Справа № 214/6371/23
2/214/1354/24
Іменем України
01 квітня 2024 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Сіденка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Чаплиги О.О.,
у відсутність сторін,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим адвокатом Платошиним Олегом Миколайовичем до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати,
встановив:
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Платошин О. М., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за лютий та березень 2023 року; зобов'язати сплатити ОСОБА_2 до державного бюджету України не виплачені податки до заробітної плати за лютий та березень 2023 року за ОСОБА_1 .
В уточненій позовній заяві посилається на те, що між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , та позивачем ОСОБА_1 21.06.2022 було укладено трудовий договір, яким позивача прийнято на роботу на посаду перукара-модельєра. Даний договір, було укладено безстроково на невизначений строк, за умовали якого роботодавець працівнику зобов'язується оплачувати працю у розмірі 6600 гривень на місяць. Крім того, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , було винесено наказ № 1/1 від 21.06.2022 про прийняття на роботу ОСОБА_1 , на посаду майстра перукаря з 22.06.2022 року з окладом 6600 гривень на місяць. ОСОБА_1 продовжувала трудові відносини до 30.03.2023 року, після чого отримала від ОСОБА_2 наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №1/1 від 30.03.2023 року та зробила відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення 30.03.2023 року. Однак, ОСОБА_2 , не заплатила заробітну плату останній за два місяці, тобто за лютий та березень 2023 року, по 6700 гривень за місяць, у загальному розмірі 13 400 гривень, виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати 6700 грн. на місяці відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Після чого, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області, з метою отримання достовірних відомостей щодо виплаченої останній заробітної плати та сплати відповідних податків ФОП ОСОБА_2 , та дізналася, що фактично її було звільнено - 30.01.2023 року, та останньою не сплачено відповідні податки за дані два місяці. Крім того, не виплата заробітної плати підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України форми ОК-5 по ОСОБА_1 де в графі лютий, березень 2023 року відсутні будь-які відрахування до бюджету.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з виплати заробітної плати відповідачем у нього утворилася заборгованість перед позивачем, з огляду на що представник позивача просить позов задовольнити.
Після усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали від 04.09.2023, ухвалою судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.09.2023 у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
Представник відповідача, адвокат Джемерчук О. В., у письмових поясненнях на уточнену позовну заяву вказує, що у тексті позовної заяві представник позивача вказує, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата за лютий - березень у розмірі 13400,00 грн., однак в прохальній частині позовної заяви ця сума відсутня. Також звертає увагу, з посиланням на норми Податкового кодексу України, що заробітна плата виплачується з врахуванням утриманих податків з доходу працівника. Вказує, що позивач за трудовим договором з відповідачем пропрацювала у березні 2023 року не повний місяць, а на два дні менше, оскільки звільнена була 30.03.2023, а у березні 31 день, що є підставою для зменшення розміру суми заробітної плати, яку просить стягнути позивач на свою користь.
У своїх письмових поясненнях представник відповідача також вказує, що позовна вимога в частині зобов'язання відповідача сплатити до державного бюджету України не виплачені податки з заробітної плати є неконкретизованою та незрозумілою з огляду на те, що частина податків із заробітної плати сплачується до державного бюджету, а інша - до місцевого.
Крім того, посилається на те, що відповідно до відомості № 3 за березень 2023 року позивачу при звільненні було виплачено під її підпис 31.03.2023 року 3178,24 грн., тобто суми належної працівнику при звільненні. З даним позовом позивач звернувся до суду 30.08.2023, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
З огляду на вказані обставини просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
У письмових поясненнях представник позивача зазначив, долучена до матеріалів справи представником відповідача відомість № 3 від 31.03.2023 про виплату коштів позивачу стосується компенсації за невикористану відпустку, проти чого він не заперечує, однак предметом спору у даній справі є саме невиплачена заробітна плата, а не компенсація за невикористану відпустку.
У поданих до суду заявах представники сторін по справі, кожен окремо просив розгляд справи здійснювати за їх відсутності, представник позивача позов підтримав, представник відповідача - заперечив проти задоволення позовних вимог.
Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до умов трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 21.06.2022, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , безстроково, остання зобов'язується виконувати обов'язки перукаря з установленим договором графіком з розрахунку робочого часу - 40 год. на тиждень (з 09.00 до 18.00 год, обідня перерва з 12.00 до 13.00 год., вихідні дні - субота та неділя) (а. с. 6).
Відповідно до наказу фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 № 1/1 від 21.06.2022 ОСОБА_1 прийнято на роботу майстра перукаря з 22.06.2022 з посадовим окладом 6600 грн. на місяць (а. с. 7).
Запис в трудову книжку про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП внесений роботодавцем 29.03.2023 (а. с. 7 на звороті).
