокрема:
- показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка під час судового розгляду пояснила, що є рідною донькою ОСОБА_9 , останній був пенсіонером, без обох ніг на інвалідній колясці, проживав окремо. Якось зранку їй подзвонив свекор, який приїхав провідати її батька, та сказав, що двері були відчиненими, у будинку все перевернуто, розкидано, шафа зламана, батько лежить побитий, з розбитими руками, після чого він викликав поліцію. Зі слів батька, якийсь невідомий йому чоловік проник до будинку, батько в той момент спав, чоловік скинув його з ліжка, почав бити ногами та вимагав гроші. У хаті був старенький мобільний телефон батька, ноутбук та сума грошей у розмірі 120 грн, які цей невідомий чоловік викрав. Через рік після цієї події батько помер, з того часу до самої смерті у нього руки так і залишилися синіми. Вона зазначила, що батько по фотознімках впізнав ОСОБА_8 , як особу, яка вчинила цей злочин відносно нього;
- показаннями свідка ОСОБА_12 , який суду першої інстанції показав, що він працює керівником сервісного центру «Железяка». У лютому 2019 року до нього у сервіс прийшла ОСОБА_13 зі своїм братом, вони принесли ноутбук торгової марки «Asus» 2008 року з проханням оцінити його та чи зможе в подальшому він його викупити. На той час у нього працювало багато майстрів, але ноутбук приймав саме він, оскільки ОСОБА_13 була його постійною клієнткою. Безпосередньо він розмовляв з її братом. Коли клієнт звертається до їх сервісу, йому видається карточка з відповідним номером, куди вносяться ПІБ, номер мобільного телефону клієнта, а також причина звернення до сервісу. Ця карточка зберігається у базі даних, вона роздруковується, одна половина віддається клієнту, а інша залишається у сервісі. Забравши ноутбук, він зробив діагностику, яка показала, що ноутбук знаходиться у поганому стані. Після цього він подзвонив клієнту та повідомив суму, за яку готовий був забрати ноутбук. Згодом прийшов один з братів ОСОБА_13 , який приніс гроші та мобільний телефон. Кого саме записали власником ноутбука, він не пам'ятає. Ноутбук він модернізував спеціально під продаж. Приблизно через тиждень до нього звернулися працівники поліції та розповіли про крадіжку ноутбука, начебто чоловіки проникли до житла особи похилого віку, звідки викрали ноутбук та мобільний телефон, у результаті чого дідусь постраждав. Згодом працівники поліції приїхали до нього у сервіс, підтвердили, що це саме той ноутбук, який викрали, попросили його видати, після чого він підписав певні документи, а саме яким чином він придбав ноутбук та одразу видав його працівникам поліції. Витрати на ремонт ноутбука йому ніхто не відшкодовував;
- протоколом прийняття заяви від 17.02.2019, відповідно до якого ОСОБА_9 повідомив про те, що 17.02.2019 приблизно о 05:00 годині невідома особа проникла до будинку АДРЕСА_2 та відкритим шляхом заволоділа мобільним телефоном, ноутбуком та грошима в сумі 1 000 грн (а.к.п. 105). Це повідомлення стало підставою для внесення у той же день відомостей до ЄРДР за №12019160150000379 та початку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні (т. 1 а.к.п. 104);
- протоколом огляду місця події від 17.02.2019 року, відповідно до якого було оглянуто
місце події - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та зафіксована обстановка на місці події, а саме те, що було відчинене вікно у приміщення коридору, розбите скло на ньому, відкрита шухляда, де зберігалися гроші, а також значно порушена обстановка у спальній кімнаті внаслідок відшукання цінностей (т. 1 а.к.п. 107 -122;
- заявою від 21.03.2019, відповідно до якої ОСОБА_12 видав працівникам поліції ноутбук марки «ASUS» в корпусі чорного кольору моделі М51S, серійний номер: НОМЕР_3 , що підтверджується відповідною заявою (т. 1 а.к.п. 127). Саме цей ноутбук, відповідно до протоколу пред'явлення речей для впізнання від 25.03.2019, був впізнаний ОСОБА_9 серед інших пред'явлених йому ноутбуків, як такий, що був відкрито викрадений невстановленою особою 17.02.2019 з його будинку (т. 1 а.к.п. 128 - 131);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.03.20219, згідно яким ОСОБА_9 з поміж інших осіб за фотознімками впізнав саме ОСОБА_8 , як особу, яка відкрито викрала у нього ноутбук, мобільний телефон та грошові кошти (т. 1 а.к.п. 132 - 136);
- висновком судової товарознавчої експертизи № 128 ТГ від 29.03.2019 року, відповідно до якого, ринкова вартість викраденого ноутбуку марки «ASUS М51S» серійний номер: НОМЕР_3 в робочому стані, а також мобільного телефону «Nokia 105 NF-1010» серійний номер НОМЕР_1 , імеі: НОМЕР_2 станом на 17.02.2019 становить 1983,33 грн та 390 грн. (т. 1 а.к.п. 149 - 153).
Оцінюючи викладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання потерпілої ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 , дані заяви ОСОБА_12 про видачу ноутбуку, дані протоколу впізнання ноутбуку, дані протоколу впізнання за фотознімками достеменно свідчать про те, що саме обвинувачений ОСОБА_8 17.02.2019 відкрито викрав майно ОСОБА_9 .
