Справа № 344/3881/23
Провадження № 22-ц/4808/488/24
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Фединяк
28 березня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)
суддів: Максюти І.О., Василишин Л.В.
секретаря Гудяк Х.М.
з участю представника ОСОБА_1 адвокатки Челій-Пушкар О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 06 лютого 2024 року, ухвалене в складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську, повний текст складено 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 10 березня 2010 року перебували у шлюбі, зареєстрованого у виконавчому комітеті Угорницької сільської ради, актовий запис №2. У шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2023 року шлюб розірвано. ОСОБА_2 в листопаді 2022 року виїхала з постійного місця проживання. Неповнолітні діти залишилися проживати з ним в АДРЕСА_1 . Батько повністю забезпечує дітей матеріально, турбується про їх інтелектуальний, фізичний, духовний розвиток, займається їх вихованням, піклується про них, створює належні умови проживання, спокійну агмосферу, діти оточені любов'ю, турботою та увагою. Діти навчаються в Угорницькому ліцеї Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_5 - учень 1-Б класу, ОСОБА_3 - учениця 6-А класу. Мати - ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми не проживає, не відомо чи забезпечена вона належними умовами проживання, чи має стабільний дохід. Вона не турбується про виховання дітей, не цікавиться їх потребами, розвитком, не піклується про них. Жодних протипоказань для здійснення виховання дітей у нього немає. Він має постійне місце роботи, стабільний дохід. Обоє дітей прихильно ставляться до нього та виявляють бажання проживати разом з ним. Вважає, що проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ним буде найбільше відповідати інтересам дітей. Просив визначити проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що обоє дітей прихильно ставляться до нього та виявляють бажання проживати разом з ним. Зокрема, донька ОСОБА_3 бажання проживати зі ним висловила в судовому засіданні під час розгляду справи. Вважає, що проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ним буде найбільше відповідати інтересам дітей. Органом опіки і піклування у справі надано висновок, в якому вважають за доцільне відмовити у визначенні місця проживання малолітніх дітей, у зв'язку з відсутністю спору між батьками. При цьому ОСОБА_2 висловлювала бажання забрати дітей для проживання з нею. Однак, не відомо чи забезпечила вона належними умовами проживання, чи має стабільний дохід, чи може забезпечити належні умови проживання, навчання, виховання дітей. Крім того, за весь час відсутності ОСОБА_2 не турбується про виховання дітей, навіть не цікавиться їх потребами, розвитком. Вона зайнята виключно своїми особистими проблемами. Саме він забезпечує дітей всім необхідним, навчання у школі, відвідують додаткові заняття для розвитку.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів створення перешкод позивача у проживанні дітей із матір'ю, так само матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідача у проживанні дітей із батьком, і сторони таких доказів до суду не надавали. Зважаючи, що зверненням до суду є захист порушених, оспорюваних та невизнаних прав, звернення позивача не може базуватись на порушення таких прав у майбутньому, а тому, зважаючи, що й вимоги про визначення місця проживання дітей теж не є належно обгрунтованими, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у визначенні місця проживання дітей з батьком. Також з врахуванням і того, що батьки несуть спільну повну відповідальність за безпеку неповнолітніх дітей, й це є їх сімейним обов'язком. Разом з тим, це обов'язок обох батьків і їх узгодженість дій між собою. Загально відома обставина, що багато громадян вже виїхали за межі України з початку військової агресії рф 24.02.2022р., як в даній цивільній справі. Дійсно, батьки діють тільки в інтересах дітей приймаючи такі рішення щодо виїзду власного чи й з дітьми, але обоє батьків враховують і бажання самих дітей, у разі якщо настане такий випадок виїзду особи, яка не обмежена у такому чинним законодавством.
Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 10.03.2010 року, що не заперечується сторонами.
В шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями Свідоцтв про народження Серія НОМЕР_1 та Серії НОМЕР_2 (а.с.7,8).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25.04.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано (а.с.41).
Як вбачається з довідки виданої Угорницьким ліцеєм Івано-Франківської міської ради від 28.02.2023 року №14, мати ОСОБА_2 з листопада по сьогоднішній час не приходила та не цікавилася навчанням дітей (а.с.10).
Відповідно до довідки про доходи, ОСОБА_1 працює в КЗ “Місцева пожежна охорона” Лисецької селищної ради та займає посаду пожежного-рятувальника та загальна сума доходу за період з серпня 2022 року по січень 2023 року без врахування аліментів становить 81 620,52 грн. (а.с.14.)
КЗ “Місцева пожежна охорона” Лисецької селищної ради надало харектеристику на пожежного рятувальника ОСОБА_1 (а.с.15).
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27.02.2023 року №27/118-2.03/14, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2008 року. ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з 14.11.2022 року. Записано зі свідчень сусідів: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.26).
Відповідно до письмових пояснень свідків, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають по АДРЕСА_1 . Батько повністю опікується дітьми, забезпечує їх всім необхідним, займається вихованням. Мати ОСОБА_10 , вихованням та опікою дітей не займається (а.с.64-72).
Відповідно до висновку ООП у справі про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 19.01.2023 року, вважають за доцільне відмовити у визначенні місця проживання малолітніх дітей, у зв'язку з відсутністю спору між батьками (а.с.107-110).
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, вірно виходив з того, що створення перешкод відповідача у проживанні дітей із батьком, і сторони таких доказів до справи не надавали
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначення проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком буде відповідати найкращим інтересам дітей, оскільки відсутні докази, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дітей та ОСОБА_2 заперечує проти проживання дітей з батьком, які з народження проживають з ним, тому відсутні підстави застосування ст. 161 СК України.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.
Роз'яснити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 01 квітня 2024 року.
Судді: В.Д.Фединяк
Л.В.Василишин
І.О.Максюта