Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4167/23 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д.В.
Категорія 31 Доповідач Трояновська Г. С.
28 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Борисюка Р.М.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/4167/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Рогальська Раїса Іванівна про визнання договору дарування договором купівлі-продажу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у м. Житомирі,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом та просила визнати договір дарування частини будинку та земельної ділянки, укладений 15 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Раїсою Іванівною, зареєстрований в реєстрі за №3731, договором купівлі-продажу.
В обґрунтування позову вказала, що 28.08.1997 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 , від якого мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За словами позивача, з 2022 року фактично шлюбні відносини припинені, сторони проживають окремо, однак вирішити питання поділу спільного майна подружжя в добровільному порядку відповідач ОСОБА_3 не бажає.
Як слідує зі змісту позову, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19.04.2022 року у справі №295/2349/22 було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, проте відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. Отримавши позовну заяву відповідача про збільшення позовних вимог від 14.10.2022 року, позивач дізналась, що 15.12.2003 року замість договору купівлі-продажу земельної ділянки був фактично укладений договір дарування останньої.
Позивач стверджує, що в грудні 2003 року вона домовилась з відповідачем ОСОБА_5 купити належні їй 82/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим вони погодили всі істотні умови договору купівлі-продажу, включаючи вартість. За словами позивача, на придбання вказаного нерухомого майна вона позичила кошти у ОСОБА_6 . Оскільки все нерухоме майно було оформлено на відповідача ОСОБА_3 , то і земельна ділянка, яка купувалась для зведення майданчика для паркування автомобілів відвідувачів - також на ім'я ОСОБА_3 . В день оформлення угоди позивач надала ОСОБА_3 кошти для укладення договору купівлі-продажу і останній самостійно поїхав до приватного нотаріуса. Жодної домовленості про укладення договору дарування між позивачем та відповідачами не було і не могло бути, оскільки ОСОБА_2 не перебувала з подружжям ні в родинних, ні в дружніх стосунках, а тому не було ніяких підстав безоплатно передавати майно в дар. Згоди ОСОБА_3 на оформлення договору дарування позивач не надавала, до приватного нотаріуса не їздила та відповідно не була присутня при оформленні документів. Повернувшись, ОСОБА_3 повідомив, що розрахунок відбувся та всі документи підписані, при цьому їх не показував.
Позивач вказує, що всі ці обставини підтверджують лише те, що договір дарування частини будинку та земельної ділянки, укладений 15.12.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є удаваним правочином, що приховує інший правочин, - договір купівлі-продажу, який насправді вони вчинили.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до мотивів позовної заяви. Додатково зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_6 про те, що він дав кошти ОСОБА_1 на придбання нерухомості, в тому числі і спірної земельної ділянки , а також на благоустрій в сумі 10 000 доларів США, а також пояснення про те, що за кошти ОСОБА_6 проведено ремонт та реконструкцію придбаної нерухомості та земельних ділянок. Вказує, що суд не навів у своєму рішенні, які норми закону вимагають наявність документу щодо переказу коштів або розписки при укладенні договору дарування. Крім того, наголошує, що відповідач ОСОБА_2 визнала обставину передачі коштів та позов, що свідчить про укладення саме договору купівлі-продажу частини будівлі та земельної ділянки, а не договору дарування.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В апеляційному суді ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Представник відповідача адвокат Сидорчук М.В. проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у рішення суду.
Відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, пояснила, що між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу.
Інші учасники справи до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.08.1997 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 був зареєстрований шлюб Зарічанською сільською радою Житомирського району Житомирської області, актовий запис №9. Прізвище дружини після укладення шлюбу стало - « ОСОБА_9 » (а.с. 8).
15.12.2003 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р.І. та зареєстрований в реєстрі за №3731.
Відповідно до пункту 1 цього договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар 82/100 частин жилого будинку за АДРЕСА_2 , та 294 кв.м земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за тією ж адресою. Дар сторони оцінили в сумі 24 635 грн. (а.с. 9).
Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.02.2004 вбачається, що 17.02.2004 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на 82/100 частин будинку АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №111072 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0421 га по АДРЕСА_2 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер ділянки - 1810136300:04:032:0005 (а.с. 11).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за його недоведеністю.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності можуть застосовуватися лише
у разі, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, сторона має довести:
1) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
До того ж для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Згідно із статтями 243, 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Договір дарування на суму понад 500 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.
До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу, відповідно до якої договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи із наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний договір дарування укладено у письмові формі та нотаріально посвідчено, тобто він відповідає вимогам щодо форми та змісту договору дарування нерухомого майна, укладеного між фізичними особами, між сторонами не настали інші права та обов'язки, ніж передбачені договором дарування, а позивач не надала суду доказів того, що сторони договору дарування діяли свідомо з метою приховати інший правочин, та мали на меті укладення саме договору купівлі-продажу, а не договору дарування, зокрема не надала доказів оплатності цього договору, дійшов правильного висновку, що у позові слід відмовити у зв'язку з його недоведеністю.
Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 червня
2021 року у справі № 404/5851/18, від 13 листопада 2023 року у справі № 569/1857/21.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку показанням свідків є необґрунтованими та безпідставними, оскільки істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», постанова Верховного Суду від 13 листопада 2023 року у справі № 569/1857/21).
В апеляційній скарзі зазначено, що суд не вказує які норми матеріального права вимагають наявність документу про переказ коштів або розписки при укладенні договору дарування. Зазначене вказує на те, що позивач помилково зрозумів висновки суду першої інстанції про те, що для того, щоб визнати договір дарування договором купівлі -продажу необхідно довести оплатність цього договору, оскільки за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не надано оцінку тому, що спірне майно було набуте не безоплатно, а за рахунок коштів, які ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_6 і передала ОСОБА_3 , і спірний договір укладено між сторонніми особами, які не є родичами, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Оскільки апеляційна скарга Житомирським апеляційним судом залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 , 390,391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01.04.2024.
Головуючий Судді