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги першочергові показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який на початку судового розгляду повністю визнав себе винним в обсязі пред'явленого йому обвинувачення, не піддавши сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема, перелік та вартість майна, яким він заволодів, а також спосіб його відкритого викрадення. Так, обвинувачений пояснив, що він нічого не пам'ятає з того часу, оскільки у нього втрата пам'яті, ОСОБА_9 раніше ніколи не знав та в жодних стосунках з ним не перебував. Крім того, він розповів, що проник у будинок, розташований по АДРЕСА_3 , через вікно, але не пам'ятає, що саме там робив та навіщо туди заліз, зазначивши, що хтось йому сказав, наче у тому будинку можна залишитися переночувати. У той час у будинку перебував ОСОБА_9 , він до нього не говорив та не чіпав його, на вимогу останнього залишити будинок, він пішов. При цьому взяв гроші, які в подальшому витратив на їжу, а також взяв ноутбук та мобільний телефон. Однак, у подальшому, у ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 кардинально змінив свою позицію та вину у висунутому обвинуваченні не визнав, змінив свої показання, та зазначив, що йому немає, що розповісти, бо він нічого не викрадав. При цьому причину зміну своєї позиції не пояснив.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що під час досудового розслідування була проведена судово-психіатрична експертиза № 494 від 12.11.2019, відповідно до якої, ОСОБА_8 в період часу, що відноситься до скоєння правопорушення, у якому він обвинувачується, на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство не страждав, у тимчасовому розладі психічної діяльності або у іншому хворобливому стані психіки не перебував, у зв'язку з чим був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_8 також не страждає на хронічне психічне захворювання, недоумство або інший хворобливий стан психіки, у тимчасовому розладі психічної діяльності не перебуває, за своїм психічним станом здатен правильно сприймати обставини, які мають значення по справі та давати про них відповідні покази, приймати участь у судовому розгляді. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (а.к.п. 158 - 161). Тому суд вважає ОСОБА_8 осудним та таким, що підлягає кримінальній відповідальності.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 стверджував про те, що під час одночасно допиту потерпілий його не впізнав, в зв'язку з чим вважає, що його вина у вчиненні інкримінованого злочину не доведена.
Так, суд першої інстанції на підставі ч. 4 ст. 95 КПК не прийняв до уваги дані протоколу одночасного допиту від 27.11.2019 потерпілого на той час ОСОБА_9 та підозрюваного на той час ОСОБА_8 (т. 1 а.к.п. 174 - 174), оскільки показання, які містяться у вказаному протоколі суд безпосередньо не сприймав під час судового засідання, і вказані показання не отримані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Також у зв'язку зі смертю ОСОБА_9 , що настала 03.01.2020 (т. 1 а.к.п. 49), суд першої інстанції був позбавлений можливості з'ясувати обставини їх надання.
В свою чергу апеляційний суд зазначає, що під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела будь-яких інших обставин, які б підтверджували версію обвинуваченого про його непричетність до вчинення злочину.
Разом з тим, суд першої інстанції справедливо врахував, що під час розгляду кримінального провадження, суд повинен керуватися стандартом доведеності вини «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було учинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Аналізуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що під час судового розгляду було беззаперечно встановлено, що ОСОБА_8 поза розумним сумнівом 17.02.2023 повторно вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), з проникненням у житло.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що викладені у вироку та дослідженні в ході судового розгляду в суді першої інстанції докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України та доведеності його вини у вчиненні цього злочину.
Ураховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім доказам, що є у кримінальному провадженні, не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв'язку та системності, і вважає, що вони в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і були достатніми для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні щодо винуватості ОСОБА_8 .
На думку апеляційного суду, твердження сторони захисту про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими судом першої інстанції.
Невизнання своєї провини обвинуваченим ОСОБА_8 апеляційний суд розцінює, як намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Відповідно до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Згідно статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення - згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.
Обставини, які відповідно до ст. 66 КК пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції не встановив.
До обставин, які відповідно до ст. 67 КК обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та з інвалідністю, оскільки постраждалому ОСОБА_9 на час вчинення злочину було 81 повний рік і у нього були відсутніми обидві ноги, що було очевидним та що не міг не помітити обвинувачений ОСОБА_8 під час вчинення злочину.
Також, суд першої інстанції врахував досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно якій ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий. Орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства і неможливе без цілодобового нагляду та контролю.
Між тим, як зазначено вище, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , відсутність обставин, що пом'якшують його покарання, високого ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, даних досудової доповіді про неможливість його виправлення без позбавлення волі, те, що обвинувачений ОСОБА_8 , маючи п'ять непогашених судимостей за вчинення, у тому числі тяжких злочинів проти власності, знов вчинив тяжкий злочин проти власності через менш ніж чотири місяці після відбуття попереднього реального покарання у виді позбавлення волі, а також щодо особи похилого віку та з інвалідністю, що відповідно до ст. 67 КК є обставиною, яка обтяжує покарання, суд першої інстанції вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_8 можливе з призначенням йому покарання за ч. 3 ст. 186 КК лише у виді позбавлення волі ближче до верхньої межі санкції вказаної статті.
В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що ОСОБА_8 маючи п'ять непогашених судимостей на шлях виправлення не став, відбувши попереднє покарання у вигляді реального позбавлення волі належних висновків для себе не зробив, та знову вчинив умисний тяжкий злочин, що свідчить про відсутність позитивних змін в особистості обвинуваченого ОСОБА_8 та його готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що злочини, вчинені ОСОБА_8 , зазіхають на суспільну складову безпечного життя, що також формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій з боку суб'єктів, які вчиняють злочини.
Разом з тим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких соціально значимих, як здоров'я людини та власність, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого.
Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржений вирок суду - без змін.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2023 року, яким ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3