Згідно з наказом ФОП ОСОБА_2 № 1/1 про припинення трудового договору (контракту) від 30.03.2023 ОСОБА_1 звільнена 30.03.2023 за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП (а. с. 8). Копія цього ж наказу з підписом звільненої особи від 30.03.2023 суду надано представником відповідача (а. с. 56).
Відповідно до відомості № 3 за березень 2023 року ОСОБА_1 31.03.2023 отримала від роботодавця 3178,24 грн. у рахунок компенсації за невикористану відпустку (а. с. 57).
Як убачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) ОСОБА_1 за період лютого - березня 2023 року не отримано суми заробітку від роботодавця ОСОБА_2 (а. с. 9).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність на підставі власного рішення (а. с. 42).
Оскільки відповідачем не було здійснено розрахунок з позивачем на момент її звільнення, остання звернулася до суду із цим позовом про стягнення належної їй суми невиплаченої заробітної плати за період лютого та березеня 2023 року із покладенням обов'язку сплатити ОСОБА_2 до державного бюджету України не виплачені податки по заробітній платі за вказаний період.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Мінюсту та Мінсоцзахисту населення N 58 від 29.07.1993 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Оскільки у графі 2 трудової книжки позивача датою звільнення вказано 29.03.2023, відтак ця дата є останнім її робочим днем. 30.03.2023 вважається неробочим днем.
З огляду на невиплату роботодавцем заробітної плати, її розмір підлягає до стягнення на користь позивача за період з 01.02.2023 по 29.03.2023 включно.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 6700 гривень.
Згідно з п.5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
З огляду на законодавче законодавче регулювання спірних правовідносин, що склалися між сторонами, впровадження розміру мінімальної заробітної плати з 01.01.2023, який становить 6700 грн. та нарахування позивачу роботодавцем заробітної плати у вказаному розмірі за січень та лютий 2023 року (а. с. 57 на звороті), враховуючи, що кількість робочих днів за цей період становить 42 дні, середньоденний заробіток позивача становить 319,05 грн. Тому, враховуючи, що позивач за березень 2023 року не відпрацювала увесь місяць та останнім її робочим днем є 29.03.2023, на її користь підлягає до стягнення 13081,05 грн., як заробітна плата за фактично виконану роботу за період з 01.02.2023 по 29.03.2023 включно з розрахунку, що за вказаний період позивач відпрацювала 41 робочий день.
Відповідно до роз'яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Суд, встановивши, що до стягнення на користь позивача підлягає 13081,05 грн. належної їй при звільненні невиплаченої заробітної плати, зазначає, що з цієї суми підлягає відрахуванню податки та інші обов'язкові платежі.
Оскільки оподаткуванню підлягає заробітна плата, яка в даному випадку не виплачена роботодавцем, тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 до державного бюджету невиплачених податків із заробітної плати за лютий та березень 2023 року із заробітної плати ОСОБА_1 є передчасними, відтак задоволенню не підлягають.
Окремо, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом міністерства фінансів України № 1588 від 09 грудня 2011 року державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання; регулювання питань погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України; після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Оскільки оподаткування здійснюється за зобов'язаннями по виплаті заробітної плати, фізична особа, яка припинила свою підприємницьку діяльність (у даному випадку ОСОБА_2 ) не звільняється від обов'язку виплати заробітної плати на користь ОСОБА_1 . Відтак позивачем вірно обраний спосіб захисту своїх прав щодо стягнення невиплаченої заробітної плати в частині визначення відповідачем фізичної особи ОСОБА_2 .
Щодо посилання представника відповідача про пропуск строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Як встановлено судом, позивач була звільнена з роботи 29.03.2023, із даним позовом звернулася до суду 30.08.2023.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Розділу Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно пункту першого постанови КМ України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України впроваджено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Враховуючи, що право позивача на звернення до суду з даним позовом до 19.07.2022 не обуло обмежено будь-яким строком, після цієї дати був встановлений тримісячний строк звернення до суду, який на період карантину був продовжений (тобто з з 19.12.2020 до 30.06.2023), а позивач звернулася до суду з даним позовом 30.08.2023, тому строки звернення до суду нею порушені не були, Таким чином твердження представника відповідача про пропуск цього строку є необґрунтованим, тому підстави застосування строків позовної давності у даному випадку відсутні.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості із заробітної плати в розмірі 13081,05 грн. за період з 01.02.2023 по 29.03.2023 з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
При вирішенні судом питання про судові витрати у справі, суд зазначає, що, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно дост. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (за вимогою майного характеру - 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб)
Керуючись статтями 4, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Цивільний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання відповідно до довідки ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення невиплаченої заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 13081,05 гривень (тринадцять тисяч вісімдесят одна грн. 05 коп.) за період з 01.02.2023 по 29.03.2023 включно з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць з присудженої заборгованості по заробітній платі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 01 квітня 2024 року.
Суддя С.І. Сіденко