01.04.24
22-ц/812/483/24
Провадження №22-ц/812/483/24
1 квітня 2024 року м. Миколаїв
Справа № 489/6242/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.
із секретарем судового засідання - ОСОБА_1
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
Акціонерного товариства «Універсал Банк»
до
ОСОБА_2
про стягнення кредитної заборгованості
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства «Універсал Банк»
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Коваленком І.В., 18 січня 2024 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 18 січня 2024 року,
У жовтні 2023 року АТ «Універсал Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_2 звернувся до АТ «Універсал Банк» та 29 листопада 2008 року підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку НОМЕР_1 у розмірі 38800 грн. Банк взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі. У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань, у ОСОБА_2 утворилась кредитна заборгованість, яка станом на 22 серпня 2023 року становить 61989 грн 57 коп. та складається із 61675 грн 27 коп. залишку заборгованості за тілом кредиту та 314 грн 30 коп. заборгованості порушення грошового зобов'язання.
Посилаючись на викладене, АТ «Універсал Банк» просило стягнути з відповідача зазначену кредитну заборгованість.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором № б/н від 29 листопада 2018 року у розмірі 38053грн 14 коп. Розподілено судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не узгоджена сплата платежів за порушення грошового зобов'язання. Щодо визначення розміру заборгованості за тілом кредиту суд зазначив, що протягом дії договору відповідач сплатив непогоджені сторонами проценти у розмірі 23622 грн 43 коп та штрафні санкції у розмірі 314 грн 30 коп., за такого у відповідача існує заборгованість у розмірі 38053 грн 14 коп.
В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги Банк зазначав, що судом не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту, а тому суд дійшов передчасного висновку щодо того, що Клієнт не був ознайомлений із вищевказаними Умовами, правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.
Так, уклавши договір шляхом підписання анкети-заяви, відповідач до укладання договору був ознайомлений в електронній/письмовій формі з інформацією щодо умов кредитування та отримав відповідні документи від Банку та погодився з ними (п.2.11 розділу І Умов і правил). Відповідач повідомив про свою згоду з вищевказаними умовами, на підтвердження чого у мобільному додатку ним було введено ОТР-пароль, який попередньо був надісланий на мобільний номер. Поміж цього він підтвердив, що анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком його підпису (п.9 Анкети-заяви), підтвердив що електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях (п.6 Анкети-заяви).
Вважає, що все вищенаведене свідчить про укладення між сторонами у встановлений законом спосіб договору, у тому числі погодження Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, шляхом проставляння ними електронного цифрового підпису. Звертає увагу, що Умови обслуговування рахунків фізичної особи АТ «Універсал Банк» також опубліковані на офіційному сайті Банку та публічно доступні в режимі реального часу для ознайомлення за посиланням http://www.monobank.ua/terms.
Будучи повідомленим про розгляд справи відповідач не надав контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити чи інший доказ, наприклад, висновок експертизи про невірність наданого банком розрахунку. Відтак відсутні законні підстави для того, щоб піддати сумніву нараховану суму боргу, враховуючи, що вона підтверджена наданими позивачем доказами.
Зазначає також, що застосування до даних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, є передчасним і незаконним, оскільки вона стосується інших кредитних угод з іншими умовами, правилами та сторонами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже справа розглядалась апеляційною інстанцією без виклику учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У справі, що розглядається предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв'язку з укладенням кредитного договору, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика оформлена через мережу Інтернет.
Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», ЗУ «Про споживче кредитування», ЗУ «Про електронну комерцію», нормативними актами Національного Банку України та Національної комісії з державного регулювання ринку фінансових послуг.
За правилом ч.1ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до положень статей 5, 15 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
Зі змісту статей 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» (далі - Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 не зазначені ані процентна ставка за користування кредитними коштами, ані строк повернення кредиту, ані відповідальність за порушення зобов'язань, ані умови надання позичальнику овердрафту.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі, що перевищує ліміт кредитування, за рахунок надання позичальнику овердрафту для погашення його боргу за процентами, Банк посилався на Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/ Universal Bank, Тарифи з користування Чорною карткою monobank.
Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/ Universal Bank та Тарифи з користування Чорною карткою monobank розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву до договору про надання банківських послуг в рамках проекту Монобанк (monobank), тоді як вказані Умови і правила та Тарифи ОСОБА_2 не підписані, зокрема електронним цифровим підписом, як це передбачено узгодженими сторонами умовами у анкеті-заяві ОСОБА_2 до договору про надання банківських послуг в рамках проекту Монобанк (monobank) 29 листопада 2018 року.
Крім того, як зазначено у наданих позивачем до суду Умовах і правилах обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/ Universal Bank та Тарифах з користування Чорною карткою monobank, вони затверджені Протоколом Правління № 46 від 24 листопада 2021 року та набувають чинність з 27 листопада 2021 року.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що викладені у вищевказаній постанові висновки Великої Палати Верховного Суду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у даній справі з огляду на відмінності порядку укладання кредитних договорів в АТ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк» в рамках проекту Монобанк, - оскільки таке суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20.
За такого колегія суддів вважає безпідставними аргументи апеляційної скарги про те, що надані Банком Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» та Тарифи повинні розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, а тому з відповідачем було узгоджено у належній формі зазначені в цих документах умови кредитування.
Такі висновки не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
З огляду на викладене не можна вважати обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що п. 5.23. п. 5 Розділу ІІ Умов передбачено, що у разі якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для внесення щомісячного платежу, то Банк має право самостійно збільшити кредитний ліміт на суму заборгованості клієнта та направити відповідні грошові кошти на здійснення щомісячного платежу, погашення відсотків та неустойки, - оскільки такі умови кредитування сторонами у належній формі не були узгоджені.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 та від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19. При цьому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного зазначив, що суду потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
За такого також не можна вважати, що у наданому Банком Паспорті споживчого кредиту Чорної картки monobank сторонами узгоджені конкретні умови кредитування.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Банк здійснював нарахування процентів з подальшим їх списанням шляхом включення до заборгованості за тілом кредиту. Такі дії Банку суперечать умовам кредитного договору, який не передбачає умов щодо нарахування процентів.
Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, оскільки судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Щодо визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 слід зазначити наступне. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо штучного збільшення позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту через включення непогоджених нарахованих процентів та штрафних санкцій.
Відповідно до виписки про рух коштів по картці від 24 жовтня 2023 року сума витрат відповідача за весь період користування коштами становить 212728 грн 35 коп., а розмір повернутих ним коштів - 150738 грн 78 коп.
Розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача та яку відносить до заборгованості по кредиту 61989 грн 57 коп. відповідає різниці між сумою витрат позичальника та сумою зарахованих останнім коштів на поточний рахунок в рахунок погашення такої заборгованості (212728 грн 35коп. - 1505738 грн 78 коп.).
З виписки з особового рахунку вбачається, що відповідачем сплачено непогоджені сторонами проценти на суму 23622 грн 43 коп. та 314 грн 30 коп штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 38053 грн 14 коп. (61989 грн 57 коп. - 23622 грн 43 коп. - 314 грн 30 коп.).
Судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В. Лівінський
Повний текст постанови складено 1 квітня 2024 року.