Справа № 456/252/22Головуючий у 1 інстанції
Провадження № 22-з/811/75/24 Доповідач в 2-й інстанції Приколота Т. І.
01 квітня 2024 року м.Львів
Справа № 456/252/22
Провадження № 22-з/811/75/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - Савки Тараса Володимировича про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» - Галушко Ольги Ігорівни на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м. Стрию 30 травня 2023 року у складі судді Яніва Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку,-
встановив:
17 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до «Приватна агрофірма ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» (ПП «ПАФ «Батько і Син») про визнання недійсними договорів оренди землі від 1 лютого 2019 року, укладених між нею ( ОСОБА_1 ) та ПП «ПАФ «Батько і Син»», предметом яких є земельні ділянки: площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309), площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0985) та площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0730), що розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області; усунення перешкод у користуванні належним їй (позивачу) майном шляхом зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2023 року позов задоволено частково. Ухвалено усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування належними їй на праві власності земельними ділянками площею 0,4327 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0309), площею 0,3209 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0985) та площею 0,2662 га (кадастровий номер 4625380800:06:000:0730) із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, шляхом зобов'язання ПП «ПАФ «Батько і Син» їх повернути. У решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржила представник ПП «ПАФ «Батько і Син» - Галушко О.І.
За результатами розгляду апеляційної скарги Львівський апеляційний суд своєю постановою від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ПП «ПАФ «Батько і Син» - Галушко О.І. залишив без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2023 року залишив без змін.
4 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - Савка Т.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути з ПП «ПАФ «Батько і Син» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000 грн.
Заява мотивована тим, що постановою Львівського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення залишено без змін, не було вирішено питання понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
22 березня 2024 року від представника ПП «ПАФ «Батько і Син» - Галушко О.І. надійшло заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі. Вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню, оскільки позивачем та її представником не було подано до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч.4 ст.270 ЦПК України немає необхідності у виклику учасників справи, розгляд заяви проводиться судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що заява представника ОСОБА_1 - Савки Т.В. не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.
Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 цього Кодексу зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній Постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).
Судом встановлено, що адвокат Савка Т.В. брав участь в суді апеляційної інстанції як представник ОСОБА_1 на підставі договору №98 про надання правничої (правової) допомоги від 15 серпня 2023 року.
Згідно п.2.3.1 договору клієнт ( ОСОБА_1 ) зобов'язана сплатити гонорар адвокатському об'єднанню в розмірі та в строки, які окремо погоджені між ними.
Згідно п.5.1 договору, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокатському об'єднанню гонорару та фактичних витрат, пов'язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та зазначається в Акті виконаних робіт (наданих послуг), який є невід'ємною частиною даного договору.
Звертаючись 4 березня 2024 року до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, Савка Т.В. долучив фотокопії наступних документів: акт виконаних робіт (надання послуг) від 1 березня 2024 року за договором про надання правничої допомоги №98 від 15 серпня 2023 року на суму 4000 грн за участь у двох судових засіданнях; рахунок-фактуру про сплату 4000 грн; договір про надання правничої (правової) допомоги від 15 серпня 2023 року; докази надсилання заяви з додатками ПП «ПАФ «Батько і Син».
Встановлено, що 29 лютого 2024 року в судовому засіданні Савка Т.В. зробив відповідно заяву щодо подання ним протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду доказів понесення судових витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 134 ЦПК України).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 134, 137 ЦПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Подібний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19.
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Отже, норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 461/2102/20.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ні ОСОБА_1 ні адвокат Савка Т.В. всупереч вимогам частини першої статті 134 ЦПК України не подали попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які понесла Савка Т.В. , і які вона очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ПП «ПАФ «Батько і Син» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а відтак у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Савки Т.В. про ухвалення додаткового рішення у справі належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 133, 134, 137, 141, 270, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Савки Тараса Володимировича про ухвалення додаткового рішення відмовити
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання.
Ухвала складена і підписана 1 квітня 2024 року.
Головуючий-______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Ю.Р.Мікуш___________________ Р.В. Савуляк