Номер провадження: 22-ц/813/2388/24
Справа № 523/9117/23
Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К.
Доповідач Сегеда С. М.
20.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря Козлової В.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2023 року, постановлену під головуванням судді Барвенка В.К., про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «СІ РЕСТ» про розірвання договору оренди нерухомого майна, стягнення боргу за договором оренди та збитків,
встановив:
30.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) «СІ РЕСТ» про розірвання договору оренди нерухомого майна, стягнення боргу за договором оренди та збитків (т.2, а.с.1-10).
02.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать ПП «СІ РЕСТ» (т.2, а.с.49-51).
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову було відмовлено (т.2, а.с.54-56).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.1-3).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.65-67).
Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, розгляд даної справи здійснений 20.03.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції майже пів року (т.2, а.с.60), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не було надано належних доказів, які б підтверджували наведені у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовував необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову у даній справі.
Крім того, позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, у тому числі й спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів, приховування активів, тощо.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних обставин.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 унормовано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до ст.150 ЦПК України, видами забезпечення позову, серед іншого, є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві, і знаходяться у нього чи в інший спосіб.
За змістом ст.151 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов'язково зазначаються: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, захід забезпечення позову, який належить застосовувати, з обґрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «СІ РЕСТ» про розірвання договору оренди нерухомого майна, стягнення боргу за договором оренди та збитків (т.2, а.с.1-10).
02.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать ПП «СІ РЕСТ» (т.2, а.с.49-51).
Свою заяву ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у нього є підстави вважати, що відповідач може вчинити дії з метою унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що обґрунтованих доводів про підстави забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене у заяві майно та (або) грошові кошти, що належать ПП «СІ РЕСТ», заявником не наведено, як і жодного обґрунтування про те, яким чином незабезпечення позову обраним заявником способом може вплинути на виконання майбутнього судового рішення у даній справі.
Колегія суддів враховує, що забезпечення позову повинно застосовуватися з урахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження прав відповідача, що узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19).
Доводи апеляційної скарги про те, що невжиття забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду, є припущеннями заявника, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно до положень ст.81 ЦПК України.
Інший за змістом висновок буде суперечити правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18) про те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Разом з тим, слід вказати, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Суд приймаючи рішення про забезпечення позову повинен пересвідчитись в належності відповідачеві спірного об'єкту, або об'єкт є предметом спору.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при звернені із заявою про арешт коштів, які належать відповідачу, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу належності вищевказаних коштів відповідачу, і де саме ці кошти знаходяться.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не є співмірними відносно позовних вимог, заявлених до відповідача, що суперечить принципу ефективності засобу правового захисту, а забезпечення позову обраним позивачем способом є необґрунтованим, оскільки судом не встановлено обставин, які можуть свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову, про які йдеться у заяві, може ускладнити виконання майбутнього судового рішення по справі.
Інші доводи також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, як то передбачено ч.3 ст.150 ЦПК України, у судове засідання він не викликався.
Однак, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що заявнику була надана можливість прибути до Одеського апеляційного суду у судове засідання, призначене на 20.03.2024 року на 16 год. 00 хв., з метою надання пояснень, проте останній таким правом не скористався, хоча був належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги, про що вказано вище.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки додаткове рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2023 року про відмову у забезпеченні позову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01.04.2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М.Драгомерецький