Номер провадження: 11-кп/813/544/24
Справа № 496/6393/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022162250000716 від 12 жовтня 2022 року відносно
ОСОБА_8 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Маяки Біляївського району Одеської області, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 05.07.2022 року Біляївським районним судом Одеської області, за ч.1 ст. 309 КК України до 1 року обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік,
обвинуваченого в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року ОСОБА_8 визнаний невинуватим та виправданий, за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 - скасовано.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що 10.10.2022 року, в період часу з 20.00 год (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_8 , знаходячись біля під'їзду будинку АДРЕСА_2 , знайшов банківську картку «Укргазбанк» (з безконтактною технологією проведення платежів), яка була втрачена її власником ОСОБА_10 того ж дня, при невстановлених в ході розслідування обставинах, та на якій встановлений PIN-код. Знайшовши банківську картку, ОСОБА_8 не вчинив жодних дій щодо встановлення власника картки чи її повернення, а покинув місце вчинення правопорушення.
Надалі ОСОБА_8 , привласнивши раніше знайдену ним банківську картку «Укргазбанк», власником якої є ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів, 10.10.2022 року з 20.59 год по 21.30 год, перебуваючи в приміщенні магазину «Рибалка-Продукти» за адресою: АДРЕСА_2 , не володіючи інформацією про персональний ідентифікаційний номер платіжної карти (пін-код), встановлений на останню для ідентифікації держателя спеціального платіжного засобу під час операцій з її використанням, діючи умисно, протиправно, переслідуючи мету незаконного збагачення, маючи у користуванні раніше знайдену банківську карту, здійснивши операції шляхом безконтактного розрахунку за товари у вказаному магазині через РОS-термінал, таємно викрав з банківського рахунку ОСОБА_10 кошти в загальній сумі 2627 грн, розпорядившись ними на власний розсуд, заподіявши своїми умисними діями потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду в сумі 2627 грн.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Вимоги, наведені в апеляційній скаргзі та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_11 просив скасувати вирок та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги прокурор обґрунтував тим, що оскаржений виправдувальний вирок підлягає скасуванню в зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам криміналььного провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора та потерпілого про додатковий допит свідка ОСОБА_12 , допит слідчих СВ ОРУП №2 ОСОБА_13 та ОСОБА_14 стосовно показань свідка ОСОБА_15 , оскільки на нього здійснювався тиск обвинуваченим, про що свідок подавав заяву до поліції.
Також суд першої інстанції належним чином не врахував показання свідка ОСОБА_16 , який чув як обвинувачений казав, що банківську картку він знайшов.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог КПК України, оскільки здійснив судове провадження за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.
За таких обставин прокурор просив дослідити під час апеляційного розгляду:
1) письмову заяву потерпілого ОСОБА_10 , щодо його виклику до суду для повторного допиту свідка ОСОБА_12 (а.с. 180);
2) заяву свідка ОСОБА_15 , щодо тиску на нього з боку обвинуваченого ОСОБА_8 для зміни показів на його користь (а.с. 165-168);
3) витяг з ЄРДР за №12023164250000241;
4) звукозапис судового засідання від 25.05.2023 о 11-00, коли суд першої інстанції змінив зміст клопотання потерпілого;
5) відповідь з ОРУП №2 ГУНП в Одеській області, щодо відсутності заяви свідка ОСОБА_15 щодо тиску на нього з боку прокурора.
Захисник ОСОБА_7 надала пояснення на апеляційну скаргу прокурора, в яких зазначила про безпідставність та необгрунтованість апеляційної скарги, відсутність підстав для скасування виправдувального вироку.
Захисник зазначила про відсутність будь-яких передбачених законом підстав для повторного допиту свідка ОСОБА_12 , який під час судового розгляду надавав добровільні показання та не скаржився на погане самопочуття.
При цьому потерпілий ОСОБА_17 під час його дипиту зазначав, що не бажає брати участь у розгляді справи та під час судових дебатів, а прокурор долучив у судовому засіданні заяву потерпілого, відповідно до якої він просить провести підготовче та судове засідання без його участі.
Позиції учасників апеляційного провадження в судовому засіданні.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_18 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили залишити оскаржений вирок без змін.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У своїй апеляційній скарзі прокурор просив призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Апеляційний суд зазначає, що статтями 412, 415 КПК України встановлений вичерпний перелік підстав для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Однак, у своїй апеляційній скарзі прокурор не зазначив жодних обставин, передбачених ст.412 КПК України, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції.
