Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4727/21 Головуючий у 1-й інст. Адамовича О.Й.
Категорія 77 Доповідач Трояновська Г. С.
28 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу № 295/4727/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі,
У квітні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А.О. звернувся до суду із названим позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 12.01.2021. Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 , яка самостійно піклується про неї та виховує, дитина перебуває на її повному утриманні.
Зазначено, що позивач не чинить будь-яких перешкод у спілкуванні батька та доньки. Разом із тим, відповідач ніякої участі у вихованні дитини не бере, жодної матеріальної допомоги на утримання доньки не надає та не піклується про її фізичний та духовний розвиток. Відповідач не проявляє інтересу до дитини та жодного разу не бачив доньку. В провадженні Богунського районного суду м. Житомира перебуває цивільна справа №295/3761/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Наголошено, що відповідач залишив позивача одну на восьмому місяці вагітності донькою Ніколь, не з'явився при виписці позивача разом з дитиною з пологового будинку і не дав згоду на реєстрацію дитини на прізвище позивача.
Викладене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків та реалізації батьківських прав, що є підставою для їх позбавлення.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А.О, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги аналогічні мотивам позовної заяви. Наголошено, що згідно з висновком органу опіки та піклування, є доцільним позбавити відповідача батьківських прав.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 , який брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, та позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Представник відповідача адвокат Васинчук С.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення в цілому аналогічні викладеному в рішенні суду першої інстанції.
Інші учасники справи до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи ( ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Окрім того, від представника служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради Колосюка О.Ю. надійшла заява, у якій зазначено, що враховуючи висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , він підтримує апеляційну скаргу.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України та доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 12.01.2021 (а.с. 6).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №184 від 23.02.2021 року надано згоду щодо визначення імені "Ніколь", прізвища " ОСОБА_5 " дитини громадянки ОСОБА_1 (а.с.8).
Із Висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 05.04.2023 № 395 вбачається, що виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 (а.с. 80).
У висновку зазначено, зокрема, що фактично з 2021 року ОСОБА_2 з сім'єю не проживає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного лікування дитини, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не відвідує дитину за місцем проживання, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки у зв'язку із невиконанням ним батьківського обов'язку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає спілкуватися із донькою, утримує дитину шляхом сплати аліментів, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. До того ж, суд виходив із захисту інтересів дитини та, всупереч висновку органу опіки та піклування вважав, що не є доцільним позбавляти відповідача батьківських прав, оскільки це сприятиме відчуженню між батьком і дитиною та позбавленню дитини природних прав на виховання, захист її інтересів та прав з боку батька, оскільки такі права виникають із факту кровної спорідненості батька з дитиною.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір'ю, а навпаки батько під час розгляду справи судом першої інстанції проти позбавлення батьківських прав заперечував та виявив ствердне бажання налагодити відносини і спілкування із донькою.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками. Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що розірвання шлюбу, виникнення конфліктів між позивачем та відповідачем в період вагітності ОСОБА_4 , вплинули на подальше спілкування між сторонами та на можливість участі батька у вихованні доньки, що в першу чергу визначається віком дитини (3 місяці - на час звернення із позовом), разом із тим вказана обставина не виправдовує пасивну поведінку батька щодо участі у вихованні та утриманні доньки.
Окрім того, судом встановлено та не заперечується самими сторонами наявність конфліктних відносин між ними, про що свідчать матеріали справи.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).
Місцевий суд обгрунтовано вказав, що факт оспорювання батьківства в суді, не відвідування доньки за її місцем проживання з матір'ю та бабусею, недостатній розмір аліментів, на чому наголошує позивач, бажання матері захистити інтереси малолітньої доньки в майбутньому, не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки Ніколь, вік якої на момент ухвалення рішення суду становить лише два роки та дев'ять місяців.
Із Єдиного державного реєстру судових рішень, вхід до якого здійснено із повним доступом судді, вбачається, що рішенням Богунського районного суду від 14.06.2022 у справі №295/3761/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 26.03.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
В матеріалах справи відсутня інформація щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів за вказаним судовим рішенням, що свідчить про належне виконання ОСОБА_2 батьківського обов'язку щодо утримання доньки ОСОБА_6 .
Крім того, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 07.02.2022 закрито провадження у справі № 295/6208/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Житомирського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про внесення змін в актовий запис про народження дитини й виключення з актового запису відомостей про батька у зв'язку із відмовою ОСОБА_2 від позову (відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, вхід до якого здійснено із повним доступом судді), а тому доводи позовної заяви та апеляційної скарги в цій частині не мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо неналежної поведінки відповідача по відношенню до доньки, не приділення їй достатньої уваги та турботи. А тому дійшовши правильного висновку, що вказані обставини не можуть бути підставою для застосування виключного та крайнього заходу до батька дитини як позбавлення його батьківських прав, обгрунтовано зазначив у своєму рішенні щодо необхідності істотно змінити відповідачем своє ставлення до виховання доньки, зокрема періодично відвідувати, проводити з нею більше часу, проявляти турботу та любов, зважаючи на подальше зростання дитини.
Вирішуючи питання щодо обгрунтованості рекомендацій органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , місцевий суд правильно не взяв до уваги Висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 05.04.2023 № 395, так як він носить формальний характер, наданий без достатнього обґрунтування.
Колегія суддів зазначає, що Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої доньки. У свою чергу позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Виходячи із наведеного, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з дочкою, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір'ю, оскільки існували доведені об'єктивні обставини відсутності можливості такого спілкування відповідача із донькою (заборона матері вихователям садочку у доступі до дитини батька, уникнення позивачкою зустрічей із відповідачем), а враховуючи неприязні відносини, такі дії відповідача розцінюються як уникнення негативного психологічного впливу на дитину і є в певній мірі позитивними стосовно дитини, яка є ще достатньо малою, щоб робити відповідні висновки щодо стосунків її батьків.
При цьому, сварки та наявність об'єктивного сумніву щодо кровної спорідненості відповідача із донькою за словами позивачки, спонукало ОСОБА_2 звернутися із відповідним позовом до суду, що також є додатковим фактором зі сторони матері щодо чинення перешкод у спілкуванні батька і дитини.
Оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків між батьками дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з донькою, розуміння ситуації в ухиленні в певний проміжок часу від виховання та розвитку дитини, бажання та намагання відповідача брати участь у вихованні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішеннями та не спрямовані на забезпечення інтересів дитини, оскільки судом встановлено об'єктивні обставини, які позбавляють відповідача спілкування з дочкою та участі у її вихованні, що не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Пояснення сторін в апеляційному суді ще раз підтвердили об'єктивність, повноту, законність і справедливість ухваленого рішення суду. Доводи, наведені в апеляційній скарзі були предметом дослідження місцевого суду, яким суд надав правильну оцінку.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні (ст. 375 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01.04.2024.
Головуючий Судді