01.04.24
22-ц/812/395/24
Справа № 489/9726/14-ц
Провадження № 22-ц/812/395/24
27 березня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Кокорєва В.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору, -
В жовтні 2023 року ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернулось до суду із заявою про заміну сторони стягувача з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на правонаступника ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому провадженні №67717109 з примусового виконання виконавчого листа № 489/9726/14-ц, виданого 23 вересня 2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 9650,5 дол. США, що еквівалентно 240200,95 грн та суми пені 30000 грн.
В обґрунтування заяви заявник вказував, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року у цивільній справі № 489/9726/14-ц було задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість по тілу у розмірі 9650,5 дол. США, що еквівалентно 240 200,95 грн та суми пені 30 000 грн.
На виконання вищевказаного рішення стягувачу було видано виконавчі листи, які направлено на виконання виконавчої служби. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. перебуває відкрите виконавче провадження: ВП № 67717109 з примусового виконання виконавчого листа № 489/9726/14-ц виданого 23.09.2016 року Ленінським районного судом м. Миколаєва.
Згідно Договору Факторингу № 08/2023-Б, укладеного 10 серпня 2023 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» право вимоги за кредитним договором № ML-400/312/2006 від 15.12.2006 року, за яким позичальником є ОСОБА_1 , разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
Таким чином, відповідно до ст. 512-517 ЦК України ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набув статусу нового кредитора за кредитним договором разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами цього договору.
Виконати вимоги статті 177 ЦПК України не має можливості, оскільки відсутня можливість направити копію цієї заяви на адресу боржника у село Костянтинівку, Мелітопольського району, Запорізької області, яке на теперішній час окуповано ворогом, оскільки в умовах правового режиму воєнного стану, введеного у країні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відділення поштового зв'язку Укрпошти тимчасово не працюють у тих населених пунктах, де відбуваються бойові дії та обстріли, та на території, що тимчасово окупована ворогом.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» та п.12 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» просило замінити сторону стягувача у виконавчому провадженні.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено сторону стягувача з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», як вибулої сторони, на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому провадженні №67717109 по примусовому виконанню виконавчого листа у цивільній справі № 489/9726/14-ц (провадження №2/489/22/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору (Кредитний договір №ML-400/312/2006 від 15.12.2006).
Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.06.2016 у справі № 489/9726/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість по тілу у розмірі 9650,5 дол. США, що еквівалентно 240200,95 грн. та суми пені 30000 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 2701,91 грн.
10 серпня 2023 року між ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено Договір факторингу № 08/2023-Б відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило (передало) ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», а ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами (зокрема, за Кредитним договором №ML-400/312/2006 від 15.12.2006, боржником зазначено ОСОБА_1 ).
Проаналізувавши ч.ч. 1, 5 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження», ч.ч. 1, 2 ст. 442 ЦПК України, зміст постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-3627/09 від 09.12.2019, суд першої інстанції вважав, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню, тому у виконавчому провадженні №67717109 по примусовому виконанню виконавчого листа у цивільній справі № 489/9726/14-ц (провадження №2/489/22/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору (Кредитний договір №ML-400/312/2006 від 15.12.2006) необхідно замінити стягувача з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як вибулої сторони, на правонаступника ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ».
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що заява ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» є необґрунтованою, та такою що не підтверджується доказами та суперечить діючому законодавству, а тому просив ухвалу суду від 08 грудня 2023 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» про заміну стягувача залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі зазначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути від ступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, в якій Верховний Суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
Водночас, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пунктів 2, 4 Договору відступлення (факторингу) передбачено, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за даним договором у відповідності до п. 4.
В той же час, відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за Договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання Фактором своїх зобов'язань за Договором.
Апелянт вважає, що наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для оспорювання договору відступлення права вимоги. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/16109/14.
Від ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що вимоги, які викладені у апеляційній скарзі, ТОВ ««БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» не визнаються, оскільки в постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі №2-3627/09, від 29.12.2020 у справі №0910/2- 103/2011 зазначено, що згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. На підставі частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавчі провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Пославшись на положення частини першої статті 512, ст. 514, 515 ЦК України, частини першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», зазначає у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувана.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Таким чином, заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.1 2013 у справі № 6-122цс13 та від 15.08.2018 у справі № 190/2119/14-ц.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальний гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувана у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Щодо сплати за договором зазначає, що 07.08.2023 ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» відповідно до платіжної інструкції №160 від 07.08.2023 було перераховано грошові кошти у розмірі 450 100,00 гривень (призначення платежу: сплата згідно протоколу електронного аукціону №CSE001-UA-20230614- 86483 від 13.07.2023).
Посилаючись на викладене, ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2023 року - без змін.
Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 9 ч.2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зазначені конституційні положення знайшли своє відображення у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ст. 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Порядок виконання судових рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження» .
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Питання процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення регламентовані ст. 442 ЦПК України, згідно з якою у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому ст. 272 цього Кодексу. Крім того, згідно ч.5 ст. 442 ЦПК України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Згідно ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Варто зазначити, що ст. 55 ЦПК України вміщена до розділу І «Загальні положення» глави 4 «Учасники судового процесу» цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов'язків тощо. Натомість ст. 442 ЦПК України розташована в розділі V1 «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», що присвячений врегулюванню відносин, пов'язаних з примусовим виконанням судових рішень. Звідси нормативні приписи ст. 55 ЦПК України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених ст. 442 ЦПК України.