Під час апеляційного розгляду, апеляційним судом також не встановлено обставин, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Таким чином вимоги апеляційної скарги прокурора щодо скасування апеляційним судом виправдувального вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції не відповідають положенням статті 415 КПК України.
Крім того, в апеляційній скарзі прокурор стверджував про те, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Апеляційний суд зазначає, що неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, встановлюється апеляційним судом з метою ухвалення обвинувального вироку.
Разом з тим, оскільки прокурор не ставив питання про ухвалення апеляційним судом обвинувального вироку відносно ОСОБА_8 , та просив призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, апеляційний суд, керуючись вимогами ч.1 та 2 ст.404 КПК України, не вбачає підстав для виходу за межі апеляційної скарги прокурора, оскілки це погіршить процесуальне становище обвинуваченого.
В свою чергу апеляційний суд зазначає, що, згідно із вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржене судове рішення повністю відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону, оскільки, ухвалюючи виправдувальний вирок відносно ОСОБА_8 суд першої інстанції ретельно перевірив докази, надані стороною обвинувачення та надав їм об'єктивну правову оцінку, в тому числі і на предмет належності, допустимості та достатності для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
При розгляді зазначеного кримінального провадження відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
У п.146 рішення у справі «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» (1998 р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, що обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних, достатніх та допустимих доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
Так, відповідно до оскарженого вироку, судом першої інстанції були досліджені зібрані у кримінальному провадженні докази:
- протокол огляду від 28.11.2022 року, відповідно до якого було переглянуто відеозапис з камери відеоспостереження, яка розташована в магазині «Рибалка-Продукти», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . З відеозапису вбачається, що троє осіб чоловічої статі зайшли в магазин, робили покупки, розраховувалися на касі банківською карткою. Як було встановлено в судовому засіданні, це ОСОБА_8 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (а.с. 107-112), та відеозаписом до протоколу (а.с. 103). З відеозапису вбачається, що картою розраховувався ОСОБА_8 ;
- скріншотом транзакцій з карткового рахунку потерпілого ОСОБА_10 , згідно якого 10.10.2022 року в період часу з 20.59 до 21.13 год були здійснені розрахунки банківською карткою потерпілого ОСОБА_10 на загальну суму 2627 грн. (а.с. 105-106).
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 суду першої інстанції пояснив, що 10.10.2022 року у вечірній час зустрів на вулиці ОСОБА_8 , з яким раніше знайомий не був. Він сказав надати йому документи, що посвідчують його особу. Він ( ОСОБА_10 ) надав паспорт, в якому знаходилася його банківська картка, і вони піднялися на третій поверх до його знайомого ОСОБА_21 , щоб він підтвердив його особу. Після того, як ОСОБА_22 підтвердив його особу, він пішов додому. ОСОБА_8 повернув йому паспорт біля будинку, але не пам'ятає, до того, як вони піднялися до ОСОБА_21 , чи після. Просив призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане з позбавленням волі, будь-яких претензій до обвинуваченого не має. За клопотанням прокурора був проведений додатковий допит потерпілого, в ході якого він пояснив, що після того, як ОСОБА_22 підтвердив його особу, він вийшов з будинку і біля під'їзду у нього стався конфлікт з двома особами, яких він не знає. Коли писав заяву до поліції, вказав, що карту у нього викрали. Після перерви потерпілий у судове засідання не з'явився, але подав заяву, в якій вказав, що просить кримінальне провадження розглянути без його участі.
Свідок ОСОБА_23 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що йшов по вулиці, зустрів ОСОБА_8 , запитав, чи не добавить він йому коштів на цигарки, на що ОСОБА_8 погодився і вони разом пішли в магазин, робили покупки. В магазині вони були утрьох - він, ОСОБА_8 та ОСОБА_20 . Йому відомо, що ОСОБА_20 знайшов картку і дав її ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він є власником магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташований в АДРЕСА_2 . У вечірній час в магазин зайшли троє осіб, двох з яких він знає - ОСОБА_8 і ОСОБА_12 , третього не знає, вони робили покупки. Було декілька транзакцій, розраховувався за покупки ОСОБА_8 банківською карткою.
Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що 10.10.2022 року він запросив ОСОБА_10 до себе додому, для ремонту телевізора. Закінчивши роботу, він пішов. Через деякий час у двері постукав ОСОБА_8 , який прийшов разом з ОСОБА_10 і спитав, чи знає він останнього. Він підтвердив особу ОСОБА_10 і вони пішли. Чи був в руках у ОСОБА_8 паспорт потерпілого, не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що 10.10.2022 року у вечірній час у під'їзді будинку знайшов банківську карту і поклав до кишені. ОСОБА_8 він був винен грошові кошти. В кишені у нього була банківська картка матері. Зустрівши ОСОБА_8 , останній запитав його за борг, на що він дав йому знайдену банківську карту замість банківської карти матері, в рахунок погашення боргу, був винен йому біля 5000 за інструменти. І вони разом пішли в магазин. До них приєднався ОСОБА_12 , покупки вони робили утрьох. Було декілька транзакцій, розраховувався за товар ОСОБА_8 , карткою, яку він йому дав. Щодо підпису в протоколі огляду (а.с. 80), пояснив, що підпис йому не належить, відеозапис йому не пред'являвся, слідчому він нічого не підтверджував. Щодо протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від його імені від 26.12.2022 року про здійснення на нього тиску ОСОБА_8 для надання ним показань непричетності ОСОБА_8 до вчинення крадіжки, пояснив, що ніякої заяви він не подавав, підпис на заяві йому не належить, тиск на нього зі сторони ОСОБА_8 не чинився, навпаки працівники поліції та прокурор здійснювали тиск на нього, зокрема в день судового засідання, щоб він дав покази щодо причетності ОСОБА_8 до вчинення крадіжки.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні винним себе не визнав. При цьому пояснив суду першої інтсанції, що 10.10.2022 року біля будинку АДРЕСА_2 зустрів ОСОБА_10 і оскільки не був з ним знайомий, попросив надати документи, що посвідчують його особу. ОСОБА_10 надав паспорт, і сказав, що він знайомий ОСОБА_21 , який проживає у цьому будинку на третьому поверсі. Вони разом піднялися до ОСОБА_21 , щоб він підтвердив особу ОСОБА_10 , після чого вони розійшлися. Через деякий час до нього прийшов його знайомий ОСОБА_20 , який був винен йому 4000 грн за інструменти і дав йому банківську карту, сказавши, що це картка його матері, на рахунку є грошові кошти, які він повертає йому за інструменти, сказав, що карту після зняття коштів може не повертати. Він, ОСОБА_20 та ОСОБА_12 , якого вони зустріли по дорозі, пішли в магазин, зробили покупки на суму 2647 грн, було декілька транзакцій. Про те, що карта належить іншій особі, а не матері ОСОБА_20 , він дізнався через два дні. Обвинувачений зазначав, що умислу на крадіжку він не мав, про те, що карта та грошові кошти належать іншій особі, а саме потерпілому ОСОБА_10 , йому не було відомо, він розраховувався карткою, отримавши її від ОСОБА_20 в рахунок погашення боргу, і розраховуючись карткою, вважав, що грошові кошти належать саме йому. Вважає себе невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, просив виправдати.
Частиною 4 ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку), за кваліфікуючою ознакою - вчинене в умовах воєнного стану.
Виходячи з положень ст. 185 КК України, суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб'єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлені на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.
Так, згідно з показанями обвинуваченого ОСОБА_8 , він отримав банківську карту від ОСОБА_20 , який був винен йому грошові кошти у сумі 4000 грн. за інструменти.
Разом з тим, свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що мав борг перед ОСОБА_8 за інструменти. 10.10.2022 року у нього знаходилася банківська карта, належна його матері, з грошовими коштами на рахунку, і цю карту він мав намір віддати ОСОБА_8 . Біля під'їзду будинку він знайшов банківську карту, яку поклав до кишені і замість карти матері віддав ОСОБА_8 знайдену карту.
Апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інтстанції про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_8 було відомо про те, що карта, яку передав йому ОСОБА_20 , належить іншій особі, що свідчить про відсутність умислу у ОСОБА_8 на таємне заволодіння чужим майном, зокрема грошовими коштами потерпілого ОСОБА_10 , тобто відсутня одна з ознак складу злочину - суб'єктивна сторона.
При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що підпис в протоколі огляду відеозапису належить не йому, відеозапис у його присутності не відтворювався. Пояснив, що твердження, зафіксоване в протоколі, про те, що в магазині ОСОБА_8 розраховувався карткою, яку знайшов, не відповідає дійсності, бо жодної слідчої дії за його участю у даному кримінальному провадженні, окрім допиту, не проводилося. Також свідок ОСОБА_20 зазначив, що перебуває під вартою у іншому кримінальному провадженні, в день його допиту в суді прокурор погрожував йому максимальним терміном покарання, якщо він не надасть покази, які викривають ОСОБА_8 у вчиненні крадіжки грошових коштів.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду не доведено ту обставину, що саме ОСОБА_8 знайшов банківську картку, належну потерпілому і таємно заволодів його грошовими коштами, натомість версія обвинуваченого щодо того, що цю картку передав йому ОСОБА_20 в рахунок повернення боргу, узгоджується з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, а показання ОСОБА_8 та ОСОБА_20 в цій частині є логічними та послідовними.
Разом з тим, суд першої інстанції констатував, що потерпілий плутався у своїх показах, зокрема вказував, що до нього звернулися працівники поліції і запропонували йому написати заяву про вчинення крадіжки, оскільки вони з'ясували, хто саме причетний до викрадення грошових коштів.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно констатував, що сторона обвинувачення не надала суду достатніх доказів для спростування версії обвинуваченого ОСОБА_8 та для доведення його винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
З цих підстав, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання прокурора на ту обставину, що під час досудового розслідування свідки давали інші показання, зокрема такі, що викривають ОСОБА_8 у вчиненні крадіжки, оскільки суд досліджує докази безпосередньо і в основу вироку не можуть бути покладені показання, які давали свідки в ході допиту на стадії досудового розслідування.
Так, під час апеляційного розгляду, за клопотанням прокурора була досліджена заява потерпілого ОСОБА_17 , в якій він просив повторно допитати свідка ОСОБА_12 (а.к.п.180).
Також, апеляційний суд дослідив журнал судового засідання, під час якого суд першої інстанції оголосив клопотання потерпілого та оголосив перерву, з метою виклику потерпілого для участі в судових дебатах. (а.к.п.181-182).
Апеляційний суд зазначає, що прокурор у своїй апеляційній скарзі не вказав, які саме обставини мав повідомити суду свідок ОСОБА_12 , які не були повідомлені суду під час першочергового допиту свідка.
Крім того, вказаний свідок не був очевидцем події, та під час допиту судом першої інстанції не зазначав, що особисто бачив, як ОСОБА_8 заволодів банківською картою. При цьому свідок не вказував на жодні обставини, які б беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому злочину.
Разо з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження міститься заява потерпілого, відповідно до якої він просить провести підготовче та судове засідання без його участі.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що нерозгляд судом першої інстанції клопотання потерпілого про повторний допит свідка, не є підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Більше того, нерозгляд судом першої інстанції вказаного клопотання не являється таким процесуальним порушенням, із-за якого може бути скасований виправдувальний вирок.
На думку апеляційного суду, за результатами судового розгляду під час якого було допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції вірно, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обгрунтованого висновку, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України не знайшло свого підтвердження у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
У відповідності до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні; тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 червня 2018 р. у справі № 712/13361/15, провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ № 74777387).
Тобто, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445).
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія протии Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25). який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Так, відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст.91 КПК України на слідчого та прокурора покладено обов'язок доведення вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції який, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, дослідивши та оцінивши усі докази, надані стороною обвинувачення, стороною захисту, потерпілим, в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних, беззаперечних, належних і допустимих доказів наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, якому стороною обвинувачення надано правову кваліфікацію за ч.4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Апеляційний суд зазначає, що однієї з засад кримінального провадження - є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Даний стандарт доказування передбачає, що у достовірності факту, а саме - винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення не повинно залишатися розумних, тобто раціональних сумнівів.
За положеннями частини 4 статті 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
На думку апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не ставлять під сумнів законність оскарженого судового рішення.
Виправдовуючи ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції дотримався приписів кримінального процесуального закону, зазначених в статтях 373-374 КПК України і навів у вироку конкретні, беззаперечні обґрунтування мотивів, з яких суд дійшов висновків про недоведеність, що в діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, а тому апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є об'єктивними і всебічними, оскільки базуються на безсторонній оцінці наданих сторонами кримінального провадження доказів.
Доводи прокурорів, викладені в апеляційній скарзі, щодо неповноти судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовані висновками суду першої інстанції, наведеними у виправдувальному вироку, які апеляційний суд вважає правильними та обґрунтованими.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає оскаржений виправдувальний вирок законним і обґрунтованим, в зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 підлягає залишенню без задоволення, а виправдувальний вирок суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2023 року ОСОБА_8 визнаний невинуватим та виправданий, за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, - залишити без змін.
Ухвала Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4