Крім того, вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому ст. 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених ст. 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи ст. 442 ЦПК України, що містять процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями ст. 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі ст. 55 ЦПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у ч.5 ст. 442 ЦПК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17.
Системний аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження», ст. 442 ЦПК України, ст. 512, 514 ЦК України, свідчить про те, що у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. У зв'язку із такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі і право бути стороною виконавчого провадження. За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження (стягувача) є обґрунтованим.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернулося до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.06.2016 у справі № 489/9726/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість по тілу у розмірі 9650,5 дол. США, що еквівалентно 240200,95 грн. та суми пені 30000 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 2701,91 грн.
На виконання вищевказаного рішення стягувачу було видано виконавчі листи, які направлено на виконання до виконавчої служби.
Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП станом на 19 жовтня 2023р. знаходиться на виконанні відкрите 01 грудня 2021р. виконавче провадження на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. № 67717109 з примусового виконання виконавчого листа № 489/9726/14-ц виданого 23.09.2016 року Ленінським районного судом м. Миколаєва.
10 серпня 2023 року між ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено Договір факторингу № 08/2023-Б відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило (передало) ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», а ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами (зокрема, за Кредитним договором №ML-400/312/2006 від 15.12.2006, боржником у якому зазначено ОСОБА_1 ).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 вказаного Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за змістом частини першої якої договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (п.106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (п. 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (ч.1ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч.2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 ( пункт 106).
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21).
Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023р. у справі № 206/4841/20, у якій Велика Палата Верховного Суду також вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань.
Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» є фінансовою установою з такими видами економічної діяльності, як надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), фінансовий лізинг, інші види кредитування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи.
Щодо ціни продажу права вимоги Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023р. у справі № 206/4841/20 зазначила, що ст. 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно з частиною першою статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Поряд з цим, згідно з частиною третьою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звідси вбачається, що право вимоги є об'єктом цивільних права, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як встановлено у частині першій статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У свою чергу згідно з абзацом 1 частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати, так звані номінальну вартість та реальну вартість.
Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.
Реальна вартість права вимоги, як і будь якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, зокрема, попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а у процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.
Тобто реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент в залежності від ряду обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Тому Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як убачається з матеріалів справи, а саме надісланого заявником на адресу апеляційного суду протоколу електронного аукціону №CSE001-UA-20230614- 86483 від 13.07.2023, 13 липня 2023 відбувся електронний аукціон, організатором якого було ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Лотом на даному аукціоні був пул активів, що складається з прав вимоги за 77 кредитними договорами, більшість з яких забезпечені іпотекою у вигляді нерухомості або заставою у вигляді рухомого майна. Кредитні договори укладені з фізичними особами або ФОП. Загальна сума заборгованості 36515045,96грню за тілом та відсотками станом на 06.06.2023р. Тип забезпечення-нерухоме майно в тому числі у Миколаївській області, рухоме майно, також наявні кредити без забезпечення. Кредити видавалися на купівлю нерухомого або рухомого майна, на споживчі цілі під забезпечення нерухомого майна, на споживчі цілі без забезпечення.
Переможцем зазначеного електронного аукціону стало ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ». Ціна, за яку переможець аукціону купив лот, склала 450100 грн.
10 серпня 2023 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» було укладено договір факторингу № 08/2023-Б, згідно якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № ML-400/312/2006 від 15.12.2006 року, за яким позичальником є ОСОБА_1 , разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
Згідно п. 1.5 договору факторингу права вимоги за кредитними договорами переходять до фактора з моменту виконання зобов'язання щодо перерахування всіх платежів, зазначених в п. 7 цього договору.
Відповідно до пп.7.1 п.7 договору сторони домовились що станом на дату підписання сторонами цього договору сума фінансування складає 450 100грн. Фактор здійснює фінансування клієнта шляхом перерахування 100% суми фінансування, згідно з п.7.1 цього договору, на банківський рахунок клієнта одним платежем не пізніше 10 серпня 2023р.( пп.7.2 п.7).
При цьому згідно п.6 договору у відповідності до умов договору фактор здійснює фінансування клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги до боржників в розмірі портфеля заборгованості. Загальний розмір портфеля заборгованості боржників, права вимоги до яких відступаються складає 59270657,87грн.
Отже, договір факторингу містить як номінальну вартість вимог кредитора до боржників, так і реальну вартість права вимоги ( 450 100грн), яку сторони визначили на власний розсуд.
07.08.2023 ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» відповідно до платіжної інструкції №160 від 07.08.2023 було перераховано грошові кошти у розмірі 450 100,00 гривень ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (призначення платежу: сплата згідно протоколу електронного аукціону №CSE001-UA-20230614- 86483 від 13.07.2023).
За такого посилання апелянта в апеляційній скарзі на відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання фактором своїх зобов'язань за договором, спростовуються матеріалами справи.
Безпідставним є також посилання апелянта на пункти 2, 4 Договору відступлення (факторингу), оскільки вони не регулюють порядок здійснення розрахунків за даним договором.
Розглядаючи справу в межах заявлених вимог у даній справі та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з правомірності укладеного договору факторингу, беручи до уваги також те, що його не оспорено зацікавленими особами в установленому законом порядку та не визнано недійсним за рішенням суду, відсутні також прямі вказівки норм закону про його нікчемність.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеним факт переходу до заявника прав вимоги за кредитним договором № ML-400/312/2006 від 15.12.2006 року, а тому є передбачені законом підстави для заміни стягувача у виконавчому провадженні на ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», у зв'язку із чим оскаржувана ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 01 квітня 2024 року